Туск та його команда: як опозиція домовляється про новий уряд Польщі

Парадокс українсько-польських відносин — всі вісім років перебування при владі у партії “Право і справедливість” звинувачували українську владу (і попередню, і нинішню) в тому, що в Києві мріють про зміну влади у Польщі та повернення “Громадянської платформи”.

Навіть розпал зернової кризи подача Києвом скарги у СОТ тлумачилася “ПіС” як спроба підіграти опозиції на парламентських виборах 15 жовтня.

Проте, коли ці вибори відбулися та стало зрозуміло, що опозиція має всі шанси сформувати новий уряд, виявилось, що українська влада у відносинах із Польщею фокусувалася лише на діалозі з “ПіС” та не має хоч якось налагоджених каналів співпраці із опозицією.

І це може стати немалим фактором ризику для українсько-польських відносин наступних місяців.

Щоправда, певний час для роботи над помилками у Києва ще є. Як очікується, “ПІС” ще нескоро віддасть опозиції важелі впливу, а головне — спробує блокувати всі їх важливі ініціативи.

 Спробуємо проаналізувати, як швидко Польща отримає новий уряд, а також те, що може змінитися у відносинах з Україною. Радимо також проглянути відео “ЄвроПравди”, присвячене цій темі.

Коаліція в очікуванні

На цьому тижні президент Польщі Анджей Дуда розпочинає консультації із представниками всіх парламентських партій, що пройшли до Сейму.

Загалом таких політичних сил п’ять: керівна партія “Право і справедливість” (яка формально є переможцем виборів), проєвропейська опозиція: блок “Громадянська коаліція” Дональда Туска, блок “Третій шлях” та “Нова лівиця”, а також блок крайньоправих партій “Конфедерація”.

Попри формальну перемогу “ПіС”, їхні шанси на третю каденцію виглядають невеликими. Для отримання ними більшості замало альянсу із “Конфедерацією” (яка ще не давала такої згоди), натомість потрібно залучити когось із проєвропейської опозиції.

Натомість і “Третій шлях” (складається з Польської селянської партії (PSL) та “Польща-2050”), і ліві відкидають можливість входження до коаліції з “ПіС”.

Попри це у владній партії не відкидають спроб залучити до коаліції “селян” — ця політична сила ідеологічно є найближчою до них.  За даними польських ЗМІ, серед пропозицій, що отримав лідер PSL Владислав Косіняк-Камиш, є і можливість очолити уряд, і підтримка його кандидатури на президентських виборах 2025 року.

Саме тому нинішня стратегія “ПіС” полягає у затягуванні часу. Згідно з польським законодавством, перше засідання новообраного Сейму має відбутися не пізніше, аніж за 30 днів від дати голосування. Тобто — перше засідання Сейму має відбутися не пізніше 14 листопада.

Попри заклики опозиції розпочати роботу Сейму якомога раніше, сумнівно, що президент Анджей Дуда дослухається до них. Як вважається, бажанням нинішньої влади є провести святкування Дня незалежності Польщі  11 листопада у “старому складі”.

Втім, і після початку роботи Сейму навряд чи опозиція зможе швидко створити новий уряд.

Мандат на формування уряду дає президент. З великою долею ймовірності він доручить це “ПіС”, яка є формальним переможцем виборів.

Відповідно, якщо протягом місяця спроби “ПіС” сформувати уряд виявляться безрезультатними, право на формування уряду відійде до парламенту. Таким чином, реальна зміна уряду Польщі очікується лише у другій половині грудня.

А це означає, що у “ПіС” є в запасі ще два місяці на спроби розхитати нову коаліцію.   

З ким буде розмовляти Київ?

Експрем’єр Лешек Міллер (керував польським урядом у 2001-2004 роках) дав пораду Дональду Туску, як діяти в період, поки зміна влади фактично знаходиться “на паузі”.

Він радить  не чекати формального отримання мандату на формування уряду, а вже зараз завершити переговори про розподіл посад, оголосити про них суспільству та почати узгоджувати реформи, які мають бути запущені в першу чергу.

Така тактика, серед іншого, має зменшити вірогідність переходу когось з учасників коаліції в альянс із “ПіС”

“У 2001 році я вчинив саме так. І мені все вдалося”,- резюмує Міллер.

Наразі в опозиції вже триває процес розподілу посад. І хоча офіційно їх не коментують, про певні домовленості медіа вже дізналися.

