Висновок по справі Луценка

Про це йдеться у доповіді Данського Гельсінського комітету з прав людини щодо справи Луценка та колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

У доповіді зазначається, що підписка про невиїзд, яку було взято з Луценка і Корнійчука після порушення справ, не відповідала Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини.

Данський експерт також вважає, що не було підстав для взяття під варту Луценка і Корнійчука.

На його думку, жоден із цих екс-чиновників “скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією”.

Даньский фахівець припускає на підставі двох проаналізованих справ, що правосуддя в Україні є вибірковим і тому несправедливим.

На основі цих спостережень Данський Гельсінський комітет робить висновок про недоцільність припинення моніторингу в Україні на цьому етапі.

“Спокійна передача влади від одного уряду до іншого є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів”, — зазначає комітет.

Доповідь була підготовлена Мікаелем Лінгбо, що має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії.

Данський Гельсінський комітет з прав людини

Bredgade 36 B, 1260 Copenhagen K.

Тел. +45 3391 8110

Ел. пошта: [email protected]

 

Правовий моніторинг в Україні

Попередня доповідь щодо процесів проти

колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та

колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука

 

У цій доповіді описуються та дається оцінка фактам і правовій ситуації навколо розслідування та тримання під вартою колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

Ці дві справи були обрані серед численних відкритих справ проти провідних політиків з попереднього уряду. Основна мета — за допомогою цих справ описати відповідні аспекти статусу прав людини в чинному законодавстві і правовій системі України. Більшість спостережень, ймовірно, можна буде застосувати й до інших справ. Ця попередня доповідь не претендує на те, щоб бути повноцінним юридичним аналізом; скоріше вона повинна розглядатися як спостереження юриста-практика на поточному етапі кримінального процесу. Планується підготувати також доповіді щодо інших аспектів цих та інших справ.

Завданням моніторингу зазначених кримінальних справ не є встановлення винуватості чи невинуватості обвинувачених. Україна займає досить високі позиції у міжнародних рейтингах корупційності, тому будь-яка чесна спроба боротьби з корупцією вітатиметься міжнародною спільнотою, навіть якщо її об’єктами стануть політики з попереднього режиму. Спокійна передача влади від одного уряду до іншого, однак, є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів. Це особливо актуально з огляду на те, що, як вважається, чинна влада має доволі погані показники в боротьбі з корупцією та може мати очевидну зацікавленість в усуненні провідних політичних опонентів від участі в наступних виборах.

Ця доповідь була підготовлена для Данського Гельсінського комітету з прав людини в рамках його Програми правового моніторингу паном Мікаелем Лінгбо, який має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії. Пан Лінгбо також працював для ЄС та інших міжнародних організацій в якості головного радника в Албанії, політичного радника в Судані, експерта з верховенства права в Іраку та керівника групи з оцінювання в Південній Африці. Доповідь ґрунтується на його спостереженнях під час перебування в суді та зустрічах з експертами з права, українськими посадовцями, організаціями громадянського суспільства та політичними і дипломатичними представниками.

Копенгаген, 28 квітня 2011 р.

Справа проти Євгена Корнійчука

Євген Корнійчук є юристом за професією, він спеціалізується на міжнародному фінансовому та господарському праві. Його було обрано до парламенту, і в 2006 році він очолив Українську соціал-демократичну партію, ставши наступником свого тестя Василя Онопенка, судді за професією, якого було обрано Головою Верховного Суду України. У 2007-2010 рр. пан Корнійчук був першим заступником міністра юстиції в уряді Юлії Тимошенко.

Його звинувачують в порушенні частини третьої статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) під час діяльності на посаді першого заступника міністра юстиції України за те, що він підписав правовий висновок або лист-роз’яснення щодо можливості застосування процедури державних закупівель в одного джерела. Це стосувалося закупівлі юридичних послуг НАК “Нафтогаз України” у компанії “Magisters”, в якій пан Корнійчук колись був старшим партнером, але з якою на той час вже не мав жодних фінансових або бізнесових контактів. Формальний дозвіл на застосування цієї процедури було надано Міністерством економіки, а контракт було підписано НАК “Нафтогаз”. Його також звинувачують у порушенні частини другої статті 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), оскільки вищезгаданий документ не було належним чином зареєстровано в Міністерстві юстиції. Стверджується, що своїми діями він заподіяв збитків державі, адже інші юридичні фірми могли б надати аналогічні юридичні послуги за меншу вартість.

