В лігві у звіра. Що відбувається з депортованими у Росію українцями. Розслідування Associated Press

За офіційними українськими і російськими даними, майже 2 мільйони українських біженців були відправлені до Росії. Українська сторона вважає такий переїзд лише примусовим переміщенням на територію ворога, що вважається воєнним злочином. Росія називає це гуманітарною евакуацією жертв війни, які вже говорять російською і вдячні за новий дім.

Після десятків інтервʼю із такими переміщеними особами видання Associated Press виявило, що хоч не все так однозначно, як стверджує український уряд, з боку російської сторони дійсно здійснюється тиск на біженців. Під час довгих подорожей із рідних, майже знищених міст до далеких російських населених пунктів багато українців переживає порушення прав людини, у них забирають документи, їм не говорять куди вони їдуть і що з ними буде далі.

Насильство починається не з пістолета біля скроні, а із сумнівного вибору: помри в Україні чи живи в Росії. Ті, хто погоджуються виїхати, проходять фільтраційні табори, де застосовують заходи різної жорстокості: від допиту і роздягання догола для обшуку до катування і забуття.

Тих, кому вдається пройти фільтрацію, запрошують жити в Росію, а ще часто обіцяють виплату у 10 000 рублів (($170), але не завжди цю обіцянку виконують. Іноді український паспорт біженців забирають і натомість пропонують російський. А ще їм пропонують підписати документи, в яких зазначено, що вони засуджують український уряд і військових.

Це наразі найбільш масштабне розслідування переміщення українців. Воно засноване на інтервʼю з 36 українцями переважно з Маріуполя, які вже покинули Росію і дісталися Естонії, Литви, Польщі, Грузії, Ірландії, Німеччини та Норвегії; одинадцять з опитаних все ще в Росії. AP також спиралися на інтервʼю із підпільними російськими волонтерами, відео, російські юридичні документи і російські державні медіа.

Цілеспрямована стратегія

Переміщення сотень тисяч людей з України — це частина цілеспрямованої і систематичної стратегії, яка прописана в російських урядових документах.

В “загальному наказі” написано про “розподіл” 100 000 українців серед найбільш віддалених і збіднілих регіонів Росії. Жоден українських біженець не потрапив у Москву.

Одна із можливих причин — це використання біженців із застосуванням тиску і примусу для пропаганди, яка переконає російських громадян у необхідності війни в Україні.

За допомогою інтервʼю із біженцями, репортажів у ЗМІ і офіційних заяв AP підтвердило, що українці отримали тимчасове житло у понад двох десятках російських міст і населених пунктів. Комусь довелося жити на неробочому хімічному заводі в Башкирії в 150 км від найближчого великого міста, а когось відправили до Сибіру, звідки шанси на виїзд мізерні, чи у Владивосток, що в іншому кінці Росії.

Багато українців залишається в Росії, бо хоч технічно вони і можуть поїхати, їхати їм нікуди, у них немає грошей і документів. А деякі бояться повертатися в Україну, бо там їх будуть переслідувати правоохоронні органи за виїзд на територію ворога — страх, який заохочує російська влада.

Інші говорять російською, мають родини в Росії і відчувають більший звʼязок із Росією, ніж з Україною. Журналісти поговорили з однією такою родиною з Маріуполя, яка опинилася Таганрозі. Вони почули про те, що в Хабаровську (10 000 км від України) пропонують роботу, спеціальні виплати за переїзд на далекий схід і згодом російське громадянство.

Вони влаштувалися на завод, без вагань віддали українські паспорти, а потім дізналися, що орендодавці не здають житло українцям без документів, що підтверджують особу. Обіцяних виплат немає, тому вони разом із сотнями інших маріупольців живуть у пошарпаному готелі і харчуються ледь придатною для вживання їжею.

Очільниця Центру громадських свобод в Україні Олександра Матвійчук каже, що не до кінця зрозумілі мотиви росіян для депортації українців. Одна із можливих причин — це використання біженців із застосуванням тиску і примусу для пропаганди, яка переконає російських громадян у необхідності війни в Україні.

Депортація місцевих з окупованих території, міркує вона, також звільняє місце для лоялістів, як це було в Криму. Крім того, російськомовні українці можуть заселити ізольовані російські регіони із депресивною економікою.

Зупинка на фільтрацію

На шляху до Росії біженці проходять процедуру допиту не один раз — російська і українська влада називають це “фільтрацією”. Під час кожної такої зупинки хтось “відфільтровується” назавжди.

В українців беруть відбитки і їх фотографують — український уряд називає це збором біологічної інформації. Декого роздягають догола, а тих, у кого знаходять татуювання чи сліди від снарядів, допитують із особливою ретельністю. Телефони конфіскують, а іноді і підключають до компʼютерів, що викликає підозру у встановленні ПЗ для стеження.

Human Rights Watch виявила 14 фільтраційних пунктів на підконтрольній Росії території України. Одна маріупольська родина (мама, дві доньки і чоловік), якій довелося пройти не одну фільтрацію, розповіла про фільтраційний пункт у Виноградовому, де росіяни влаштували масове поховання тисяч маріупольців.

Ти розумієш, що, по суті, йдеш у лігво до звіра… Це країна-агресор і ти на її території… Я не відчував себе в безпеці у Росії.