З дуже високою долею ймовірності новим прем'єром стане Дональд Туск. Окрім, іншого “Громадянська коаліція” також отримає й посаду маршалка Сенату (верхньої палати польського парламенту). Скоріш за все, на цій посаді станеться заміна — нинішнього спікера Томаша Гродзького (також представника партії Туска) замінить колишня кандидатка на президентських виборах 2020 року Малгожата Кідава-Блонська.

Втім, схоже, що увага України буде прикута до блоку “Третій шлях”.

Політична сила, що отримала “золоту акцію” в новому Сеймі  претендує на найбільш важливі для Києва портфелі.

В першу чергу це стосується партії “Польща-2050” Шимона Головні. Лідер партії може отримати спікерське крісло у новому Сеймі, проте більш важливим є те, що партія претендує на посади міністрів оборони та закордонних справ.

Щодо посади міністра закордонних справ, то в коаліції наразі є згода віддати цей портфель “Польщі-2050”.

В такому випадку новим міністром може стати перший заступник голови партії Міхал Кобоско — колишній журналіст, а згодом — голова аналітичного центру Atlantic Council.

Другий кандидат на голову МЗС — радниця Головні Катажина Пелчинська-Наленч. На відміну від Кобоско, вона є професійним дипломатом, зокрема — була послом Польщі в РФ (ось її інтерв'ю ЄвроПравді 2018 року).

Проте перешкодою для призначення дипломатки може стати її російське походження (по матері) та дитинство, проведене в Росії. Також у “ПіС” неодмінно згадають одну скандальну заяву Пелчинської-Наленч — в 2021 році в інтерв’ю для Польського інституту міжнародних відносин вона припустила, що Заходу рано чи пізно доведеться змиритися з окупацією Росією Криму.

Також “Польща-2050” претендує й на керівництво Міністерством оборони, пропонуючи на посаду міністра відставного генерала Мірослава Ружанського, який у 2015-2016 роках був Генеральним командувачем ЗС Польщі.

Втім, у Туска, де воліли взяти собі всі силові міністерства, виступають проти призначення на цю посаду нехай відставного, але військового. Натомість там готові віддати цю посаду Головні, якщо той сам очолить це міністерство.

А в контексті “зернової кризи” для України важливим є те, хто обійме посаду міністра сільського господарства. Від самого початку коаліційних перемовин було відомо, що ця посада відійде до квоти PSL. Втім, конкуренцію “селянам” може скласти лідер Agrounia Міхал Колодзейчак, який пройшов до Сейму за списком “Громадянської коаліції”.

Показово, що за даними польських ЗМІ, навіть у випадку, якщо посада міністра сільського господарства відійде PSL, міністерство не очолить лідер партії Косіняк-Камиш — скоріш за все, він обійме вищу посаду віцепрем’єра та міністра економіки.

Обмеження для нової влади

Затягування із призначенням нового уряду — далеко не єдина проблема для нової парламентської більшості.

Лідер “ПіС” Ярослав Качинський, коментуючи результати своєї політсили на виборах, заявив, що за “найгіршого сценарію” партія  буде блокувати всі спроби опозиції скасувати реформи, прийняті за роки їхньої влади.

Ключовим питанням тут стає, чи буде позиція президента Дуди такою саме безкомпромісною. Якщо так, то це стане величезною проблемою для нової коаліції, адже для подолання президентського вето потрібно 60% голосів, чого у неї немає.

А відповідно, не виключений сценарій, що до президентських виборів 2025 року можливості коаліції будуть суттєво обмежені.

Втім, навіть виграш “дружнього” кандидата на наступних президентських виборах не вирішує всіх проблем.

Законопроєкти нової коаліції можуть бути заблоковані Конституційним трибуналом, судді якого були призначені “ПіС” і наразі є лояльними до партії влади. Так само буде непросто й змінити керівництво державних медіа, адже це питання залежить від наглядової ради, що займається такими призначеннями.

Крім того, щодо деяких принципових питань коаліції буде непросто домовитися між собою. Наприклад, “Громадянська платформа” та “ліві” наполягають на якнайшвидшій лібералізації абортів. Натомість у “Третьому шляху” вважають, що такі питання мають бути винесені на загальнонаціональний референдум.

Тож, зміна влади у Польщі точно не буде ані швидкою, ані простою. І гучних новин із сусідньої країни найближчі місяці точно буде дуже багато.

Юрій ПАНЧЕНКО, редактор “Європейської правди”