Україна: держава без промисловості?

Амбіційні плани президента України Віктора Януковича вивести країну у двадцятку найбільш розвинутих країн світу потребують відповідного матеріального наповнення. Тільки словами і промовами це завдання не виконаєш.

Поки що незрозуміло, за рахунок чого уряд сподівається досягти поставленої мети, адже потрібне не кволе зростання виробництва, а справжній спурт. Чи є у сьогоднішньої економічної системи відповідний потенціал?

Категорично — ні. Внутрішні джерела підйому залежать від прибутковості всього національного виробництва та дії в економіці стимулів її зростання. На жаль, прибутковість капіталу в Україні, тобто рентабельність, становить 3-3,5% і у 3-4 рази менша, ніж у країнах ЄС при розрахунку на базі прибутку після сплати податків.

І це порівняння — для передкризових умов 2007 року. Якщо ж брати 2009 рік, то і порівнювати не можна: прибутки перетворилися на протилежний фінансовий результат. Українські підприємства закінчили рік із збитком 42 мільярди гривень, тоді як у 2007 році прибуток сягав 136 мільярдів гривень.

У 2010 році прибуток відновився, у січні-травні — до 20,2 мільярда гривень. Таке провалля — передусім наслідок фінансового цунамі, яке прокотилося у 2008-2009 роках. Але чи здатна українська економіка не тільки на динамічне відновлення докризового рівня рентабельності, а й на кратний його підйом?

Без цього не вийде отримати ресурси приросту і оновлення виробництва, а тому неможливо буде запобігти послідовному згасанню та виснаженню економіки через скорочення виробництва та старіння підприємств.

Український капіталізм виявився на диво кволим, малоініціативним та незграбним. Він — на задвірках світового процесу. Причини — не національні і не географічні. В країні розрісся дикий, грабіжницький, корупційно-удушливий і ув'язнений капіталізм. Він не здатен створювати нові продукти, галузі і нову вартість.

Він існує за рахунок ресурсів, захоплених у ході приватизації і рейдерства. Нова система доступу до власності і прибутків не є відкритою і не пролягає через працю, модернізацію та інновації. Діють інші способи, і бізнес обирає їх сам.

Незалежно від розмірів, ринків, галузей і місцезнаходження всі українські компанії можна розділити на типові групи, які використовують певні засоби збагачення.

1. Політична рента — прибутки, які утворюються штучно, завдяки незаконним сприянням, привілеям і протекціонізму органів державної влади.

2. Прибуток від господарської діяльності — виникає внаслідок зниження витрат виробничих комплексів та збільшення масштабів продажів продукції.

3. Монопольний надприбуток — результат зловживань монополістів шляхом встановлення завищених цін, заниження якості товарів, порушення правил торгівлі.

4. Примусовий збиток — формальні фінансові збитки компаній внаслідок державного заниження цін. Ці збитки погашаються органами влади шляхом бюджетних дотацій, списання податкових і митних заборгованостей, тобто за рахунок держави.

5. Фіктивний збиток — формується шляхом викривлення даних бухгалтерської звітності: приховування доходів, завищення витрат, делегалізації частини господарських операцій і отриманих прибутків.

6. Інноваційний надприбуток — отримується через встановлення надвисоких цін на найновіші види товарів і завдяки індивідуальному заниженню витрат після запровадження найкращих новітніх технологій.

7. Прибуток від експорту — виникає внаслідок звільнення експортерів від сплати ПДВ та зростання цін на світових ринках на продукцію підприємства.

Такі види прибутків отримують всі українські фірми, крім аграрних підприємств.

Зрозуміло, що деякі з цих видів чистого доходу — легальні, інші — нелегальні або частково легальні. Деякі види — примусовий збиток, політична рента, монопольний надприбуток — антиподи ринку. Це явища адміністративної економіки.

Розподіл усієї сукупності господарських структур країни на групи за ознакою домінуючих видів чистого доходу дає змогу виявити основні типи бізнесу за майновим статусом та за ринковим і політичним позиціонуванням.