Щодо фактів, на яких базуються ці обвинувачення, у 2009 році вже було проведено розслідування, але тоді пану Корнійчуку обвинувачення не пред’являлося. У 2010 році Верховний Суд України постановив, що не було достатніх підстав для того, щоб вважати, що мало місце порушення Кримінального кодексу.

22 грудня 2010 р. пана Корнійчука було поінформовано про порушення справи проти нього. У той же день, через декілька годин після того, як його дружина народила дитину, його заарештував загін міліції у масках. Його арешт було підтверджено 24 грудня 2010 р., а 30 грудня 2010 р. його було взято під варту на 2 місяці. Це рішення було підтримано Апеляційним судом 13 січня 2011 р. 15 лютого 2011 р. тримання під вартою було подовжено ще на два місяці.

Крім того, було порушено справу проти доньки Голови Верховного Суду, яку було обвинувачено в невиплаті приватної позики, що регулюється цивільним правом. У рамках цього розслідування було проведено обшук в помешканні Голови Верховного Суду пана Онопенка.

14 лютого 2011 р. Голова Верховного Суду В.Онопенко зустрівся з Президентом України паном Януковичем. Під час цієї зустрічі обговорювалася судова реформа та робота Верховного Суду, а також справи проти членів родини пана Онопенка. Наступного дня пана Корнійчука було звільнено з-під варти, а обвинувачення проти доньки пана Онопенка було знято.

Судовий розгляд справи проти пана Корнійчука розпочався 18 березня 2011 р. і досі триває.

Справа проти Юрія Луценка

У 1991-2006 роках Юрій Луценко був членом Соціалістичної партії України, у 2006 він створив Партію “Народна Самооборона”. У 2005-2006 та 2007-2010 рр. він був міністром внутрішніх справ. Наразі він є заступником головного редактора газети “Сільські вісті”.

Під час роботи пана Луценка в міністерстві проти тодішніх опозиційних політиків, серед інших і теперішнього віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова та померлого колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова, було порушено кримінальні справи, а їх самих було взято під варту. Крім того, було проведено обшук в офісі олігарха та депутата від Партії регіонів Ріната Ахметова.

Справу проти пана Луценка було порушено 2 листопада 2010 року. 5 листопада 2010 р. до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

13 грудня 2010 р. обвинувачення було змінено, а досудове слідство оголошено завершеним у той же день. Матеріали досудового слідства становили 47 томів справи. Кінцеві обвинувачення стосувалися порушення частини п’ятої статті 191 (привласнення державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем організованою групою) та частини третьої статті 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу за такі інкриміновані дії:

1) незаконне присвоєння водію пана Луценка міліцейських звань, що призвело до збитків державі через вищу заробітну плату та інші виплати;

2) дозвіл на виділення коштів для організації щорічного святкування Дня міліції у 2009 році в порушення постанови уряду, що забороняла подібні витрати;

3) перевищення повноважень на посаді міністра у зв’язку з проведенням зовнішнього спостереження за водієм колишнього голови Служби безпеки, якого підозрювали у причетності до отруєння колишнього Президента пана Ющенка.

24 грудня 2010 року досудове слідство було поновлено.

Пана Луценка заарештували 26 грудня 2010 р. за порушення статті 135 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме ухилення від ознайомлення з матеріалами справи у час, встановлений слідчим. Пан Луценко не з’являвся до слідчого декілька разів, посилаючись на зайнятість свого адвоката в іншій кримінальній справі, а у дні, коли він таки з’являвся, його звинувачують в тому, що він навмисно затягував цей процес. Крім того, він нібито поширив у ЗМІ інформацію, отриману під час досудового слідства в його кримінальній справі.

