Вирок голоду

Пообіцяли — зробили. 22 травня було порушено кримінальну справу за фактом Голодомору, а в переддень Старого Нового року, 13 січня, українське судочинство підтвердило: на наших теренах було здійснено страшний злочин. Багатьох здивувала швидкість роботи суду. Мовляв, рішення прийняли всього за два дні. Голова СБУ Валентин Наливайченко пояснює це співпрацею СБУ з Генпрокуратурою: вони подали на розгляд суддям справу, ретельно опрацьовану, отже, ознайомлення з нею не вимагало надто багато часу. “Може, і небезпека була, і сумніви, — визнав перед журналістами суддя Віктор Скавронік, — але суддя і прокурор прийняли виважене рішення”.

Суддя зачитував рішення упродовж двох із половиною годин. А потім наголосив, що це справа епохальна, громадського значення. Утім є чимало спекуляцій на цій темі, тому громадськості варто звернути увагу на три моменти. Поперше, ця кримінальна справа має суто правовий вимір, а не політичний. Подруге, висновки досудового слідства оцінені прискіпливо, і вони базуються на глибокому матеріалі. Потретє, і душі жертв, і народ давно чекали на відповідний висновок у цій справі.

Юридична констатація

“Це рішення відновлює історичну справедливість і дає шанс будувати Україну на чесних і демократичних засадах”, — прокоментував рішення суду Президент України Віктор Ющенко. Він вважає, що визнання керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді в Україні в 1932-33 років — це знакова для історії подія. А ще кілька днів тому не було достеменно відомо, чи суд взагалі розглядатиме кримінальну справу за фактом убивства голодом мільйонів жителів України. Утім суду як такого не відбулося. Українське законодавство не дозволяє виносити вирок особам, які вже в могилі. А саме такими є всі організатори злочину, що фігурують у кримінальній справі. Водночас злочин проти людяності, за міжнародним і українським законодавством, не має терміну давності. Цей масштабний злочин слід було констатувати юридично. Адже дивною виглядає ситуація, коли масове вбивство (скільки років тому воно б не відбулося) не засуджене, ніби “нічого не сталося”. Отже, в результаті судового розгляду справу було закрито. Як пояснив суддя Віктор Скавронік, згідно із пунктом 8 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, справа закривається у зв’язку зі смертю осіб, щодо яких вона порушена.

Рішенням суду підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України. А саме, керівники більшовицького тоталітарного режиму визнані винними у геноциді в Україні в 1932-33 рр. Тобто у штучному створенні умов, розрахованих на фізичне знищення частини української нації.

Як це було

Текст рішення насичений фактами. Суддя перелічив основні механізми здійснення злочину й обставини штучного голоду, а також основні документи — накази, вказівки, інструкції з датами. Скажімо, розпорядження про зміцнення і збільшення до 3000 осіб прикордонної охорони на кордоні з Білоруссю. Деякі регіони України в час Голодомору були перепідпорядковані безпосередньо Москві, приміром, Донбас. За наказами з Москви, запроваджено нові штатні одиниці в органах ДПУ — окремі “уповноважені з економічної роботи”. А в усіх українських колгоспах, радгоспах та МТС засновано політвідділи. Усіх селян “брали під контроль” для боротьби з “контрреволюційними проявами”. З Москви йшли інструкції щодо налагодження “агентурнооперативної роботи на селі”. Спеціально запроваджені “трійки” в районах — без суду і слідства розстрілювали “саботажників”.

За невиконання надмірних хлібозаготівельних “норм” із селян вимагали “штрафи”. Озброєні загони здійснювали постійно обшуки, забирали будьяке зерно, навіть посівне та насіння городини, всю їжу, одяг. Є документи, як у селян відбирали майно, житло, землю. Є розпорядження не видавати колгоспникам їжу у дні, коли вони не виходять на роботу. Зокрема, у вихідні. Побиття, розстріли, арешти, депортації, заслання, ув’язнення у концтаборах, блокада населених пунктів — такими способами людей відмежовували від продуктів харчування.

У рядах партії виявляли осіб, які не виконують наказів та намагаються допомагати вмираючим, — їх виселяли на північ у концтабори. Слухняних забезпечували пайками. Активісти годувалися відібраним в односельців... Подано дані про вантажені зерном кораблі, що виходили з Миколаївського порту — понад 900 тисяч тонн — на Італію, Єгипет, Грецію, Францію. З Херсонського порту — на Північну Америку та Голландію... Жахають розпорядження Охматдиту — ховати трупи дітей-підкидьків, не поодинці, а в масових ямах... Під час розслідування підтверджена спланована заміна етнічного складу населення України: через “доприселення” і переселення на хлібні українські терени десятків тисяч осіб з Росії.

Після крапки

Під час слідства СБУ замовила відповідні експертизи інститутам Національної академії наук. Більшість висновків надійшло наприкінці 2009 року. Судова комплексна експертиза 28 грудня 2009 року підтвердила, що скоєно злочин за статтею 442— “навмисне позбавлення жителів сільської місцевості України (більшість українців на той час були селянами) умов для виживання”. 26 жовтня 2009 року був наданий висновок судовомедичної експертизи. 18 грудня — судовопсихологічної експертизи, що засвідчила: внаслідок пережитого голоду відбувався злам психіки, що спричиняло самогубства, людоїдство. Віддалені наслідки: трансгенетичне передавання наступним поколінням зниження інстинкту самозбереження, релігійних та моральних почуттів.