Це дозволяє виявити шкідливі для економічного зростання типи господарських одиниць та встановити основні вади в організації національної економіки, які дозволяють фірмам добувати комерційні прибутки, не утруднюючи себе вдосконаленням виробництва або взагалі існувати без прибутку і приросту капіталу.

Перша група підприємств — приватизовані висококонцентровані корпорації. Вони отримують 21% від сукупного обсягу чистого доходу неаграрної економіки. Ці компанії побудовані у радянську епоху і зорієнтовані на міжнародні ринки.

Сюди водять великі підприємства, що замикають галузі машинобудування, металургії та хімічної промисловості. Основну частину чистого доходу приносить прибуток від експорту. Він залежить від повноти відшкодування податковою адміністрацією ПДВ.

Ці фірми отримують також чистий дохід завдяки ухиленню від сплати податку на прибуток шляхом викривлення звітності і вивезення фінансового капіталу. Зниження витрат забезпечується й споживанням у виробництві енергоресурсів за протекціоністськими тарифами та неповнотою оплати транспортних послуг.

Найвідоміші представники групи — “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, Алчевський та Єнакієвський метзаводи, ММК імені Ілліча, Нікопольський феросплавний, Харцизький і Нікопольський трубні заводи, Новокраматорський машзавод, “Азовмаш”, “Мотор-Січ”, “Норд”, Сумське машинобудівне об'єднання, “Запоріжтрансформатор”, Одеський холодмаш, “Рівнеазот”, “Дніпроазот”, “Стирол”.

Друга група, 11,5% від сукупного обсягу чистого доходу, — приватизовані немонопольні підприємства-постачальники проміжної продукції на внутрішній ринок.

Це середні і великі об'єкти, побудовані за радянської влади. Входять до галузей добувної промисловості, виробництва рудної, іншої мінеральної і хімічної сировини, паливних матеріалів, напівфабрикатів, деталей.

Основні види чистого доходу — монопольний надприбуток і політична рента. Перший з них виникає завдяки володінню покладами корисних копалин, правом на абсолютну ренту і диктатом цін на ринку шляхом об'єднання у картельні асоціації.

Більша частина виробництв перебуває під протекторатом уряду: отримує бюджетні дотації, пільгові тарифи, не підлягає банкрутству.

Це Алчевський, Авдіївський та Дніпродзержинський коксохімзаводи, “Донецьккокс”, “Краснодонвугілля”, “Павлоградвугілля”, Інгулецький, Марганецький, Полтавський, Центральний гірничо-збагачувальний комбінати, “Суха балка”, Харківський і Луцький підшипникові заводи, “Дніпрошина”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Центренерго”.

Третя група, 5% від сукупного чистого доходу, — приватизовані і державні експортно-орієнтовані компанії, які переробляють імпортну сировину, матеріали і напівфабрикати. Сюди входять виробництва нафтопереробки, нафтохімії, легкої і деревообробної промисловості та електроніки.

Якщо власниками є імпортери, то використовується толінгова схема розрахунків — імпортери оплачують українським виробникам лише вартість роботи — зарплату. За звітністю ці фірми не мають прибутків і не платять податки, є фіктивно збитковими.

Серед них — Запорізький алюмінієвий комбінат, Миколаївський глиноземний завод, “Лінос”, Одеський нафтопереробний завод, “Оріана”, швейні фабрики імені Горького, Смирнова-Ласточкіна, “Україна”, Черкаське і Чернігівське хімволокно, “Вулкан”.

Четверта група, 14% від сукупного чистого доходу, — державні і приватизовані штучно створені монополії — як у радянські часи, так і в роки незалежності: галузеві холдинги, національні корпорації, господарські об'єднання.

Переважають у нафтогазовому комплексі, виробництві, постачанні і продажі нафтопродуктів, електроенергетиці, залізничному та авіаційному транспорті, зв'язку, постачанні і продажі медпрепаратів і сільськогосподарської техніки.

Чистий дохід складається переважно з монопольних надприбутків. Державні монополії можуть бути доведені до стану примусової збитковості, якщо влада утримує занижені ціни на їх продукцію.