21 квітня 2011 р. Апеляційний суд міста Києва подовжив тримання під вартою пана Луценка ще на один місяць (до 27 травня). За декілька днів до судового слухання пан Луценко завершив ознайомлення з матеріалами справи. Тим не менше, прокуратура подала клопотання про продовження тримання під вартою у зв’язку з тим, що юридичні представники пана Луценка не завершили ознайомлення з матеріалами справи проти нього.

Спостереження та висновки:

1. З обвинувачених Луценка і Корнійчука після порушенні справи взяли підписку про невиїзд. Загалом, це, здається, є стандартною процедурою в Україні при початку слідства. При застосуванні підписки про невиїзд не дозволяється залишати місце проживання без дозволу прокурора. Той факт, що зобов’язання про невиїзд формально дається самим обвинуваченим, це не може приховати те, що насправді це примусовий захід, що застосовується органом влади, тому що альтернативою йому є взяття під варту обвинуваченого. Таке обмеження по цих двох справах навряд чи відповідає Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини, адже жодна з причин, згаданих у пункті 3 статті 2 Протоколу, не мала місце при застосуванні цього обмеження. На них, насправді, навіть не намагається посилатися слідчий. Обмеження на пересування обвинуваченого не повинні застосовуватися органами влади просто тому, що це зручно для слідчого, щоб обвинувачений знаходився поблизу.

2. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, будь-які запобіжні заходи, у тому числі взяття під варту, застосовуються тоді, коли існують підстави вважати, що особа намагатиметься переховуватися або ухилятися від слідства, заважати відправленню правосуддя або продовжуватиме свою злочинну діяльність, а також для того, щоб забезпечити виконання процесуальних рішень.

Ці положення самі по собі не дуже відрізняються від законодавства інших країн. Різниця, однак, полягає у широко поширеному застосуванні досудового тримання під вартою, що можна побачити на прикладах пана Луценка і пана Корнійчука, жоден з яких, скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією. Загалом згадується цифра у 40 000 осіб, що тримаються під вартою у будь-який конкретний час.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 лютого 2011 р. у справі Харченко проти України розглянув питання надмірного застосування тримання під вартою в Україні.

Проблема застосування тримання під вартою загалом та у цих двох справах зокрема, схоже, визнається у загальних рисах і владою України. Під час моніторингу було з’ясовано, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини особисто втручалась в обидві справи і поінформувала суди і Президента України про те, що застосування тримання під вартою загалом та у цих конкретних випадках, на її думку, є порушенням прав людини. У більшості країн таке втручання з боку омбудсмена шляхом звернення до Президента щодо дій органів кримінального судочинства у відкритих справах викликало б здивування; воно згадується тут лише для того, щоб продемонструвати думку про порушення прав людини.

Зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу, які поки що не було прийнято, дозволять тримання під вартою тільки у справах про злочини, які передбачають мінімальний термін ув’язнення у 5 років (у порівняні з 3 роками сьогодні). Ця поправка сама по собі не змінить традицію частого використання досудового ув’язнення.

3. У жодній із справ, що вивчалися, судом не було наведено індивідуальних підстав для підтвердження необхідності застосування тримання під вартою. У справі Луценка суд лише зазначив, що: “у матеріалах справи є дані, які вказують на можливість того, що Юрій Луценко особисто та через інших осіб може в майбутньому завадити виконанню процесуальних рішень по справі, а також впливати на свідків”. Це, очевидно, не є індивідуальним обгрунтуванням законності застосування тримання під вартою відповідно до конкретних фактів справи, чого вимагає Європейський суд з прав людини.

4. У справі Ю.Луценка слідчий встановив йому і його адвокату “графік”, який визначає, які саме сторінки справи вони мають читати кожного дня у підготовці до захисту. Він також надавав їм доступ лише до матеріалів, призначених для ознайомлення у певний день. Слідчий не взяв до уваги той факт, що в адвоката можуть бути й інші зобов’язання, які можуть перешкоджати його підготовці до справи у визначені часові проміжки. Захист не отримав власну копію матеріалів; як у справі Луценка, так і справі Корнійчука, їм не було дозволено фотографувати або робити копії матеріалів чи їх частин. Під час підготовки та судового розгляду у розпорядженні адвоката будуть лише його особисті записи, зроблені від руки.

