Великий лютневий наступ. На яких напрямках гаряче і де Росія може атакувати Україну

Щоправда, за їхніми прогнозами, РФ може спробувати активізувати свої наступальні дії ближче до річниці повномасштабного вторгнення в Україну, тобто до 24 лютого.

Найбільш обговорюваним сценарієм великого наступу росіян, про який найчастіше згадують, є атаки на сході та півдні України. Зокрема, саме про них говорив міністр оборони Олексій Резніков у нещодавньому інтерв'ю “Українській правді”.

Російське керівництво неодноразово називало повне захоплення Донецької та Луганської областей пріоритетним завданням. Такі ж плани ворога озвучував і представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов. 

За його словами, Володимир Путін наказав новопризначеному командувачу окупаційних військ в Україні Валерію Герасимову захопити Донбас до березня.

Термін “великий наступ” в його класичному варіанті передбачає підготовчі масовані ракетні обстріли, роботу авіації, марші бронетехніки тощо. Проте нинішню активність росіян на Донбасі вже можна вважати масштабною атакою, яка розгортається не концентровано, а поступово.

“Українська правда” вирішила розібрати найгарячіші напрямки, на яких Росія тисне на даний момент, та розглянути варіанти можливого наступу РФ — як найімовірніші, так і ті, що поки видаються лише теоретичними. 

Бахмут

В останні кілька місяців росіяни значно активізували свої наступальні дії передовсім на Бахмутському напрямку, де досягли певних локальних успіхів. Зокрема, ціною великих втрат захопили Соледар та посилили наступ на Бахмут з півночі та півдня.

Як розповідав командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський, який керує операцією з оборони міста, Бахмутський район та сам Бахмут готувались до оборони заздалегідь із урахуванням особливостей рельєфу. Місто оточене панівними висотами та пагорбами. В поєднанні з продуманими інженерними загородженнями цей район став справді неприступним для ворога.

Криваві бої за Бахмут тривають не один місяць, що вже викликало стурбованість західних розвідок. За даними видання CNN, американські та західні посадовці навіть закликали Україну переключити увагу з боротьби за Бахмут на південь, однак президент Володимир Зеленський запевнив, що ЗСУ просто так місто не здадуть і захищатимуть його, скільки зможуть. Варто враховувати, що для України життя військових важливіше за локальні успіхи, тому гіпотетичний відступ з Бахмута не слід сприймати як катастрофу.

Таку позицію підтримують аналітики Інституту вивчення війни (ISW), які вважають оборону Бахмута стратегічно правильною операцією. На їхній погляд, Україна заплатила б значно більшу ціну, якби дозволила російським військам легко взяти місто. 

В інституті наголошують, що українські війська раніше вже використовували аналогічну модель поступового виснаження росіян, зокрема в Сєвєродонецьку.  Тоді РФ хоч і взяла місто та сусідній Лисичанськ, однак витратила занадто багато сил і ресурсів на захоплення. Це завадило швидко розширити територію атаки та створити широкий фронт наступу. 

Краматорськ — Слов'янськ

Якщо виходити виключно з ландшафту і воєнної доцільності, то сам по собі Бахмут має радше вагоме психологічне значення, оскільки місто не відіграє вирішальної оперативної або стратегічної цілі.

З тактичної точки зору його оборона перешкоджає росіянам розширити наступальні операції на Донбасі та перейти до атаки Краматорської агломерації: Краматорськ, Слов'янськ, Костянтинівка, Дружківка, Лиман.

Утім, для підтримки наступу на Слов'янськ, який має для росіян символічне значення ще з 2014 року (так, вперше слово “парєбрік” пролунало саме там), одного лише взяття Бахмута для росіян буде недостатньо. 

Щоб повноцінно наступати на місто, їм необхідно забезпечити не тільки можливість атаки в лоб (хоча вони до цього методу вже вдавались не раз), але й організувати наступ на Слов'янськ — Краматорськ з півночі та півдня.

Для атаки з півночі на цьому напрямку стратегічними є Ізюм та Лиман.

Ці міста вже були під окупацією російських військ, однак внаслідок блискавичного контрнаступу на Харківщині ЗСУ вдалося їх звільнити. Тож для втілення мрій Путіна російській армії доведеться повторно наступати на ці населені пункти.

