Угоди з Францією та Німеччиною: що вони означають для України

Іноді суперництво великих держав приносить несподівані плоди. Як, наприклад, під час роботи України з Францією та Німеччиною над угодами про співробітництво в безпековій сфері. Суперництво Парижа та Берліна з Лондоном за вплив на Східну Європу та франко-німецька конкуренція багато в чому визначили як зміст документів, так і час їх підписання: діючи в унісон на міжнародній арені, Франція та Німеччина уклали їх із Україною в день початку роботи Мюнхенської конференції з безпеки.

Ці угоди не є замінником членства України в НАТО та не містять гарантій безпеки. Вони не захистять нас у майбутньому й від нової агресії Росії. 

Тоді для чого Україні ці документи?

Зазначені угоди спрямовані на посилення обороноздатності нашої країни. За відсутності перспектив найближчими роками стати членом Альянсу й навіть отримати запрошення Київ прагне створити міжнародно-правову мережу зобов’язань, здатну на довгі роки гарантувати військову, економічну та політичну підтримку України з боку її західних партнерів і підвищити для агресора ціну вторгнення.

Київ планує підписати такі угоди з усіма країнами, що приєдналися до вільнюської декларації “Великої сімки”. А таких — близько тридцяти. На Банковій також сподіваються, що в ситуації, коли з’являються великі сумніви в тому, що наша країна зможе розраховувати на фінансову та військову підтримку Вашингтона, безпекові угоди з Великою Британією, Францією, Німеччиною підштовхнуть Сполучені Штати до виділення допомоги Україні.

Проте малоймовірно, що цей чинник братимуть до уваги в американському Конгресі, де на тлі розгортання президентської кампанії триває запекле протистояння між демократами та республіканцями. Водночас Київ веде переговори з Вашингтоном щодо підписання угоди про співробітництво в сфері безпеки. Джерела ZN.UA стверджують, що документ може бути готовий до підписання вже в березні, і сподіваються, що він може стати не менш амбіційним, ніж україно-британська угода.

 Як раніше писало ZN.UA, Лондон, який першим підписав із Києвом угоду про співробітництво в безпековій сфері ще в середині січня, установив високу планку для інших партнерів із “Великої сімки”. Тепер у столиці кожного нашого партнера, з яким Україна планує укласти подібну угоду, змушені оглядатися на україно-британський документ і вносити до своїх проєктів необхідні та принципові корективи.

Так, на початковому етапі переговорів Берлін пропонував Києву назвати документ спільною декларацією. Як зазначено на сайті ООН, “цей термін часто навмисно обирають, аби продемонструвати, що сторони не збираються встановлювати юридичних зобов’язань, а лише прагнуть декларувати певні сподівання”. Для Києва, де не забувають уроку “гарантій” Будапештського меморандуму, це від самого початку було неприйнятним, і зважаючи на Лондон і Париж, Берлін поступився.

Коментуючи підписані з німцями та французами угоди, Володимир Зеленський назвав їх дуже сильними та амбіційними, канцлер Німеччини Олаф Шольц — “історичним кроком”, а президент Франції Емманюель Макрон — обов’язковими та конкретними. Зі свого боку заступник голови Ради безпеки РФ Дмітрій Мєдвєдєв назвав україно-німецьку угоду “новим альянсом нацистів із бандерівцями”, а на україно-французьку угоду відреагував вульгарною картинкою й коментарем, що “роман навряд чи оцінять французькі фермери та інші жертви Макрона”.

Аналізуючи документи, підписані Києвом із Лондоном, Парижем і Берліном, зазначимо, що хоча вони й не ідентичні, проте мають спільні положення.

Основні з них такі.

По-перше, угоди починають діяти від моменту підписання. Строк їхньої дії — десять років із подальшою пролонгацією. Водночас угоди передбачають розроблення двосторонніх документів відповідно до зазначених у тексті сфер співробітництва. (В коментарі Reuters заступник голови ОП Ігор Жовква заявив, що “є також додатки до (україно-британської. — В.К.) угоди, які є повністю секретними. У цих додатках ми визначаємо конкретний обсяг, конкретні речі, конкретні сфери”.)

 По-друге, надання всебічної (зокрема й військової) підтримки Україні, щоб наша країна могла захистити себе та відновити територіальну цілісність у межах кордонів, міжнародно визнаних із 1991 року.

 По-третє, участь у відновленні української економіки та сприяння нашій країні в реінтеграції окупованих територій.

 По-четверте, проведення консультацій упродовж 24 годин у разі повторного вторгнення Росії та обіцянка надати нашій країні швидку, постійну й тривалу “допомогу в безпековій сфері, сучасну військову техніку в усіх необхідних сферах, а також економічну допомогу”. (Утім, конкретні строки цих постачань в угодах не зазначено.)