Як зазначалось у пункті 3 вище, суд обгрунтував тримання під вартою Луценка тим фактом, що він та його адвокат занадто повільно ознайомлювалися з матеріалами справи, затримуючи тим самим початок судового процесу і не виконуючи процесуальне рішення слідчого.

Те, що слідчий має право визначати, як і коли обвинувачений та його адвокат повинні готуватися до судового процесу, є нечуваним і повинно становити порушення пункту 3b статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Це повинно бути не процесуальним рішенням слідчого або прокурора, а правом обвинуваченого і його адвоката.

Те, що адвокат не має власної копії матеріалів справи і доступу до всіх матеріалів одночасно, створює несправедливі умови роботи та нерівне положення сторін кримінального процесу.

5. Захист у справі пана Корнійчука стверджував, що обвинувачення проти нього вже були відхилені рішенням Верховного Суду від 15.07.2010.

Це, справді, є фактом, що Верховний Суд підтримав рішення міського суду і апеляційного суду про те, що немає достатніх підстав для відкриття кримінальної справи за порушення статті 366 КК особами, що працювали у Міністерстві юстиції України, за підробку правового висновку, внаслідок чого “Нафтогаз” підписав контракт з юридичною фірмою “Magisters”, що спричинило збитки державі і НАК “Нафтогаз”. Верховний Суд додав, що він не знайшов підтвердження заяві слідчого, що фірма “Magisters” не надала юридичну допомогу за гроші, які вона отримала; а отже держава і “Нафтогаз” не зазнали збитків.

Однак, пану Корнійчуку не було пред’явлено обвинувачення під час того розслідування. Важливим принципом верховенства права дійсно є те, що остаточне рішення суду не може піддаватися сумніву. Влада не має права домагатися перегляду рішення лише тому, що вона не погоджується з ним. У справі Сєргєй Золотухін проти Росії ЄСПЛ постановив, що кримінальне переслідування або судовий розгляд через інше правопорушення є неможливими, якщо вони ґрунтуються на ідентичних фактах або фактах, які є значною мірою подібними.

Формулювання статті 4 Протоколу №7 звучить так: “Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави”. Це може вказувати на те, що принцип Res Judicata [принцип остаточності рішення суду] застосовується лише тоді, коли особа була виправдана за правопорушення.

6. Під час засідання суду у справі пана Луценка 25 лютого 2011 р. голова Апеляційного суду поінформував присутніх, що він отримав письмову заяву від пана Луценка через його адвоката з проханням, щоб пан Луценко був присутній у залі суду. Проте суддя відхилив це клопотання, оскільки заява “не була засвідчена начальником в’язниці”. Тому суд не наказав доправити п. Луценка із СІЗО до зали суду, і засідання суду відбулося без присутності обвинуваченого.

У суду не могло бути сумнівів ані в тому, що п. Луценко хотів бути присутнім на засіданні, ані в тому, що заява, яку він отримав від адвоката обвинуваченого, була написана п. Луценком.

Це рішення свідчить про упереджене ставлення суддів до забезпечення законних прав обвинуваченої особи та застосування до неї презумпції невинуватості. Це також, здається, свідчить про нерозуміння або недодержання одного з базових принципів прав людини: Правосуддя не тільки повинно відправлятися, але воно повинно сприйматися як таке, що відправляється.

7. У справі Луценка адвокат скаржився на те, що він отримав повідомлення із суду про призначення засідання, на якому мало розглядатися питання продовження строку тримання під вартою, лише за 15 хвилин до його початку. З огляду на таке несвоєчасне повідомлення, він не зміг бути присутнім. Прокурор заявив, що адвоката поінформували за годину до початку засідання, і що він сам раніше не знав про призначення засідання. У будь-якому випадку, інформувати сторони процесу про засідання суду таким чином — це неправильно з боку суду, адже сторони мають підготуватися до нього, і дуже важливо, щоб на засіданні суду були присутні особи, обізнані з конкретною справою.

8. Згідно з пунктом 2 статті 6 ЄКПЛ кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Однак українські суди виправдовують лише 0,2% обвинувачених. Це можна було б пояснити надзвичайно обережним кримінальним переслідуванням, тлумаченням щонайменших сумнівів на користь обвинуваченого, але напевно вірогідніше те, що суди просто занадто прагнуть задовольняти вимоги прокуратури і надто бояться з нею конфронтувати. Показник успішності розслідувань становить тривожні 90%, що набагато вище того, що можна побачити та очікувати в країнах з традицією поваги до прав обвинуваченого.

Деякі співрозмовники згадували юридичну можливість та поширену практику направлення судами справи до прокуратури на додаткове розслідування або зміну чи навіть виправлення обвинувального акту, або присудження м’яких покарань у справах, в яких докази є недостатніми для підтримки обвинувального акту. Це, звичайно ж, є неприйнятним і порушує такі принципи ЄКПЛ як рівноправність сторін процесу і право не бути судимим двічі за один злочин.

9. Обвинувальний акт є центральним документом у кримінальному процесі. Вважається, що у ньому повинні бути описані злочинні дії, визначені час і місце, суб’єкт злочину і спосіб його вчинення, а також згадуватися статті, які було порушено. Це — основа доказів, які представляються в суді прокуратурою, і основу захисту адвоката.

Обвинувальний акт в українській системі кримінального правосуддя виконує всі ці вимоги та навіть набагато більше. Цей акт містить детальний опис усіх результатів розслідування, суміш обвинувальних висновків і доказів, включно із стислим викладом показів свідків та дій слідчого. Але він чітко не відокремлює злочинні дії від інших дій та впливає на суд за допомогою інформації і доказів, які не обов’язково будуть представлятися під час судового процесу. Обвинувальний акт у справі пана Корнійчука містить 45 сторінок! Для захисту майже неможливо захищати свого клієнта, якщо злочинне діяння не є чітко визначеним. Цей факт також може сприяти дуже високому рівню обвинувальних вироків, про які згадувалось у пункті 8.

10. Під час моніторингу експерта вразила широко поширена думка, що українські суди не можна вважати незалежними, принаймні у справах, пов’язаних з політикою. Судова система, безумовно, має проблему довіри з боку громадськості. Як на один з вирішальних факторів такої ситуації вказувалося на склад Вищої ради юстиції після судової реформи влітку 2010 року, а саме сильне упередження на користь представництва Президента України та афілійованої до нього партії, а також на членство у ВРЮ Генерального прокурора, двох його заступників і голови Служби безпеки України тощо. Судова реформа дещо покращила умови правової системи, але Вища рада юстиції отримала неприйнятно великий вплив на призначення, дисциплінарні заходи і звільнення суддів. Ця судова реформа була розкритикована Венеціанською комісією Ради Європи.

11. Згідно з публічною заявою заступника Генерального прокурора, минулого року прокуратура ініціювала 600 дисциплінарних справ проти суддів. За наявною інформацією, щонайменше 38 суддів було звільнено у порівнянні з у середньому 6,5 суддями у попередні роки. Це — потужна ознака того, що незалежність суддів знаходиться від величезним тиском, і що прокуратура має домінуючий вплив на майбутнє суддів. Прокурори не повинні відповідати за дисциплінарне покарання суддів; це порушує баланс між прокуратурою і судовою системою.

12. Також згадувалось те, що судді не призначаються на необмежений строк, якщо вони не пропрацювали п’ять років. Перше призначення здійснюється Президентом України за пропозицією Вищої ради юстиції. Після цього періоду їх постійне призначення затверджується парламентом, в якому одна партія та її союзники мають тверду більшість. Це не залишає суддям простору для політичної незалежності, особливо під час цих перших п’яти років на посаді.

13. Тому дуже дивує той факт, що вік судді, призначеної для розгляду гучної і політичної справи, якою є справа пана Корнійчука, становить лише 25 років, і її призначили на 5-річний “випробовувальний термін” лише декілька місяців до того. Не розглядаючи її кваліфікації (щодо цього експерт не має заперечень), вона знаходиться у надзвичайно вразливому положенні у такій гучній справі, беручи до уваги те, що за п’ять років парламент вирішуватиме її майбутнє як постійного судді.