Це “Укрзалізниця”, “Укртелеком”, “Укрпошта”, “Нафтогаз”, “Укргазвидобування”, “Укрнафта”, “Укррудпром”, “Енергоринок”, “Укренерго”, “Енергоатом”, Аграрний фонд, “Украгролізинг”, “Укрмед”, “Воля”, “Укрспирт”, “Укртранснафта”, МАУ, “Аеросвіт”.

П'ята група, 5% від сукупного чистого доходу, — державні і комунальні природні монополії: постачальники електроенергії, газу, води, опалення, транспортні оператори. Види чистого доходу корелюють з прибутками штучних монополістів.

До цієї групи належать “Київенерго”, “Київгаз”, “Київводоканал”, “Київтеплоенерго”, енергокомпанії інших міст, аеропорти “Бориспіль”, “Донецьк” і “Львів”, Південний, Іллічівський та Одеський морські порти, “Укртранснафта”, нафтопровід “Дружба”, залізничні вокзали Дніпропетровська, Києва, Сімферополя та інших великих міст.

Шоста група, 3,5% від сукупного чистого доходу, — приватизовані або передані приватним фірмам в оренду чи концесію природні монополії. Тут неможливе доведення до примусової збитковості. Це підприємства ЖКГ, Маріупольський морський порт, облгази і обленерго у більшості регіонів України.

Компанії четвертого-шостого типів зазвичай перебувають у прямому адмініструванні органів влади і під їх протекцією.

Сьома група, 31% від сукупного чистого доходу, — приватні конкурентні господарські структури, які включають як об'єкти радянської епохи, так і новостворені фірми.

Вони охоплюють дрібне підприємництво і корпорації. Переважають у виробництві харчів і будматеріалів, деревообробці, будівництві, торгівлі, автотранспорті, інформаційних, побутових і ремонтних послугах, фінансах, операціях з нерухомістю. Основні джерела доходу — прибуток від господарської діяльності, експорту, інновацій.

Це “Богдан-моторс”, ЗАЗ, “Укравтопром”, “КрАЗ”, “Чумак”, “Торчин”, “Сандора”, “Хортиця”, “Галактон”, Дарницький і Кременчуцький м'ясокомбінати, “Миронівський хлібопродукт”, “Рошен”, “Конті”, “Галичина”, “Гранітбудматеріали”, Дарницький ЗБК, “Подільський цемент”, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, “Київміськбуд-1”, “Познякижитлобуд”, “Приватбанк”, “Укрсиббанк”, банк “Аваль”.

Восьма група, 4% від сукупного чистого доходу, — держпідприємства, які діють у конкурентних умовах у машинобудуванні, легкій промисловості, фінансах, торгівлі, готельному господарстві, охороні здоров'я. Це атавізми минулої епохи. Через природну відсутність конкурентоспроможності вони збиткові або не працюють.

Перебуваючи під прикриттям міністерств та адміністрацій, вони захищені від банкрутства, звільнені від платежів до бюджету, здають приміщення і землю в оренду приватним фірмам. Деякі отримують бюджетні дотації та інвестиції.

Це, зокрема, заводи “Арсенал”, “Більшовик”, “Електрон”, “Квазар”, “Маяк”, Радон”, “Росток”, “Ротор”, “Сатурн”, “Свема”, Київський мотоциклетний завод, Ощадбанк, Укрексімбанк, Київський ЦУМ, ХТЗ, Херсонський комбайновий завод, “Укртатнафта”.

Дев'ята група, 4% від сукупного чистого доходу, — державні висококонцентровані експортно-орієнтовані заводи, побудовані у радянські часи.

Зберігають прибутковість або завдяки унікальності продукції — оборонна промисловість, аерокосмічна галузь, обладнання для ядерної енергетики, виробництво рідкоземельних, радіаційних, надтвердих матеріалів — або унікальності розташування при неповній застарілості технологій, як Одеський припортовий завод.

Чистий дохід формується за рахунок прибутку від експорту, протекціоністської політичної ренти та залишків інноваційного надприбутку.

