Уряд не повинен допомагати олігархам

Олігархія в Україні перестане становити загрозу тоді, коли олігархи будуть відлучені від бюджетних дотацій, вважає колишній український урядовець і економічний експерт Володимир Лановий. А нашу розмову ми розпочали запитанням про те, чи він погоджується з оцінкою відомого американського історика Тімоті Снайдера, який вважає, що після антиолігархічної Революції гідності, після Євромайдану, в Україні перемогла реакція, і на тлі зовнішньої агресії відбулася контрреволюція.

— Я дотримуюсь такої ж оцінки. Це була реакція на революційні прагнення у суспільстві, які позбавлятимуть олігархів впливу на владу і можливості утримувати Україну в якійсь азіатській моделі з централізованим регулюванням і впливом фінансових монстрів на державу. Олігархи підняли цю хвилю на сході разом з корупціонерами для того, щоб уберегти свої володіння та азійську модель від європейської трансформації.

Треба ще зауважити, що в наших умовах корупціонери стали олігархами, тому що через величезні корупційні прибутки вони отримали можливість викуповувати об’єкти виробництва, різні прибуткові активи і ставати самі олігархами. Отже, це вони підняли цю хвилю на сході, оскільки основні їхні материнські структури перебувають там, то вони вирішили відділити такий територіальний анклав, щоб зберегти там свою політичну владу і свої майнові активи.

— Зараз деякі олігархи мріють про реприватизацію, переділ активів. Наскільки це небезпечно для держави, оскільки все це відбувається на тлі зовнішньої агресії, і державні інститути не можуть діяти жорстко щодо спроб перерозподілу власності?

— Відбуваються два процеси в царині відносин власності та володіння активами. З початку 2014 року багато олігархів, інших крупних бізнесменів почали переводити свої грошові активи за кордон. Статистика показує, що за 2014 рік відбувався не приплив інвестицій та капіталів в Україну, а відплив. Це вперше за роки незалежності, що відплив капіталів з України перевищив їхній приплив. Загалом, ми отримали дефіцит фінансового рахунку, тобто відтік капіталів на 16 мільярдів доларів. Майже 90% цих капіталів було вилучено з України через Кіпр. Отже, є всі підстави говорити, що це були гроші, введені з Кіпру українськими олігархами. Країна була дуже знекровлена капіталом, як ресурсом для розвитку підприємств, і самою валютою, тому що відкачка валюти відбулася дуже серйозна.

А з другого боку, відбувається процес декапіталізації, тобто зниження вартості підприємств в Україні. Через падіння курсу падає вартість, яка виражається в валюті, в доларах, тому почався перерозподіл, відкритий і невідкритий перерозподіл активів між тими, хто має доступ до ресурсів у гривнях і доларах, і тими, хто таких можливостей фінансування своїх компаній не має.

Що стосується самої приватизації і реприватизації, міністр економіки нещодавно заявив, що реприватизації не буде. Хоча він, звичайно, не все вирішує, але це говорить про настрої в уряді. Мабуть, домінує думка, що власники приватизованих державних підприємств, які отримали його в період неринкового правління, щоб вони доплатили гроші до реальної вартості. Можливо, такий варіант буде вироблений для приватизованих підприємств, якщо вони не будуть вилучатися з власності олігархів минулого періоду.

— Наскільки олігархи готові піти на створення нових, більш цивілізованих умов у порівнянні з тим, що було в Україні досі? Чи можливий якийсь цивілізований спосіб домовитися з українськими олігархами?

— Думаю, що такого способу немає. Олігархи не є національною буржуазією. Вони не прив’язані до конкретної країни. Олігархи — це транснаціональний капітал. Вони управляють підприємством в Україні лише для того, щоб викачувати прибутки з них і переказувати їх за кордон. Олігархи не дбають про конкурентоспроможність своїх підприємств. Вони тільки тимчасово викачують з них прибутки, переказують на Захід, у тихі гавані, там, де не буде до них претензій, де і юридичні, і політичні обставини будуть гарантовані для їхнього функціонування і отримання нових доходів. Це хиба олігархів: вони не пов’язані з цією землею. Вони, їхні сім’ї живуть або в Лондоні, або в Женеві, і Україну вони розглядають, як поле для викачання доходів і прибутків.

Окремі випадки, такі як Ігор Коломойський, не суперечать загальному правилу, і є лише винятком, бо він вважав, що його Дніпропетровський домініон є важливіший, ніж інші його активи за кордоном. Але це — виняток з правил.

— Чи не більшим був би в даній ситуації вплив зовнішніх інвесторів, таких як Європейський союз, Міжнародний валютний фонд, які дають гроші у скрутній фінансовій ситуації в Україні, і мають вплив на ухвалення рішень?

— Тут дійсно великий комплекс проблем. Тому що треба стабілізувати фінансову систему в Україні, для того, щоб з’явилися власні прибутки. Поки не будуть у наших підприємств прибутки, не покращяться стан їхніх рахунків у банках, до того часу не буде інвестицій, реінвестицій самих підприємств, банківських кредитів та іноземних інвестицій. Саме тому міжнародна спільнота допомагає Україні, підтримує її у валютному відношенні, допомагає їй профінансувати свої борги, і тим самим стабілізувати фінансову ситуацію.

Саме у цьому полягають реформи: стабільність фінансів, створення умов для конкуренції, вільний доступ до кредитних, фінансових ресурсів, усунення привілеїв, які були в олігархів щодо отримання субсидій з бюджету прямо на свої рахунки, на свої підприємства — все це складає реформи ринкового характеру, вирівнювання умов для господарювання для всіх суб’єктів і створення можливостей для внутрішніх інвестицій, які будуть головними.

Хотів би нагадати одну цифру. В 2014 році підприємства України понесли 400 мільярдів гривень збитків. У той час, як в 2013 році було майже 200 мільярдів. Тобто різко зросла збитковість усіх підприємств. І олігархи не мають звертатися до уряду. Уряд сьогодні дає гроші на покриття збитків і “Укрзалізниці”, і “Нафтогазу України”, і “Ощадбанку”, а через них ідуть гроші до їхніх партнерів з приватного бізнесу, і так далі. Коли будуть поставлені жорсткі умови відокремлення влади від фінансових ринків, і олігархи зрозуміють, що збитки нема чим покривати, вони почнуть позбуватися цих підприємств, тоді і відбудеться реструктуризація всього господарського поля в Україні, виникнуть інші суб’єкти господарювання, і між ними будуть виникати відносини конкуренції.

Марія ЩУР