По-п’яте, підтримка української економіки та фіксація виділення коштів на військову допомогу Україні впродовж дії угод із зазначенням конкретних сум на 2024 рік. Так, Велика Британія зобов’язується виділити цього року допомогу в розмірі 2,5 млрд фунтів стерлінгів, Франція — до 3 млрд євро, а Німеччина — 7,1 (!) млрд євро.

По-шосте, підтримка реформ і закріплення зобов’язання України здійснювати ці перетворення.

По-сьоме, взаємодія з Україною у сфері ОПК і залучення до цієї сфери британських, французьких і німецьких інвестицій.

По-восьме, співробітництво в питаннях компенсації збитків через російську агресію та притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії проти України.

По-дев’яте, посилення санкційного тиску на Росію, а також боротьба з обходом санкцій.

По-десяте, співробітництво в сфері розвідок і кібербезпеки.

По-одинадцяте, взаємодія в протидії російським маніпуляціям, дезінформації та пропаганді.

По-дванадцяте, сприяння захисту критичної інфраструктури України.

Спільним для трьох угод є й те, що документи не передбачають відправлення британських, французьких чи німецьких військ в Україну. Але є в них і помітні відмінності. Стосуються вони насамперед угоди України з Німеччиною: україно-німецький документ є найобережнішим. (Із аналізом тексту україно-британської угоди можна ознайомитися тут.)

На відміну від конкретних формулювань україно-британської та україно-французької угод, німці ретельно уникали словосполучення “зобов’язання в безпековій сфері”, воліючи використовувати абстрактніше формулювання — “Німеччина має намір надавати непохитну підтримку Україні стільки, скільки буде потрібно, аби допомогти Україні захистити себе, відновити територіальну цілісність у межах її міжнародно визнаних кордонів”.

В україно-німецькій угоді також немає зобов’язання Берліна щодо підтримки вступу України до НАТО. Натомість німецька сторона вирішила використовувати розмиті формулювання про “поліпшення оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами” або про те, що “всеосяжна реформа необхідна для євроатлантичних прагнень України”.

Зрештою, німецька сторона зробила кілька важливих застережень. По-перше, “Німеччина нагадує, що національні бюджетні асигнування застосовуються та вимагають чіткого дозволу німецького Бундестагу”. По-друге, Берлін наголосив на тому, що “будь-яка військова підтримка буде зв’язана угодами про кінцеве використання. Учасники поділяють думку про необхідність уникати незаконного перенаправлення військової продукції”.

Сильною стороною угоди з Берліном є фіксація надання Україні цього року 7,1 млрд євро. Крім того, якщо Велика Британія бере на себе зобов’язання розвивати український морський флот, то Німеччина претендує на провідну роль у коаліції можливостей “Інтегрована протиповітряна та протиракетна оборона”.

А ось великим плюсом угоди з Францією, яка за своїм змістом не поступається угоді з Великою Британією, є зобов’язання Парижа послідовно надавати “сучасне військове обладнання в сухопутній, повітряній, морській, космічній та кіберсфері, надаючи пріоритет, але не обмежуючись, протиповітряній обороні, артилерії, далекобійним засобам ураження, бронетехніці, можливостям повітряних сил та іншим критично важливим можливостям”.

І якщо Німеччина (так само, як і Велика Британія) в питанні захисту критичної інфраструктури наголошує на навчанні українських фахівців у межах міжнародних програм і сприянні отриманню сучасних технологічних рішень, то Франція готова на більше. Україно-французька угода передбачає, що Париж “сприятиме розвитку можливостей захисту критичної інфраструктури України, зокрема військовими засобами, надаючи пріоритет, але не обмежуючись сучасними засобами протиповітряної оборони”.

Чому україно-німецька угода поступається домовленостям України з Великою Британією та Францією? Через відсутність амбіцій у Берліна? Чи через наявність у німецького уряду ілюзій стосовно путінської Росії?

Судячи з виступів канцлера Шольца та міністра оборони Пісторіуса, в Берліна є амбіції та немає ілюзій. На позицію німців упливають не тільки конституційні обмеження чи можливості щодо постачання військової техніки та озброєння: вони традиційно є обережними у фіксації своїх міжнародно-правових зобов’язань. А з огляду на позицію Німеччини стосовно членства України в НАТО, не викликає подиву прагнення Берліна уникнути слів про підтримку євроатлантичних устремлінь Києва.

Однак усі три угоди фактично доповнюють одна одну, фіксують довгострокову підтримку України в її екзистенційному протистоянні з Росією й дають нашій країні змогу провести реформи, вибудувати ефективну економіку, створити сучасні збройні сили. Важливо, щоб у майбутньому в наших партнерів не зникла політична воля виконувати ці угоди, що зобов’язують підтримувати Україну “стільки, скільки потрібно”, а українська влада не забувала про свої зобов’язання щодо реформування країни.

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA