В гостях у пропаганди: з мачухи — в рідні матері

Чужі війська несуть смерть — отже, це армія смерті. Своя армія несе життя — отже, це армія життя. Але життя завжди перемагає смерть, оскільки воно ніколи не переривається...

Нинішня війна перебуває на переломі, обидві сторони розуміють це. Війна націлена на виснаження, на те, хто першим подасться. Майбутнє прозоре в тому сенсі, що шляхи кораблів “Україна” і “Росія” розійдуться в різні боки, незалежно від результатів війни.

Україна потрапила в черговий цикл історії з зовнішніми ворогами. У минулі століття це було нормою, але поступово світ став спокійнішим, а вороги перестали бути головними учасниками історії. ХХ століття дало доволі криваві приклади “життя з ворогом”. Україна свого часу потрапила під німецьку окупацію, і в радянських анкетах довго вимагали зазначати, чи жили ви на окупованій території.

Життя в умовах війни — випробування для всіх. Сьогодні Росія порушила мирний цикл. У минулому СРСР теж створював кільце дружніх до себе країн силою зброї. Але щойно сила зброї перестала діяти, всі соцкраїни зразу залишили зону “нескінченної дружби”. Звідси легко побачити, що дружба, здобута силою зброї, стає дружбою з примусу й не може бути вічною.

Чим гірша ситуація в країні, тим сильніше працює пропаганда. СРСР і Німеччина були країнами з найпотужнішою у світі пропагандою. Вона була тотальною: від школи до газети, від роману до кіно. Пропаганда створювала паралельне життя такої сили, що люди охоче “переселялися” туди, оскільки жити у злагоді з владою було спокійніше, ніж сперечатися з нею, навіть просто у своїх головах.

Життя з пропагандою створює зрозуміліший світ, який не завжди тотожний реальному. У принципі, ми не завжди любимо реальність. Часто людина ховається у фільмах і телесеріалах, комп'ютерних іграх. Соцмережі теж створюють свої типи інформаційної реальності, йменовані інформаційними бульками, де людина спілкується з тими, хто думає так само, як і вона.

Соловйов та його колеги створюють таку інформаційну бульку для всієї країни. Вони перемагають, заволодіваючи мозками мільйонів і залишаючи далеко позаду вплив Левітана, бо він лише читав тексти, написані для нього іншими. До речі, в початковий період війни Сталін сам виправляв зведення Совінформбюро. Й генералам інколи доводилося підганяти реальність під пропаганду.

Коли все навколо є пропагандою, реальність втрачається. Людина вже не знає, чому вірити: своїм очам чи чужим словам. Вірити в пропаганду в авторитарній державі для звичайної людини безпечніше, оскільки так вона не заходить у конфлікт із владою.

Отримавши телебачення, інтернет, соцмережі, людина не стала більш інформованою. Точно так само, як і в попередню доелектронну добу, функціонують чутки. Суперечливі повідомлення не дають можливості скласти чітку картину світу. Сильний голос офіціозу Росії переміг здоровий глузд. Політологи стали акторами, прийшовши на телебачення із наперед розписаними ролями.

Росія пішла шляхом жорсткого просування в голови своїх громадян пропагандистської картини світу. Вона вигідніша для влади, оскільки робить її дії й рішення виправданими в очах населення. Війна завжди потребує і людського ресурсу, тому реальне чи штучне схвалення дуже важливе.

Основне завдання пропаганди полягає також у виділенні ворогів та відокремленні їх від усіх. Ворог — особлива істота, до нього не може бути симпатій. Наявністю Ворога можна обґрунтувати будь-яку свою поведінку. Ворог усе робить не так, і будь-які його дії заважають усім, а не тільки першим особам.

Росія впровадила новий тип ворога, назвавши його “іноагентом”. Поступово змінюючи його визначення, зрештою постановили, що це той, хто перебуває під іноземним впливом. Під таке визначення можна підвести майже кожного. Особливо це стосується людей, котрі пишуть...

