Важкий рок

Спочатку викид інформації про можливу реприватизацію комбінату, потім запевнення влади, що цього не буде, тепер в інформпросторі гуляє повідомлення про незаконні операції менеджменту “ArcelorMittal Кривий Ріг”, власника підприємства, — СБУ розслідує справу за фактом спроби контрабанди вугілля Криворізьким ГМК. Хтось серйозно взявся за ArcelorMittal. І, вочевидь, цей хтось не остання людина у владних ешелонах.

Те, що чинна владна команда може переглянути результати приватизації часів Ющенка, припускали вже давно. Ще 14 травня 2009 року Фонд держмайна і “ArcelorMittal Кривий Ріг” домовилися про призупинення виконання інвестиційної угоди — економічна криза і глобальне падіння ринку завдали компанії шалених збитків. Нинішній генеральний директор Криворіжсталі пан Рінат Старков вважає це рішення не поступкою з боку держави, а, навпаки, компромісом і навіть відзнакою доброї волі з боку керівництва комбінату: “Набрання сили форс-мажорними обставинами формально звільняло нас від відповідальності за виконання своїх обов’язків”. Протилежної думки дотримувалися в Генеральній прокуратурі. 26 липня Господарський суд міста Києва прийняв до розгляду позов ГПУ в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів. Відповідачами мали стати Фонд держмайна і “ArcelorMittal Кривий Ріг”. Слухання було призначено на 15 вересня, проте через заміну судді та неявку одного з учасників його перенесли на 1 жовтня. І тут почалося! Представники Криворіжсталі були шоковані стрімкістю й нахабністю, з якою діяв суд. На першому ж засіданні суддя відхилив або проігнорував усі прохання відповідачів. Незважаючи на те що представників одного з позивачів — Кабінету Міністрів України — не було на засіданні, суддя все ж таки перейшов до розгляду справи по суті. Наступні слухання 5 жовтня лише додали запитань. Присутній на суді представник Кабміну заявив, що його відомство не має жодних претензій до “ArcelorMittal Кривий Ріг”. Ситуація почала втрачати здоровий глузд: якщо уряд не має претензій до комбінату, то від чийого ж імені діяла прокуратура? “Ми не виключаємо того, що ухвала у справі буде винесена вже 12 жовтня і стане точкою відліку для свідомо спланованого й незаконного повернення Криворіжсталі в державну власність із подальшою передачею підприємства іншому власникові, а також новою точкою відліку у відносинах з іноземними інвесторами”, — зазначено на офіційному сайті “ArcelorMittal Кривий Ріг”.

Скасування додаткової угоди комбінату з ФДМ означало, що підприємство не виконало своїх інвестиційних зобов’язань. А це, своєю чергою, могло стати підставою для його реприватизації. На Україну явно чекали тривалі міжнародні суди, зниження інвестиційної привабливості та втрата залишків міжнародної репутації. Проте раптом історія вщухла сама по собі.

9 жовтня президент Віктор Янукович відвідав Францію, де під час прес-конференції на запитання про долю французьких інвестицій в Україні та комбінату “Криворіжсталь” заявив: “Реприватизації Криворіжсталі не буде!”. А вже 12 жовтня Генпрокуратура відкликала свій позов. 13 жовтня голова Адміністрації Сергій Льовочкін підтвердив слова свого патрона. Причиною позову Генпрокуратури він назвав те, що Фонд держмайна відстрочив виконання інвестиційних зобов’язань без погодження з урядом.

Утім, не все так просто, як може здатися на перший погляд. Те, з якою швидкістю розглядали справу Криворіжсталі в суді, а також ігнорування суддею доводів його юристів змусили багатьох зробити висновок, що рішення вже давно було ухвалено на користь певних осіб. Одразу ж на світ Божий випливли імена колишніх власників комбінату — олігархів Ріната Ахметова та Віктора Пінчука. Близькість Ахметова до влади робила такі припущення більш ніж реальними.

Щоправда, є одне “але”. Реприватизація Криворіжсталі в нинішніх умовах невигідна українським олігархам, які мають стосунок до металургійного бізнесу. Якби це сталося, українські підприємства втратили б інвестиційну привабливість, знизилися б у ціні, західні банківські структури зажадали б погашення кредитів. Вигоди від купівлі Криворіжсталі не покриють і половини збитків від спричиненої реприватизацією ланцюгової реакції. У керівництві компаній Ахметова, Пінчука, Коломойського та інших це добре розуміють.

Тож мета цієї історії може бути іншою. Те, що ситуацію навколо Криворіжсталі коментували президент і голова його адміністрації, цілком зрозуміло, якщо міркувати “по понятіях”. Проте згідно із законом рішення про реприватизацію має ухвалювати не президент, а суд і Фонд держмайна. А мотиви прокуратури мав пояснювати не голова АП, а власне генеральний прокурор. Можливо, саме опосередкована (чи пряма?) участь президента і голови його адміністрації в нинішньому скандалі навколо Криворіжсталі може вказувати на те, хто саме стоїть за інформаційною війною навколо Криворіжсталі.

Політологи вже давно відзначають негласну боротьбу за владу групи Фірташ — Льовочкін — Хорошковський із групою Ахметова. Іміджевий та економічний удар по олігархах-металургах, передусім по Рінату Ахметову, може бути вигідний тому, хто зацікавлений в ослаблені їхнього (його) впливу на владу і чий бізнес від падіння міжнародних рейтингів України (через реприватизаційні процеси) суттєво не постраждає. З українських олігархів, вочевидь, сухим із води вийде Дмитро Фірташ, який не зав’язаний на металургії й особливістю бізнес-імперії якого є те, що їй насамперед шкодитиме погіршення відносин із Росією і аж ніяк не з Європою.

Дмитро КАЛИНЧУК