The Economist: Олігарх-інтелектуал

Чарльз Кох — чи не найбільш демонізований бізнесмен Америки. Його молодший брат Девід не дуже відстав. Журналісти заявляють, що він є натхненником масштабної змови правих у країні. Психопати погрожують йому смертю. Від супербагатіїв (а надто тих, які заробили свої перші статки на нафті й газі) очікують, що вони “виправляться”, фінансуючи ліберальні проекти. Кохи натомість витратили сотні мільйонів на підтримку консервативної політики (хоча Чарльз не відчуває особливих симпатій до Дональда Трампа): лобіювання зниження податків, висміювання ідеї про глобальне потепління, зумовлене діяльністю людини.

Кох не схожий на Доктора Зло. Щоправда, штаб-квартира Koch Industries — це комплекс із чорних коробок на околицях міста Вічита у штаті Канзас; служба безпеки влаштовує там відвідувачам ретельну перевірку. Але керівник цієї компанії більше скидається на університетського професора. Попри $40 млрд статків, він мешкає в нічим не примітному районі одного з найнудніших міст Америки, працює по дев’ять (а то й більше) годин в офісі й обідає в їдальні компанії. Не схоже, щоб він аж надто цікавився тим, що є навколо нього: якщо похвалити колекцію мистецтва, котра належить компанії, він відкаже, що це його дружина займається всіма такими справами. А от що його справді цікавить — то це книги й ідеї.

Уперше в ідеї він закохався ще студентом факультету інженерії Массачусетського технологічного інституту в 1950-х роках. У ті дні він і захопився темою, яка відтоді його не відпускає: чому деякі людські організації процвітають, а інші стоять на місці. Він ковтав одну за одною книжки авторів австрійської економічної школи: Фрідріха Авґуста фон Гайєка, Йозефа Шумпетера і свого улюбленого Людвіґа фон Мізеса, Гайєкового наставника. А ще твори американських полемістів, наприклад, Ф.А. “Болді” Гарпера, чий трактат 1957 року “Why Wages Rise” (“Чому ростуть зарплати”: завдяки покращенню продуктивності робітників, а не діяльності профспілок), за словами Коха, перевернув його життя.

Відтоді він захоплюється читанням на найрізноманітніші теми. Книжкові полиці в його кабінеті заставлені працями з історії, біографіями та найновішими публікаціями з грандіозними ідеями. Він на диво дуже цікавиться типовим гарвардським лібералом Говардом Ґарднером та його теорією множинного інтелекту (зокрема, лінгвістичного, музичного й міжособистісного). Але відповідь на своє запитання про те, як процвітають організації, Кох знайшов у книжках класиків-лібералів: він відчуває той самий побожний трепет, що й перед природою світобудови, перед “спонтанним порядком” вільного ринку (концепція його полягає в тому, що оптимальний варіант корекції системи — природний, без втручання людини; при цьому механізм ціноутворення — це спосіб розподілу ресурсів задля максимально ефективного їх використання).

На основі прочитаного Кох створив теорію менеджменту, яку Інститут Чарльза Коха (його аналітичний центр і філантропічна організація в одному) пропагує під брендом “ринкове управління” (market-based management, або MBM). Її головна ідея в тому, що ринкові сигнали повинні не менше впливати на роботу всередині організацій, ніж на взаємодію між ними. Робітникам слід платити відповідно до доданої вартості, яку вони створюють, а не їхнього становища в ієрархії. У Koch Industries базова зарплата завжди низька (і вважається просто авансом річної винагороди за створену додану вартість), і робітники часто отримують більше за своїх начальників. Компанії повинні давати “право прийняття рішень” тим працівникам, які своїм вибором сприяли зростанню прибутків.

У міру того як філософія Коха набирала обрисів, його компанія процвітала. Коли він змінив свого батька на посту генерального директора наприкінці 1960-х, Koch Industries була невеликою компанією, що займалася в основному нафтою та газом, мала $200 млн річних продажів і штат із 650 працівників. Сьогодні це друга за величиною приватна компанія Америки зі $100 млрд річного доходу, де працює понад 100 тис. осіб. Це один із найбільших у світі сировинних трейдерів, який володіє трьома великими тваринницькими підприємствами на площі понад 460 тис. акрів, переробляє близько 600 тис. барелів сирої нафти на день і виробляє широкий асортимент матеріалів: від паперових рушників до нейлону та спандексу. За власною оцінкою Koch Industries, її вартість від 1960 року зросла більше, ніж у 4500 разів, майже в 30 разів перевищивши індекс S&P 500.

Утім, у MBM дуже мало послідовників. Кох стверджує, що каліфорнійський виробник помідорів Morning Star також незалежно експериментував із використанням ринкової системи всередині компанії, але навряд чи це можна назвати трендом. Одне з можливих пояснень: Koch Industries працює на Середньому Заході — далеко від великих генераторів бізнес-теорій на кшталт Гарварда чи Стенфорда. Друге: доволі просто уявити собі, як MBM перетворюється просто на бюрократичну процедуру, що з’їдає час. У будь-якому випадку успіхом компанія Коха завдячує, швидше за все, управлінському драйву власника — не менше, ніж концепції MBM (інсайдери жартома розшифровують Koch як keep old Charlie happy, або “чим би Чарлі не тішився”), — а ще двом серйозним перевагам: що ключові напрацювання компанії в обробці, транспортуванні й торгівлі можна застосувати до широкого діапазону сировинних товарів і що на Середньому Заході повно першокласних інженерів і технарів, які освіту здобували в закладах на кшталт Мюррейського державного університету й Університету Талси.

Чарівник Канзасу

Навіть якщо формула МВМ не така вже й магічна, як заявляє Кох, вона все одно служить двом цілям. По-перше, дає різносторонній і динамічній компанії силу, яка склеює все докупи. Працівники Koch Industries говорять про МВМ із таким самим ентузіазмом, з яким колись працівники General Electric розповідали про Six Sigma. Це й не дивно: багато з них прочитали книжки Коха про МВМ: “The Science of Success” (“Наука успіху”, 2007) і “Good Profit” (“Солідний прибуток”, 2015). Для менш освічених МВМ розписано в 10 “керівних засадах” (наприклад, “принципове підприємництво”), які красуються на горнятках і постерах у всіх офісах і на всіх підприємствах групи.

Крім того, філософія Коха не дає фірмі відхилитися від Шумпетерової ідеї творчої руйнації. Він добре вміє помічати можливості (придбання целюлозно-паперової компанії Georgia Pacific у 2005 році за $21 млрд забезпечило період швидкого зростання). Менше впадає в око те, що він завжди згортає розмах підприємств, які починають іти на спад. Koch Industries запросто могла стати посередньою енергетичною компанією, загубленою десь посеред Великих рівнин. Натомість їй вдалося подвоювати прибутки майже кожні шість років, починаючи з 1960-х. І велика заслуга в цьому належить оригінальному й науковому мисленню Чарльза Коха.

The Economist

Переклад з оригіналу здійснено “Українським тижнем”, оригінал статті опубліковано на www.economist.com