Україна еліт

“Еліта — це не просто люди, які вміють побачити проблему і швидко знайти рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед”.

Саме ці слова морального авторитету нації Любомира Гузара спонукали мене не шукати заміну здевальвованому у нас слову “еліта”, а продовжити розпочату в суспільстві розмову про роль та критичну відповідальність еліт за майбутнє країни.

Відомо, що питання формування еліти гостро стоїть для України, і цьому є історичні пояснення.

Особливо це помітно, коли ми говоримо про фінансову еліту. Адже Національному банку країни, як і власній грошовій одиниці, — лише одне покоління, якщо, звичайно, не брати до уваги більш давню історію.

Університети, які фахово готують фінансистів, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Та чи дають вони сучасні знання? Чи готують першокласних фахівців — економістів, фінансистів та банкірів, готових до викликів сьогодення?

У розвинених країнах отримана освіта служить маячком для роботодавця. Навчання у вузах говорить про те, що абітурієнта вже відібрали як одного з найбільш талановитих. В Україні ж професіоналів досі виховують самі компанії — доньки іноземних банків, аудиторські компанії, міжнародні фінансові організації.

Отож, чому нам так важливо говорити про власну фінансову еліту? Чи потрібна вона Україні і чи зможе вона при злагодженій роботі влади стати економічним щитом країни, приміром, від світових фінансових криз?

Внутрішній МВФ

Хто буде очолювати реформаторський рух у банківській системі після звільнення нинішнього голови НБУ? Це питання штормить український медіа-простір менше, ніж прізвище майбутнього очільника головного банку країни, а дарма.

Три роки основним драйвером змін у банківській системі виступав саме Національний банк. Здається, ніхто цього не заперечував. Висловлювалися здебільшого тільки щодо швидкості окремих реформ та їх проведення загалом.

Безумовно, в першу чергу, реформування стосувалося інституційних змін самого НБУ, але через реалізацію грошово-кредитної політики та функції нагляду зміни торкнулися кожного українця.

Після звільнення голови НБУ реформи у банківській сфері, які до останнього часу випереджали реформи в інших секторах економіки, триватимуть. Питання тільки у тому, як швидко і хто буде професійним конструктивним опонентом.

Знову МВФ? А чому б не частина професійної експертної громадянської спільноти? Чи не змогла б вона стати середовищем, на консолідовану думку якого спиралися б рішення регулятора? Відповідаючи на це запитання, однозначно наштовхуємося на інше: чи є у нас така спільнота?

Рейтинги найбагатших українців за версією “Forbes Україна”, навіть тепер, коли маємо складну ситуацію на сході, майже незмінні. Знайомі усій країні обличчя і прізвища доларових мільярдерів свідчать, що багаті у нас є.

Та чи здатні вони поступатися власними фінансовими інтересами заради загальнонаціональних? Чи готові вони працювати на перспективу?

Питання поки що риторичні. Наразі їм зручно жити в суспільстві “закритого доступу”, тобто обмеженого доступу до економічних та політичних ресурсів країни, як визначили у своїй роботі “Насильство і соціальні порядки” нобелівський лауреат Дуглас Норт та його колеги Джон Уолліс і Баррі Вайнгаст.

Чому в ситуації з Нацбанком нам потрібен елітний управлінець, фінансист з нестандартним, гнучким і навіть дещо войовничим мисленням?

Кроком назад буде призначення голови центробанку за принципом політичних квот. У такому випадку ми ризикуємо отримати людину, не здатну опиратися не лише загрузлому в популізмі політичному сектору, а й впливу “тіньової еліти”.

Чому це небезпечно? З поточним рівнем ВВП Україна наздоганятиме сусідку Польщу десятки років. За даними Світового банку, ВВП на душу населення у 2016 році у Польщі становив 12,4 тис дол, в Україні — лише 2,2 тис дол.