Намет, у якому їх тримали, не захищав від морозного вітру, він був переповнений людьми, а повітря наповнював сморід плоті, що розкладається. Мама визирнула із намету і побачила, як солдат кинув на землю деревʼяний ящик. Всередині були відрізані кінцівки людей.

Коли родина прибула в Таганрог, їх опитали російські чиновники. Почувши запитання про те, чому вони залишили рідне місто, жінка не стрималася: “Ми не залишали його, нас депортували. Нас завантажили у вагони військові і повезли у невідомому напрямку”.

Десятки маріупольців безкоштовно повезли у двох напрямках: Волгоград, що в 600 км на схід, або Пензу, що вдвічі далі. На запитання, куди вони їдуть, біженці чули: “Ви їдете туди, куди вам скажуть”.

Одна маріупольська поліцейська розповіла, що її допитали у Донецьку, а потім із повʼязкою на очах відправили до Ялоневська. Вона бачила, як військових і цивільних затримували з різних причин, від фотографування військових обʼєктів до панічної біганини вулицею. Деяких били. Вона чула, як інші помирали.

Із завʼязаними очима і в наручниках її перевезли в Ростовську область. Їй казали, що тих, хто виїхав до Росії, вважатимуть зрадниками і посадять на 10 років у вʼязницю, якщо вони повернуться в Україну. Її звільнили під час обміну полоненими і вона все одно поїхала в Україну.

“Вони психологічно впливають на людей, — сказала вона. — Багато затриманих, яких відпустили, просто бояться повертатися в Україну, наслухавшись таких історій”.

“Ти розумієш, що, по суті, йдеш у лігво до звіра… Це країна-агресор і ти на її території… Я не відчував себе в безпеці у Росії”, — сказав один українець, якому пощастило пройти фільтраційні пункти і якому вже вдалося виїхати з Росії.

Документи і паспорти

Деякі українські біженці в Росії не мають документів.

Хтось залишив їх в Україні. У інших українські паспорти конфіскували і запропонували російське громадянство чи статус біженця. Багато хто залишається у підвішеному стані без будь-яких документів і, за повідомленням омбутсменки з прав людини в Росії Тетяни Москалькової, лише 55 502 людини отримали тимчасовий притулок. У інших же залишається невизначений правовий статус в країні, в якій їх часто вважають ворогами.

Українських біженців також іноді змушують підписувати документи, в яких написано, що вони звинувачують Україну у війні.

Вісімдесятирічна мешканка Маріуполя, яка намагалася втекти від російських солдат через вікно у підвалі, пройшла фільтрацію у трьох українських окупованих містах і опинилася у російському місті біля кордону із Грузією. У цьому місті, про яке вона ніколи не чула, їй довелося тіснитися у гуртожитку із 50 іншими маріупольцями.

Коли вона запитала як їй звідти вибратися, їй сказали: “Є лише один шлях: податися на російське громадянство, отримати всі документи, а коли отримаєте паспорт, зможете їхати куди завгодно”.

Там усіх попросили віддати українські паспорти, у кого вони були. Потім усім дали бланк заяви на постійне проживання і документ, який жінці не дали прочитати. За кілька днів їй повернули паспорт.

Human Rights Watch і Український центр громадських свобод задокументували низку випадків, коли українців змушували підписувати різні документи, серед яких і звинувачення українських військових у воєнних злочинах. Представниця Human Rights Watch каже, що багато хто підписує такі документи, бо вони бояться, адже вони в руках росіян і не знають що від них можна очікувати.

Допомога звідки не чекали

Українці, які хочуть виїхати з Росії, отримують допомогу від тих, на кого і не подумали б — від росіян. Російські громадяни знаходять українцям документи, притулок, купують квитки на потяги і автобуси, обмінюють гривні на рублі і навіть допомагають із багажем.

Один такий волонтер, який попросив не розкривати його імʼя, бо він все ще живе в Росії, розповів про підпільну мережу росіян, яка розтягнулася на 1900 км від Таганрогу і Ростову до Нарви, естонського прикордонного містечка. Він каже, що учасники мережі спілкуються через Telegram переважно анонімно, бо “всі бояться переслідування”.

“Я не можу це зупинити, — сказав він про примусове переміщення українців у Росію. — А це мені під силу”.

Цим волонтерам теж доводиться непросто. Групі у Пензі довелося згорнути операції через анонімні погрози: їм різали шини, малювали “Z” на лобовому склі і писали “укронацисти” на дверях і воротах.

Ті, українські біженці, яким вдалося вибратися з Росії за допомогою росіян, безмежно їм вдячні. Церковній організації, яка прихистила одного біженця, дала йому їжу і дах над головою, а потім допомогла виїхати в Грузію.

Водію автобуса тимчасового центру перебування українців у Росії, який заховав українську родину, знайшов їм транспорт, тимчасове житло, квитки до Естонії.

Росіянину із українською дружиною, який прийшов у центр утримання біженців, сказав, що вони мають право вільно пересуватися, забрав звідти літню жінку з Маріуполя, винайняв їй житло і допоміг перетнути кордон з Естонією.

“Я хотіла б назвати їхні імена, — сказала одна біженка. — Я б їм всім сказала, що вони ніби янголи, які спустилися з небес і захистили нас…Бо надії у нас вже не було. Ніякої”.