14. Велике здивування також викликала заява новопризначеного Генерального прокурора Віктора Пшонки про те, що він вважає себе членом команди Президента і виконуватиме його накази. Від нього скоріше очікувалося, що він висловить свою відданість закону та буде незалежним від політичного життя.

15. Це також відповідає численним розповідям про історію політичного впливу на прокуратуру і суди. За деякими повідомленнями, однією з основних причин порушення справи проти пана Луценка є помста за його дії в якості міністра внутрішніх справ проти деяких осіб, які сьогодні прийшли до влади. Щодо справи Корнійчука див. пункт 16.

У відкритій справі проти лідера опозиції і колишнього Прем’єр-міністра пані Юлії Тимошенко Президент Янукович висловив свою думку у ЗМІ щодо застосування до неї підписки про невиїзд, а під час проведення моніторингу я особисто став свідком усних погроз суддям з боку депутатів від партії Луценка, присутніх в суді та незадоволених його рішенням. Той факт, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини звертається до Президента, також свідчить про те, що вона очікує, що він зможе вплинути на процес та результат судового розгляду.

16. Крім того, як видається, існує практика застосування тиску на обвинуваченого для отримання зізнання, співпраці, уникнення скарг тощо за допомогою погроз йому і членам його родини, бізнес-партнерам тощо.

Голова Верховного Суду сам назвав справу проти пана Корнійчука спробою тиску на нього. Також не може бути іншого пояснення розслідуванню за чисто цивільною справою проти його доньки, а також обшуку його помешкання. Політики навіть не намагались це приховати, мабуть, очікуючи, що цей сигнал почують й інші потенційні опоненти. Такі підозри підтверджуються також дивним перебігом подій: зустріч пана Онопенка з Президентом, звільнення пана Корнійчука та скасування слідства проти доньки.

17. Декілька осіб також згадували, що існує традиція залишення відкритими політичних розслідувань протягом тривалого часу, іноді навіть протягом років. Така практика забирає багато часу в обвинувачених на зустрічі із слідчими, заважаючи їхній іншій діяльності, а також служить у ролі Дамоклова меча для обвинувачених, які знають, що слідчі або прокурор можуть у будь-який момент передати їхню справу до суду, що може призвести до тяжких наслідків для них.

Якщо метою розслідувань є досягнення політичних цілей, не передбачених законом, шляхом кримінального переслідування когось за дії, щодо яких інші особи не переслідуються, що означає нерівне ставлення до всіх за законом, тоді правосуддя є вибірковим і тому несправедливим. Обвинувачення, висунуті проти колишніх міністрів, для досвідченого практика виглядають дещо надуманими і мали б скоріше призвести до політичної, а не кримінальної відповідальності, якщо взагалі мати якісь наслідки. Цей моніторинг не може відповісти напевно, чи є ці справи результатом вибіркового правосуддя. Але якщо це так, це багато говорить про правову систему і традиції країни, а не про винуватість або невинуватість окремої особи. Вибіркове правосуддя і зловживання системою кримінального судочинства є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини та не відповідає міжнародним зобов’язанням країни щодо забезпечення додержання принципів верховенства права.

Рада Європи проводить моніторинг України щодо виконання обов’язків і зобов’язань, взятих на себе країною при вступі до організації. 10 січня 2011 р. президент України видав указ, згідно з яким Україна повинна виконати свої зобов’язання перед Радою Європи та створив механізм нагляду за цим процесом. Але цей процес не повинен зосереджуватися виключно на законодавчій реформі. Основна проблема полягає в культурі, традиціях і правозастосуванні, додатково до застарілого і недосконалого законодавства самого по собі (наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс України датується 1961 роком, а його реформа вже давно запізніла).

На основі вищенаведених спостережень в рамках моніторингу справ проти пана Корнійчука і пана Луценка можна дійти висновку про недоцільність припинення моніторингу на цьому етапі.