Вадим Денисенко: Навіть без розгону студентів логіка правління Януковича все одно призвела б до заворушень

— Ви пишете дисертацію про режим правління Януковича, і нещодавно вийшов ряд ваших статей в профільних історичних журналах. Чи не зарано вже зараз оцінювати з історичної точки зору феномен режиму Януковича? І якщо не зарано, яка ціль цього дослідження?

— Робота охоплює не лише 2010—2014 роки. Вона починається від становлення так званого донецького клану і завершується втечею Януковича. Як на мене, нам вкрай не вистачає робіт, які б аналізували сучасні історичні процеси. Якби у нас було хоч б кілька кандидатських дисертацій про роботу парамілітарних організацій на південному сході України, ми могли б зовсім інакше розуміти процеси, які вилилися у війну. Щодо основної цілі цієї роботи, то я хотів би пояснити, як могло статися так, що така людина, як Янукович, отримала 53% на президентських виборах, і чому його справа досі, на жаль, живе.

— Як пояснити початок карколомного злету Януковича, беручи до уваги його “важку молодість”?

— Будь-яка людина, яка хоч трошки розуміється на ситуації в СРСР, не може не розуміти, що двічі засуджений за розбій мав фактично нульові шанси стати кимось без прямої співпраці з КДБ. Я впевнений, що він, як і багато інших, був такою собі “консервою”, яку тягнули спецслужби. І космонавт Береговий, який підписав клопотання за Януковича, це всього-на-всього Фунт, якому доручили написати відповідний лист.

Далі, уже в 90-ті, Янукович був “розконсервований”, і його почали проштовхувати по лінії обладміністрації. Звичайно, я тут дещо спрощую всі ці процеси, але суть залишається незмінна — він був агентом КДБ, мав певні стосунки з авторитетними в регіоні людьми, які не бачили в ньому ні загрози, ні проблеми. Ці самі еліти шукали якогось зіцголову, який був би ручним і в той же час не був би “узурпованим” якимось крилом так званого клану. Зараз уже мало хто пам'ятає, що Янукович не був першим, кого пробували розкрутити: був і Рибак, і Азаров. Але найкраще з роллю “народного лідера Донбасу” впорався саме Янукович.

— Чому в середині 2000-х років Янукович опинився на вершині ієрархічної піраміди “донецьких”?

— Я вже казав, він був готовий до ролі зіцголови. Окрім того, він був, чого вже там говорити, тупенький. І це багатьох влаштовувало. Далі включилися інші механізми: еліти південного сходу шукали свого лідера. Взяти когось не донецького було нереально (власне, тому в 2004 році Володимир Литвин не став кандидатом у президенти, а пізніше ні Кушнарьов, ні Єфремов, ні Бойко не стали номером першим). Еліти саме Донецької області не могли допустити появи лідера, який би ними не контролювався повністю.

Вибираючи між можливістю створити окремі проекти і об'єднанням в єдину силу з чіткою домінантою Донецька, еліти південного сходу вибрали другий варіант. Я думаю, що тут не обійшлося і без російського впливу на ці самі еліти. Але найбільше прислужився вирощуванню монолітної проросійської партії Віктор Ющенко, який не захотів почати процес дроблення цих самих еліт. І, власне, за часів Ющенка почалася безпрецедентна активізація російських спецслужб у нашій країні.

Якщо ви мене запитаєте, хто більше винен у війні на сході — Путін чи Ющенко, я можу чітко сказати: фундамент для сепаратизму побудував Ющенко своєю бездіяльністю.

— З перемогою на президентських виборах Янукович почав ламати не лише опозицію, а й власних соратників. Чому спочатку мовчали “тушки”, які перебігли до Януковича одразу після поразки Тимошенко, а потім мовчали всі постраждалі — навіть серед тих, хто привів Януковича?

— Чому мовчали “тушки”? Вони продовжували домовлятися. Політики можуть виступати з політичними заявами, “тушки” і бізнесмени завжди домовляються.

Власне, чотири роки правління Януковича можна розділити на три етапи. Перший: спроба консолідувати різні еліти після виборів 2010 року. Але цей етап швидко закінчився, бо Янукович чітко зрозумів, що всі ці еліти не будуть з ним воювати, вони будуть домовлятися.

На другому етапі всі хлібні місця були розподілені між старо- і молодорегіоналами, і почався етап витіснення старих еліт на периферію. І нарешті, останній етап розпочався з відставкою Азарова, коли де-факто Олександр Янукович став керувати державою. Про це мало хто говорить, але останні кілька місяців режиму складно було зрозуміти, хто реально керує державою: Янукович-старший чи молодший?