До даної групи можна віднести підприємства “Імені Антонова”, “Авіант”, “Південмаш”, “Луганськтепловоз”, “Імені Малишева”, “Хартрон”, “Титан”, “Турбоатом”, сєверодонецький “Азот”, Одеський припортовий, “Укрграфіт”, “Укрювелірпром”.

У першій таблиці наведені кількісні значення видів чистого доходу для кожного типу підприємств. Розраховані також середні показники частки видів чистого доходу у його загальній сумі. Ці дані свідчать про наступне.

1. Усі типи господарських одиниць — у меншій мірі це стосується приватних конкурентних підприємств — добувають незаконні, економічно незаслужені прибутки, використовуючи, головним чином, неформалізовані зв'язки з органами влади.

Отримуючи політичну ренту, бізнесмени і керівники вкладають гроші не у виробництво, а у корупційні комбінації. Особливо вагомою є політико-фінансове сприяння приватним висококонцентрованим компаніям, перша група, тут же — найбільші хабарі за повернення ПДВ, та державним заводам у конкурентному середовищі, восьма група, — сприяння, без якого останні не могли б існувати.

2. Більшість типів господарських структур — п'ять — намагається використати можливості монопольного домінування на ринках. Причому для чотирьох типів монопольний надприбуток є абсолютно визначальним.

Не зловживають монопольним становищем лише ті, хто не поставляє продукцію на внутрішній ринок — суб'єкти першої, третьої та дев'ятої груп — або хто перестав функціонувати — представники восьмої групи. Можна стверджувати, що відносини на ринках деформувалися до такого стану, що досягнення монопольного становища і зловживання ним стало основним джерелом прибутковості бізнесу в Україні.

3. Третім за частотою здобування — у чотирьох груп — є прибуток від експорту. Непокоїть те, що вагомість цього виду доходу падає: десять років тому він становив близько половини усіх господарських прибутків України, а у 2007 році — лише 24%.

Це спричинено тим, що головні експортери — перша, третя і дев'ята групи компаній — пріоритетними засобами свого збагачення визначають не зростання ефективності і оновлення виробництва, а політичну і ділову взаємодію з чиновниками.

Наслідком є втрата конкурентоспроможності на світових ринках. Дохідність фірм переважно обумовлюється зовнішніми факторами: змінами світової кон'юнктури і цін, вартістю нафти і газу, врожайністю зерна, розгортанням оборонних програм.

4. Економічно шкідливі види чистого доходу — монопольний надприбуток, політична рента, примусовий і фіктивний збитки — становлять більшу його частину — 54,7% у 2007 році. Продуктивні джерела — прибуток від господарської діяльності та інноваційний надприбуток — приносять менше 25% суми чистого доходу в країні.

5. Фінансова криза 2008-2009 років лише погіршила структуру чистого доходу. За п'ять місяців 2010 року частка шкідливих його компонентів зросла до 71,9%. У той же час вагомість продуктивних складових впала нижче 20%. Отже, погіршення економічних умов ще більше посилило потяг бізнесу до зловживань і корупції.

Найбільше ж падіння сталося за прибутком від експорту, його частка впала з 24% до 10,8%, що підтверджує відсталість великих виробництв. Чого вартий факт: у металургії за п'ять місяців 2010 року заводи отримали 1,9 мільярда гривень збитків.

Схильність бізнесу звертатися до певних джерел отримання чистого доходу показує стимули, що діють в економічній системі. Отже можна зробити висновок, що в сьогоднішній Україні господарські суб'єкти фактично не орієнтовані на чесну конкуренцію, підвищення ефективності, новаторський пошук і модернізацію.

Вони процвітають на ниві закулісних домовленостей з владою, утисканні конкурентів, зловживанні на ринках і збагаченні за чужий рахунок.

Неконкурентні фірми вийшли на шлях політичного утримання і дармоїдства. Вони не заробляють, а незаконно перетягують на свій бік прибутки інших суб'єктів економіки. До речі, цьому сприяють і положення проекту урядового податкового кодексу.