У РФ усвідомлюють, що без контролю над Ізюмом Слов'янськ захопити архіскладно. У зв'язку з цим вони намагаються перехопити ініціативу східніше від міста по лінії Кремінна — Сватово, де ведуть наступальні дії і ЗСУ. 

Ця ділянка фронту є стратегічно важливою і для України — звільнення Кремінної відкриває для ЗСУ шлях до Рубіжного. А в перспективі й до Старобільська, який є одним з ключових логістичних центрів росіян на Луганщині. 

Тому варто очікувати спроб обопільних атак по всьому району, включаючи Куп'янський напрямок, який знаходиться північно-західніше лінії зіткнення та є важливим логістичним вузлом.

Поблизу району Кремінна — Сватово на Луганщині та в прикордонних Валуйках Бєлгородської області РФ зосередила значні сили, включаючи елітні підрозділи десантників. Нині вони намагаються штурмувати позиції ЗСУ в районі Кремінної і не проти були б розширити лінію наступу.

Авдіївка — Мар'їнка — Вугледар

Не менш важливим для росіян є і забезпечення підтримки атаки з півдня Донбасу.

РФ не збавляє натиску на Авдіївському та Мар'їнському напрямках, де також не припиняються жорстокі бої.

Наразі найгарячішим районом на півдні Донецької області є Вугледар.

Упродовж декількох тижнів росіяни штурмують місто, зокрема силами 40-ої та 155-ої бригад морської піхоти. Однак 72-а і 79-а бригади ЗСУ успішно перемелюють переважаючі сили супротивника, вміло використовуючи особливості рельєфу (місто розташоване на висоті).

Зведення Генштабу вказують, що Росія втрачає щоденно близько тисячі бійців та кілька десятків одиниць броньованої техніки в Україні. Ці втрати наразі переважно відбуваються за рахунок дій українських оборонців у районі Вугледара та на Бахмутському напрямку.

Для росіян Вугледар важливий не тільки як ворота для подальшого наступу на північ Донецької області. РФ конче необхідно витіснити українські сили з міста, щоб відсунути лінію фронту і позбавити ЗСУ можливості артилерійського дострілу до залізничної гілки, яка проходить через Волноваху, Комиш-Зорю та Федорівку.

Враховуючи проблеми з постачанням російських військ по лінії Донбас — Крим після епічного вибуху на Керченському мосту, налагодження цього залізничного сполучення, яке наразі практично не функціонує, є вкрай важливим для логістики військ окупантів на півдні України.

Для безперешкодного функціонування цієї залізничної гілки, яка поєднує Донбас і Крим, РФ важливо також витіснити ЗСУ з позицій у Запорізькій області. Через це слід очікувати активізації і на Запорізькому напрямку.

Ба більше, росіянам дуже треба відсунути лінію фронту — тут під загрозою далекобійних РСЗВ, зокрема HIMARS, перебуває ділянка сухопутного коридору Бердянськ — Мелітополь. Саме ці міста наразі є ключовими логістичними пунктами для забезпечення транзиту між Донбасом і Кримом.

Мелітополь обидві сторони називають “ключем від Криму”. 

Для України він важливий, бо дозволить максимально перерізати південне угруповання росіян та дасть змогу поставити під вогневе ураження Кримський перешийок. Росіяни очікують українського контрнаступу на цій ділянці та зацікавлені в убезпеченні міста від можливих атак.

Основні бойові дії на Запорізькому напрямку в останні тижні росіяни ведуть в районі Великої Новосілки, Гуляйполя, Оріхова та Кам'янського.

Поки активність росіян радше виглядає як промацування слабких ланок в обороні ЗСУ. Однак скупчення значних російських сил у районі поблизу Маріуполя, яке фіксує українська розвідка, не виключає можливості спроби прориву й на цьому напрямку.

Окрім відсунення лінії фронту від логістичних доріг, росіяни можуть спробувати зайти в тил ООС на стику Запорізької і Донецької областей та відрізати постачання української армії на Донбасі. Однак, зважаючи на їхні останні незначні успіхи, наразі це видається малоймовірним.

Херсон і Одеса 

Коли говорять про український південь, завжди згадують і мрії російських великоімперців про Одесу та “повернення” Херсона.

Наразі ці напрямки наступу росіян видаються суто теоретичними. Висадка десанту на узбережжі Одещини не вдавалася навіть на першій фазі вторгнення, коли українські ЗСУ на півдні виглядали розгубленими. А після втрати “Москви” і втечі росіян зі Зміїного й поготів.