Досудовим слідством установлено 875 місць масових поховань. На підставі слідства, доказів, висновків експертиз суд констатував: орган досудового слідства довів злочинність цих осіб. Не мають зворотної дії у часі злочини проти миру та безпеки людства. Конвенція ООН “Про незастосування терміну давності до злочинів проти людяності”, ратифікована в Україні у березні 2008 року.

Ідеологічне забезпечення, планування, керування здійснювалося з центру СРСР, з Москви. Ідеолог, замовник, організатор масового вбивства — Йосип Сталін. А перелічені керівники УРСР належали до керівних органів СРСР. Установлено намір Сталіна — знищити частину української нації і таким чином не допустити побудови незалежної Української держави. Українська нація як державотворча могла застосувати право на самовизначення і виходу з СРСР. Утім представники інших національностей, що проживали на українських теренах, також постраждали під час скоєння злочину.

Судове рішення не поставило крапку над розслідуванням злочину та подоланням його наслідків в українському суспільстві. За словами доктора історичних наук, автора і викладача курсу “Геноциди ХХ століття” у Києво-Могилянській академії Владислава Гриневича, історичні дослідження триватимуть. А вчора на брифінгу голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що робота української спецслужби також не завершується. Зокрема за допомогою Міністерства закордонних справ передаються запити в міжнародні інстанції з метою з’ясувати, кому і за яких обставин СРСР продавав збіжжя з України. СБУ має намір звернутися до судді за дозволом на опублікування доказової бази “справи Голодомору”.

Вердикт

Рішенням Апеляційного суду Києва підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 19321933 роках на території УРСР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — генеральним секретарем Центрального комітету ВКП(б) Йосипом Сталіним (Джугашвілі), членом ЦК ВКП(б), головою Ради Народних Комісарів СРСР В’ячеславом Молотовим (Скрябіним), секретарями ЦК ВКП(б) Лазарем Кагановичем та Павлом Постишевим, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК КП(б)У Станіславом Косіором, членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів УРСР Власом Чубарем та членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б)У Менделем Хатаєвичем, геноциду української національної групи.

Це рішення Апеляційного суду може бути оскаржене упродовж семи днів у Верховному Суді України. Слухання справи про Голодомор тривало в Київському апеляційному суді 12—13 січня. Перед Новим роком СБУ завершила досудове розслідування цієї справи і передала його матеріали до Генеральної прокуратури. Генеральний прокурор Олександр Медведько після ознайомлення з матеріалами справи заявив, що все свідчить про те, що на теренах України було вчинено геноцид. Нагадаємо, що Служба безпеки відкрила кримінальну справу у травні 2009го. Матеріали справи склали понад 250 томів архівних документів (з України та зза кордону), свідчень очевидців, висновків експертиз, проведених кількома інститутами Національної академії наук.

Оцінка

Володимир Василенко, представник України в Раді ООН з прав людини, Надзвичайний і Повноважний посол України:

— Це юридична фіксація факту злочину. Закон, який прийняла Верховна Рада у 2006 році, — то політикоправовий акт. Лише суд уповноважений приймати рішення про злочинність якоїсь дії. І суд чітко визначився, що Голодомор, який вчинено на території України, — це геноцид. Я переконаний, що спершу слід було прийняти рішення національною судовою інстанцією, а вже після того йти в міжнародні організації. Просити, щоб за нас вирішили, це геноцид чи ні — це вияв комплексу меншовартості. Коли Україна не була незалежною, тоді правомірними були апеляції діаспори до міжнародних інстанцій. Наші юристи фахово виконали свою роботу. Нині Україна підтвердила, що вона незалежна і правова держава.

Євген Захаров,
автор праці “Правова кваліфікація Голодомору 1932—33 років в Україні й на Кубані як злочину проти людяності й геноциду”; співголова Харківської правозахисної групи:

— Від розгляду справи про Голодомор і рішення суду в мене двоїсте враження. Цей суд не міг бути проведений за чинним кримінальнопроцесуальним законодавством України. Слід було організувати процес більш ретельно. З іншого боку, дуже корисно, що була розслідувана кримінальна справа, розсекречені документи, які показують, яким чином навмисне створювалися умови, щоб люди вмирали. Слідчі СБУ “накопали” багато матеріалу, це все слід увести в науковий обіг та опублікувати.

Варто знати

Штучний голод в Україні описав ще в 1953 році автор терміну “геноцид” Рафаель Лемкін у своїй праці “Радянський геноцид в Україні”. Юрист Лемкін — єврей, родом з Білорусі, присвятив своє життя дослідженню геноцидів, учинених проти різних народів. Після ІІ Світової війни та засудження Голокосту Рафаель Лемкін пропонував широке трактування геноциду, під яке підпадали й комуністичні злочини. Утім його підхід не був визнаний на Нюрнберзькому процесі, а в Конвенції “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” 1948 року, зініційованій ним же, був викладений звужено. СРСР виступив в ООН проти концепції Лемкіна, домігшись того, аби до ознак геноциду не зараховувалося знищення певних соціальних груп тієї чи іншої нації. Радянське керівництво розуміло, що в іншому разі доведеться відповідати за винищення мільйонів селян, а також священиків та інтелігенції. І досі міжнародне право з питань геноциду базується на звуженому трактуванні цього терміну. Через це чимало геноцидів в історії людства, передусім ХХ століття, досі не є загальновизнаними і засудженими.

Ярослава МУЗИЧЕНКО