— Коли росіяни почали щільно контролювати політику Януковича? Чи вдавалося це їм? Адже саме за Януковича почалися масштабні торгові війни з Росією, саме за Януковича в Україні заговорили про реверс газу з Європи, саме за Януковича підготовка до асоціації з ЄС вийшла на фініш...

— Янукович почав лягати під росіян з першого дня. Показовим тут є призначення міністрів оборони. Першим міністром оборони часів Януковича мав стати Кузьмук, якого в цілому вважають патріотично настроєним військовим. Але замість нього в останній момент міністром став адмірал Єжель, який прославився тим, що вирішив День ВМС України об'єднати з Днем Чорноморського флоту.

А взагалі, якщо ми говоримо про геополітичні уявлення Януковича і його оточення, то вони характеризуються одним словом — ”примітивізм”. Янукович щиро вважав, що, коли він підпише Харківські угоди, росіяни будуть вважати його рівнозначним партнером і припинять тиснути на нього. Він мислив одноходовими операціями без будь-яких комбінацій.

Додайте сюди корупцію, і отримаємо цілий клубок проблем, які не могли не привести до швидкого падіння режиму. Яскравий приклад — співпраця з Китаєм. У нас так і не запрацював ні один проект, окрім ПЗКУ (Продовольча зернова компанія України). Чому так сталося? Та тому, що китайці виділили на ПЗКУ живі гроші, які можна було вкрасти. Усе інше взагалі не зрушилося з місця.

Коли вибухнув Майдан, чи був у Януковича кращий вибір ніж те, чим усе закінчилося?

— Про це багато говориться, що, якби Янукович не розігнав студентський Майдан, усе було б інакше. Це насправді не так. Уся логіка його правління, грабунок держави плюс глибоко наплювательське ставлення до половини країни все одно призвели б до масових заворушень. Єдине питання — чим би ці заворушення закінчилися: по якій лінії проходив би розкол країни.

— Під час Майдану Янукович уже був повною маріонеткою Кремля? І чому він втік? Якщо б він залишився і спробував за допомогою Кремля втримати половину України, то нашої країни, мабуть, уже б не існувало як держави, що було вигідно Москві. Скажімо так, чому його евакуювали?

— Відповідь на питання, чому Янукович втік, водночас складна і проста. Складність полягає у тому, що ми можемо лише припустити певні речі. Так, судячи з усього, існував план “Б”: у Харкові проводиться з'їзд сепаратистів, центр України переноситься у Харків і утворюються дві України. Янукович справді прилетів у Харків, але потім утік, так і не давши згоди на цей сценарій. Чому він не пішов на це? Моя робоча версія — тому, що він патологічний боягуз. І в його табелі про ранги на вищому щаблі стоять виключно він сам і страх за життя. Він боявся бути убитим відразу після цього з'їзду невідомими “правосеками”. Він розумів, що є кілька лідерів, які готові були б у разі чого стати його “наступниками”. Тому він прийняв рішення, яке, на його думку, дозволило б йому врятувати життя.

Чому росіяни його не вбили по дорозі в Крим? Їм потрібен був легітимний президент, який потім освятив би створення “Новоросії”. Смерть Януковича утруднювала б квазіюридичну модель створення “Новоросії”.

— Янукович не став лідером сепаратистів у Криму і на Донбасі, але сепаратистський рух виник потужний. Виглядає, що “русская весна” готувалася не один рік... Як це було?

— Я вже казав, що масовий сепаратистський рух зародився за часів Ющенка, а точніше, відразу після 2004 року. Я виділив для себе п'ять універсальних чинників виникнення сепаратизму, наявність яких робить процес відділення територій майже незворотнім. А відсутність більш ніж одного чинника робить відділення майже нереальним, і саме тому зараз немає серйозних шансів на відділення Каталонії чи Північної Італії.

Які це чинники? Насамперед це створення міфу про окремішність території, про її унікальність і інакшість (такий міф був створений на Донбасі і в Криму, окрім того, варто говорити про серйозне просування у створенні міфу Одеси). По-друге, це слабкий центр, який лише номінально контролює ці території. По-третє, це сильні, майже безальтернативні регіональні еліти, які підтримують міф про окремішність своїх територій. По-четверте, це високий рівень патерналізму, з нав'язуванням міфу, що ми годуємо центр. І нарешті, по-п'яте, це створення парамілітарних організацій, які охоплюють не менше 1% населення.

— Чи загрожує Україні поява нового лідера у вигляді вже прозахідної сильної руки?

— Така загроза є. Хоча я насправді боюся не стільки сильної прозахідної руки, скільки анархії і послаблення вертикалі влади.

Тарас КЛОЧКО