Нині левова частка заробленого країною йде на виплату державного боргу, який становить близько 82% ВВП. Якщо не зможемо виплатити — щось стягуватиметься. Бразилія свого часу була вимушена продати власні ліси.

Однак безвихідних ситуацій майже не існує. Крім власних інвесторів, які можуть стабілізувати економіку, є й закордонні. Хтось готовий вкладати в IT-галузь, хтось — у компанії, які працюють в сфері чистої енергетики, а це — мільйони євро.

Однак щоб ці гроші зайшли в країну, хтось повинен захистити інтереси українського ринку і виступити гарантом інтересів інвесторів. Таким лобістом-гарантом і могла б до певної міри стати фінансова еліта.

Головна проблема і, можливо, загроза України в тому, що ми не маємо еліти з віковим корінням, відповідно, не маємо влади, відповідальної за майбутнє країни.

Шанси не втрачено

Україна мала шанс виростити покоління еліт, але не скористалася ним. Потенційні лідери стали аутсайдерами, не маючи необхідності дотримуватися хоча б мінімальних рамок соціальних наслідків своєї “активності”. Їх погубив хапальний рефлекс. Далі п'яти-десяти років — у кращому випадку — ніхто не дивився.

Фінансова еліта — це прошарок людей, які, розуміючи, у що виливається та чи інша модель ведення банківського бізнесу, повинні були зробити публічне харакірі. Цього не сталося навіть тоді, коли кошти мільярдами переводилися в офшори.

Ситуація хоча й критична, та не безнадійна. Зараз маємо ще один шанс. Спостерігається формування певного прошарку некерівної еліти — представників фінансового громадянського суспільства.

Його фундамент — експерти з економічних та фінансових питань, вчені та фінансові журналісти, колишні посадовці, зокрема, НБУ та Мінфіну. Їх голоси стають дедалі вагомішими. Особливо це видно в соціальних мережах.

Саме це коло людей разом з іншими функціональними структурами мало би певний вплив на вироблення фінансової політики в країні та етики ведення бізнесу. Якщо так, то чи потрібно це коло формалізувати?

З одного боку, саме природний стан розвитку та відбір народжує незалежність поглядів, а розмаїття думок гарантує формування оптимального рішення.

З іншого боку, потрібна взаємодія з фінансовою владою. Круглі столи та неформальні регулярні зустрічі з керівниками регуляторів можуть стати певним мотиватором для цієї важливої частини нової еліти.

Для обговорення та шліфування ідей у неформальному колі вже є низка майданчиків, наприклад, у Національному банку та Міністерстві фінансів.

Зокрема, всередині цільової команди реформ фінансового сектору, яка створена в рамках Національної ради реформ, ведеться дискусія щодо її місії та цілей. Цей майданчик можна більш продуктивно використовувати для просування новацій.

Не останню роль у формуванні еліти відіграють громадські об'єднання та інтелектуальні клуби. Вони створюють умови для розвитку, де людина перестає роздвоюватися і стає вільною у своїх думках, висловлюваннях та діях.

Досвід багатьох країн, у першу чергу США, доводить ефективність клубної системи. Вона створює середовище для формування кола інтелектуальних відповідальних людей, що формують еліту нації. Тож підтримка розвитку клубної системи може бути важливою складовою формування української еліти.

Зрозуміло, що вирощування еліти — процес не одного дня. Він складний і потребує уважного ставлення, у тому числі — з боку держави. Адже важливо зберегти знання та бажання цих людей творити заради майбутнього.

В Україні завжди була еліта — князівська, козацька.

Саме еліта українського народу створила низку відомих літописів всеслов'янського значення, започаткувала друкарство, відкрила перші в Східній Європі академії у Києві та Острозі, створила визначні правові акти, зокрема Конституцію Пилипа Орлика та збірку законів “Руська правда”.

Існування справжніх провідників допомагає народу не втратити майбутнє, не асимілюватися і не деградувати. І що важливо — не підкоритися іншому народу.