Породження ворогів одночасно є породженням їхніх противників із боку влади — героїв. Справжньому Ворогу може протистояти тільки справжній Герой. Ми розуміємо Героя як того, хто жертвує своїм життям у сутичці з Ворогом. У суті Ворога все має тільки негативний характер, у суті Героя — все тільки позитивне.

Жорстокі часи — жорстка пропаганда, м'які — м'яка. Світ поступово змістився у м'яку пропаганду, сховану, наприклад, у фільмах і телесеріалах. Нам подобається симпатичний герой, а на другому кроці нашій свідомості полюбляться слова і вчинки героя. Сьогодні настав час розважальної пропаганди, яку люди хочуть дивитися і слухати. Розважальна пропаганда добирає своїх спікерів за рівнем “крикливості”, дозволяючи час від часу сварки й суперечки. Експертів навіть інколи видаляють із поля, тобто з передачі...

Жорстка пропаганда характеризується штучним домінуванням однієї точки зору. Її створюють не тільки й не так своїм умінням, як придушенням інших. Коли придушення переходить з інформаційного та віртуального просторів у фізичний — це час апофеозу пропаганди. Тоді розганяють мітинги, арештовують і садять у в'язниці за слова. Фізичний інструментарій придушує чужі інформаційні потоки.

Більшу частину свого життя людина живе у мирі з собою та владою. Війна агресивно змінює всі правила буття, і слова стають зброєю. По суті, ми ніколи не жили без пропаганди. Пропаганда працює не просто зі словами, а з символами. Одного разу введені, потім вони живуть із нами завжди. У Сталіна забрали пропагандистську підтримку — він зник. У Леніна — ні, мавзолей залишається символом...

Пропаганда робить живих мертвими і мертвих живими. По суті, медіа зайняті спробою перетворити короткочасну пам'ять на тривалу. Чим більше вони вістять про когось чи щось, тим сильніше закріплюються ця подія або людина в масовій свідомості. І саме з тими характеристиками, про які кричить пропаганда. Її голос найсильніший. Небезпечно йому суперечити.

“Б'ють” і тих, хто мовчить. У Держдумі з'явився список зі 142 знаменитостей, які не підтримали війну, йменовану “спеціальною воєнною операцією”. Проти кожного прізвища там написано “мовчить”. Тобто не можна не тільки бути проти, а й мовчати.

Пропаганда організує інформаційний простір... на догоду владі. Російська пропаганда хоче бути компасом. Але компас має допомагати орієнтуватися на місцевості, і якщо він аж занадто неправильний, то той, хто послуговується ним, легко може зайти в глухий кут.

Щоб довести неадекватність такого компаса, потрібен час. Але точно так само пропаганда зачищає всі типи виходів на масову свідомість. Від режисерів театрів до акторів, особливо тих, хто індивідуально виходить на сцену. Від гумористів до будь-яких знаменитостей. Організатори зустрічей тепер бояться, вводячи в договори з актором заборону на розмови про політику.

Пропаганда завжди хоче говорити першою, не даючи можливості сформувати власну думку. Доки звичайна людина думатиме, пропаганда виставить десяток експертів, які скажуть потрібні слова. А перемогти вже сформовану думку дуже складно. Тому правило пропаганди — формувати першу думку. Наступним доводиться сперечатися з тим, що вже сказано, а це складніше. Пропаганда, володіючи всіма потрібними ресурсами, може це робити раніше. Решті дістається лише право дискутувати з уже готовою думкою. Навіть Думу назвали скаженим принтером — вона “друкує” закони з великою швидкістю.

Пропаганда сильніша за всіх інших, оскільки є індустріально породжуваним потоком інформації. Протистояти їй може тільки інший такий же індустріальний потік. Ми всі — лише споживачі інформації в цьому світі інформаційних гігантів...

Життя сильніше за смерть, але пропаганда сильніша за них обох. Є вислів із античності: коли стріляють гармати, музи мовчать... Але сьогодні він має звучати так: коли стріляють гармати, говорить пропаганда… 

Георгій ПОЧЕПЦОВ, професор, доктор філологічних наук, український письменник-фантаст, заслужений журналіст України