Ці структури не дають суспільству чистого доходу, але споживають нову вартість, створену в інших частинах національного господарства, і цим зменшують загальне накопичення ресурсів інвестування. Оскільки тенденції паразитування в останні роки посилюються, можна казати, що український бізнес морально деградує.

З такою моделлю “мотивації” країна не побачить ні процвітання, ні модернізації. Якщо нічого не змінювати, знижуватиметься загальна конкурентоспроможність економіки і розвалюватимуться виробничо-технологічні комплекси.

Спочатку це торкнеться державних компаній восьмого і дев'ятого типів, а потім — приватизованих підприємств першого і другого типів. Впаде до нуля рівень рентабельності капіталу — цей процес уже триває. Держава може втратити всю промисловість, крім харчових і сировинних галузей. Така країна не має майбутнього.

Інший варіант — основоположні перетворення.

1. Трансформація структури економічних типів підприємств для викорінення паразитуючих і неконкурентних типів. Зокрема, реорганізація державних висококонцентрованих і приватизованих штучних монополій у приватні конкурентні і приватні висококонцентровані господарські комплекси.

2. Реформування методів підтримки конкуренції і антимонопольного регулювання: введення обмежень на монополістичні зловживання і диктат постачальників, запровадження норм паритетного впливу постачальників і споживачів на діяльність регуляторів ринків природних монополій та ринків державних послуг.

3. Запровадження самоорганізації і саморегулювання внутрішніх ринків шляхом встановлення інститутами цих ринків правил торгівлі, платежів, виконання договорів, їх реєстрації, захисту прав сторін, вирішення комерційних суперечок.

4. Усунення державних втручань у ринкові процеси, розподіл продукції, встановлення цін, договірні відносини між компаніями, надання емісійних і банківських кредитів. Необхідно також відмовитися від бюджетного субсидування та інвестування діючих господарських і фінансових структур будь-якої власності та заборонити створення владою ринкових позиційних та цінових переваг окремим фірмам та корпораціям.

5. Трансформація податкової і митної систем в напрямку запровадження нового типу відносин між господарськими одиницями і фіскальними органами: вирівнювання прав сторін, презумпція невинуватості платників, судовий розгляд суперечок, відшкодування владою збитків, завданих бізнесу діями податкової та митної служб, терміновість виконання останньою зобов'язань з повернення сплаченого ПДВ.

Закон повинен гарантувати об'єктивність бухгалтерії, її спрощення, безконтактний порядок звітності, публічність роботи фіскалів. Потрібен зовнішній контроль за їх роботою і виведення поліцейських структур з підпорядкування ДПА та ДМС.

На жаль, нова влада навіть не наблизилася до такої постановки завдань. В урядових програмах — прокламації, які набили оскому. Країні ж потрібні принципові реформи. Вони не вичерпуються наведеними структурними зрушеннями, але як базисні ці п'ять пунктів здатні змінити склад економічних типів підприємств і джерел їх прибутків.

Матриця видів чистого доходу після таких змін набуде нового вигляду — такого, як у другій таблиці. Частка продуктивних джерел — прибутку від господарської діяльності та надприбутку від інновацій — за чотири-п'ять років зросте до 60-65%, а дармоїдська частина — політична рента і монопольний надприбуток — зменшиться до 13-15%.

Фіктивні і примусові збитки мають зникнути, і тоді норма рентабельності капіталу суттєво зросте. Існуючий потенціал господарських прибутків економіки знаходиться у межах 160-180 мільярдів гривень, структурні ж реформи, разом з похідними і мультиплікативними ефектами, збільшать його до 450-550 мільярдів гривень.

Завдяки зростанню чистого доходу підприємств підтягнуться зарплати і доходи громадян, бюджету, пенсійного і соціальних фондів. Стане реальним зниження податкового тиску на економіку. Україна набуде нового привабливого образу, її можна буде порівнювати з кращими західними державами.

Але головне — країна вибереться з ями багатолітньої деградації та нескінченного самообману.

Володимир ЛАНОВИЙ