З Херсоном ситуація складніша. Однак радше через постійні обстріли міста, якими кошмарять херсонців, а не через перспективи повторного захоплення. 

ЗСУ далекобійною артилерією (привіт, HIMARS!) перебили логістичне забезпечення російського угруповання на правому березі Дніпра, чим змусили окупантів втекти з Херсона.

Тож заходити знову, наступаючи в перспективі на ті ж самі граблі з логістикою, немає жодного сенсу. Не кажучи вже про необхідність форсування Дніпра, яке після руйнування великих мостопереходів видається надскладним завданням.

Білорусь, Київ, Харків і Сіверщина

Повторний наступ із Білорусі був однією з головних тем для обговорення ледь не все літо і осінь. Ці розмови підігрівали спільні навчання російської та білоруської армії та перманентні біполярні заяви самопроголошеного президента Олександра Лукашенка.

Наразі концентрації людського ресурсу та техніки, достатньої для широкомасштабного наступу, у Білорусі не спостерігається. Може йтися хіба що про точкове залякування, бряцання зброєю на кордоні та імітацію великого наступу заради відволікання українських сил від інших напрямків.

“Українська правда” нещодавно доволі докладно описувала можливі сценарії наступу з Білорусі, тому дозволимо собі поки на них не зупинятись. Якщо хочете нагадати собі варіанти, читайте в публікації нижче.

Окремою темою в цьому матеріалі була виділена повторна атака на Київ, про ймовірність якої без наведення ймовірних термінів раніше попереджав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Якщо розглядати спробу наступу на Київ без використання території Білорусі, завдання виглядає хоч і складнішим, але гіпотетично ймовірним. 

На даний момент сумнівними вважає перспективи наступу на Київ і міністр оборони Олексій Резніков. З ним погоджуються й аналітики з ISW, які розцінюють шанси росіян взяти столицю України як вкрай малоймовірні.

Наразі росіяни сконцентрували значні сили у Брянській, Курській та Бєлгородській областях Росії. Це може дозволити їм здійснити наступ на Сумщині або Харківщині з подальшою перспективою походу на столицю або повторної атаки на Харків чи спроби здійснення штурму на Куп'янському напрямку, про який йшлося вище.

Ці дії можуть носити масовий або локальний характер, зокрема для перехоплення ініціативи, про що згадував секретар РНБО Данілов в інтерв'ю “Reuters”.

Широкий наступ на міста-мільйонники або ще більш широкомасштабний марш-кидок через Сумщину і Полтавщину в бік Дніпра, потребує належної підготовки на російсько-українському кордоні, яка на даний момент не спостерігається. 

Для подібних сценаріїв потрібно розгортання необхідної логістики (паливо, польове забезпечення тощо) і достатня кількість особового складу. Жодна з цих умов поки не сформована.

Загалом, за оцінками експертів, наразі в Україні задіяні близько 250-320 тисяч російських військових, ще 150-200 тисяч перебувають у резерві.

Ці цифри хоч і більші, аніж були у лютому 2022 року, однак не видаються достатніми. Проте це зовсім не виключає, що Москва в змозі сформувати ударні кулаки на кількох напрямках і спробувати завдати значної шкоди ЗСУ ще до настання весняного бездоріжжя або приходу нової західної техніки, з якою в Кремлі не дуже радо прагнуть стикатися на полі бою.

*** 

Останні оцінки військових експертів та дані розвідки радять українцям концентрувати головну увагу на сході та півдні. Однак не варто забувати, що завдання будь-якої воюючої сторони — максимально здивувати супротивника.

На цьому етапі складно уявити, що Росія здатна здійснити якийсь масштабний прихований маневр, який виб'є ЗСУ з колії. Українські військові максимально сконцентровані, і ефект несподіванки на кшталт лютого 2022 року навряд пройде. 

Утім, не варто недооцінювати ворога і його бажання перемогти. Тим більше, коли йдеться про кривавого диктатора, який заради досягнення своєї мети готовий заплатити будь-яку ціну. Навіть якщо йтиметься про мільйонні жертви передусім його власної армії.

Основне завдання для України на даному етапі війни — витримати весняне загострення ворога з якнайменшими втратами. Потрібно зберегти ресурси до приходу багатоцільової техніки від західних партнерів, щоб перейти до повноцінного контрнаступу наприкінці весни — влітку. 

Євген БУДЕРАЦЬКИЙ