Вибори у Києві: перемогла млявість

Місцеві вибори явно не вдалися. Принаймні такими, якими бажала б їх бачити чинна влада. Про остаточні результати ще зарано говорити, варто все ж дочекатися офіційних даних, які можуть дещо різнитися від свідчень численних екзитполів. Та вже в день виборів можна було з впевненістю констатувати факт, що українці, не змовляючись, таки застосували свою основну наявну зброю — бойкот. Звісно, такий розвиток ситуації аналітики прогнозували, тільки це аж ніяк не применшує сигналів для діючої влади над якими їй варто було б ретельніше задуматись.

В прес-центрі основного політичного гравця БПП “Солідарність” в Українському домі з моменту його відкриття о 17-ій годині вечора неділі і до закриття дільниць не панувало особливого святкового настрою. Явно мізерна явка цьому ніяк не могла посприяти. Не запанував він і згодом, коли стали відомі приблизні результати паралельного підрахунку голосів. Радше навпаки.

Оголосити приблизні цифри результатів політсили тих регіонів, де вона має більш менш пристойні результати, а також найближчих конкурентів, що дихають в спину, очікувано вийшов сам голова штабу блоку і за сумісництвом перший заступник голови фракції БПП в парламенті Ігор Кононенко. Він явно не сяяв радістю і був сама серйозність. В коментарях вирішив сильно не вдаватись в деталі, висловив припущення, що результати вказують на тенденцію, що його політсила утримує впевнене лідерство в центральній частині України, а у більшості регіонів, де лідирують так чи інакше історично інші політичні сили, БПП впевнено має друге місце.

“Загалом ми будемо мати більшість в абсолютній більшості місцевих рад і в абсолютному і відсотковому відношенні, — впевнено заявив Кононенко і завірив, що, — БПП стане основою демократичної коаліції в радах будь-якого рівня. Втішившись власній прозірливості політик завірив також, що це дозволить продовжувати дії президента на об’єднання країни, підтримання позиції миру і на розвиток України. Також він заявив, що перше чим займеться його політсила на місцях, стане просування реформ в народ, не без участі, звісно, інших політсил, з яким БПП доведеться об’єднуватись. На уточнюючі питання журналістів з ким саме сила шукатиме спільну мову, Кононенко нічого конкретного не сказав, перевівши відповідь в площину професіоналізму та бажання працювати, бо на місцях, мовляв, не може ітися про якісь політичні програми, а радше про господарку. Хто цим хоче і зможе займатися, той і друг.

Поява згодом чинного нині мера столиці і заодно одного з кандидатів на цю посаду Віталія Кличка, дещо розрядила ситуацію. Поява Віталія Володимировича, завжди подія неординарна. Особливо, коли йдеться про можливість почути його імпровізовані роздуми на задану тему.

Сказати, що мер Києва був щасливий своїм результатом, буде перебільшенням. Очевидно, що він все ж сподівався здолати марафон вже у першому турі, а тому виглядав дещо збентеженим проявом такої незначної любові киян, яка втім на загальному фоні виглядала таки найбільшою. Можливо, певного неспокою додавала невизначеність, хто стане його конкурентом в другому турі, адже за різними даними ним міг стати і соратник Юлії Тимошенко Володимир Бондаренко, і колишній мер столиці Олександр Омельченко, і висуванець “Самопомочі” Сергій Гусовський, і навіть знаний борець з наливайками  і ігровими автоматами Борислав Береза. В будь-якому разі, чогось конкретного, окрім заготовок від політтехнологів, Віталій Володимирович проголошувати в промові не став і запропонував дочекатися реальних результатів.

Звичайно, що окрім прес-центру БПП в Українському Домі  того дня працювало ще чимало цікавих  локацій, пов’язаних з виборами. Втім, як і годиться, тою, що найбільш притягувала пресу та інших зацікавлених персонажів, була таки провладна. І пов’язано це не лише зі сподіваннями на добрий фуршет чи наявність значної кількості коментаторів. Багато політсил або проігнорували створення такого майданчику для публічного спілкування, або максимально його замаскували, або просто, з метою економії, не вважали за доцільне винаймати якісь особливі приміщення і були раді запросити гостей на свої території у вже готові діючі штаби.

Наприклад, партія Батьківщина взагалі порушила давню традицію і не влаштовувала жодної публічної акції. Так само, за закритими дверима вирішили пережити цей складний день колишні регіонали. Вікна їхнього офісу в офісному хмародері “Парус”, світили яскравими вогнями і манили до себе, але не більше. Можливо, це пов’язано з тим, що день виборів співпав з днем народження одного з лідерів політ сили Бориса Колєснікова і поява чужих на святі, була б відверто кажучи, не доречною. Сподіваної переможної п’янки не вийшло і прес-центрі людини, яка закликала голосувати “задумчиво”. Кілька журналістів, помножені на відверто пісні результати, от і все, чим увінчалася імітація переможної ходи носорогів.

Прес-центр “Укропу”, який розмістився в ТРЦ Глобус на самому Майдані з видом на монумент Незалежності, виглядав на їх фоні куди веселіше, але інформація про відсутність лідера Геннадія Корбана, що спілкуватиметься лише по відеозвязку звідкись з фронтів, відбила охоту там особливо засиджуватись. Не допомогли навіть бутерброди щедро присмачені петрушкою та кропом.

Єдине що вдалося витягнути від політтехнологів Корбана, це заявку про те, що перемагати в Києві вони особливо і не збиралися, планували лише засвітитися, а справжньою метою їх боротьби, був все ж Дніпропетровськ, як базовий регіон політсили. Ну і ще прогноз, що конкурентом Кличка в другому турі на виборах в столиці, стане висуванець Батьківщини Володимир Бондаренко. Це мовляв вже майже вирішено, а звідки знаємо — не скажемо.

Стратегічну помилку з організацією свого прес-центру допустилася “Самопоміч”. Вона з певних міркувань влаштувала їх аж два. Міський в районі Майдану Незалежності, в офісі одного з депутатів, а загальний, десь аж на підступах до Лук’янівки, доїхати до якого ризикнули не всі. Стверджувати, що і в одному і в другому кипіло життя та було чим особливо зайнятися журналістам, було б неправдою.

Поодинокі брифінги з мінімумом конкретики і не менш поодинокі включення з полів, от власне і все, чим там годували. Ну звичайно, якщо не враховувати печива, чаю, яблук і смачної піци. На якусь конкретику там очікували ближче до ранку, а то й обіду наступного дня, як врешті і у більшості інших штабів та прес-центрів.

Найсумніший вигляд в ніч виборів мала Київська міська виборча комісія, що розбила свій табір в колонному залі Київради. Багато порожніх столів з табличками членів, ще більше порожніх крісел без табличок і один ряд сплячих, або граючих в ігри на ноутбуках, журналістів. Час від часу хтось із них виходив в прямий ефір і розповідав, що комісія працює, очікується якийсь брифінг, який можливо от-от буде, але загалом, всі чекають, що колись почнуть з’являтися якісь реальні результати і тоді про перебіг процесу буде повідомлено конкретно.

Загалом, стан прибитості мішком, характеризував тої ночі більшість задіяних в процесі учасників гри в тій чи іншій мірі причетних до виборчої кухні. Робити конкретні заяви вони були не готові, балансували між прогнозами та очікуваннями, а коли вже щось конкретне стверджували,то радше блефуючи та набиваючи собі ціну ніж оперуючи реальними фактами. Хтось намагався по гарячих слідах аналізувати помилки, хтось виправдовуватися, а хтось звинувачувати конкурентів, але ні від кого не вдалося почути, що справжньою проблемо виборів стало їх перетворення на відвертий цирк і відповідно, небажання найактивнішого прошарку суспільства брати в ньому участь.

Звідси і феєричні результати  Кернеса в Харкові, і дивна підтримка Кличка, схожа радше на результати Черновецького ніж справжній вибір киян (таксист, з яким довелось спілкуватися, проголосуваши за Кличка вже за кілька годин каявся в виборі і пообіцяв в другому турі його не підтримувати), і можливий реванш колишніх регіоналів в багатьох регіонах країни. Хоча, будьмо відверті, такий розвиток подій розробники закону про місцеві вибори все ж передбачали, хоча сподівалися, що до цього не дійде, інакше б чіткіше прописали можливість визнання виборів недійсними за надто низької явки.

Роман МАЛКО