ДАЙДЖЕСТ

“Це агонія ворога”. Чи перетворять росіяни Чернігів на другий Маріуполь

[18:37 22 марта 2022 года ] [ Українська служба Бі-бі-сі, 22 березня 2022 ]

Найближчий до Києва обласний центр — Чернігів — вже три тижні під нищівними обстрілами російських військ. Місто, яке стримало наступ до столиці, зараз майже оточене, росіяни не дають виїхати цивільним по гуманітарних коридорах.

Скільки ще протримається північна фортеця?

Чернігів — одне з найбільш старовинних міст України, що розкинулось на берегах річки Десна. Зранку 24 лютого, коли почалася війна, цей напрямок став одним з пріоритетних для наступу російських військ з території Білорусі.

Від Чернігова до столиці України близько 140 кілометрів по прямій.

Але північне місто не пустило окупантів далі своїх околиць. Вже понад три тижні Чернігівщина стримує російські війська. Можливо, це одна з причин, чому дедалі сильніші обстріли зрівнюють з землею містечка цього краю і особливо — сам обласний центр.

Триматись до останнього

“Я не знаю, де мама! Зв'язок з нею обірвався, а останні її слова “мені так і не вдалося виїхати з Чернігова”, — киянка Світлана (імена героїв змінені з міркувань безпеки) у розпачі.

Її матір, Євдокія Семенівна, мала за допомогою волонтерів виїжджати з оточеного міста. Але в останній момент виявилось, що місць в салоні автомобіля може не вистачити.

Після цього зв'язок обірвався.

Євдокія Семенівна — корінна чернігівчанка, вона народилась в 1941 році, тобто дитинство її прийшлося на роки Другої світової війни і важку післявоєнну відбудову. Виховала доньку, відправила її на навчання в Київ, а сама залишилась в рідному місті на берегах Десни.

“Перед війною її не вдалось вивезти, а після 24 лютого жодного разу не було офіційного “зеленого коридору” для вивозу цивільних. Та і мама вважала, що їй буде безпечніше залишатись в рідній оселі, не хотіла покидати Чернігів”, — розповідає Світлана.

Пенсіонерка жила не в самому центрі, а біля залізничного вокзалу. Тривалий час російські ракети і бомби цей район оминали. Але війська агресора розбомбили майже всю комунальну інфраструктуру міста.

Спочатку зникло світло, потім — вода і газ. Євдокія Семенівна постала перед реальною загрозою голоду і хвороб. Готувати їсти не було на чому, а магазини не працювали. Більшість сусідів виїхали, протриматись допомогли волонтери, що привезли трохи хліба і ліків.

Щоденні обстріли перетворили місто на суцільну сцену з фільму жахів. Розбиті будинки, трупи на вулицях, величезні авіаційні бомби посеред дворів, пожежі і вогнища. Вони — одночасно і сліди від нічних бомбардувань, і ознаки людської присутності — лише на відкритому вогні місцеві мешканці можуть приготувати собі їжу.

Світлана вирішила будь-що вивезти свою матір з цього “фільму жахів”. Здійснити це було не просто, основні під'їзди до міста контролювались військами росіян. Коли все ж вдалося знайти людину, готову перевести пенсіонерку до Києва, постала проблема з відсутністю вільних місць в авто і з мобільним зв'язком.

Ця історія має щасливий кінець, принаймні станом на сьогодні. Після майже шести годин тривожного очікування Євдокія Семенівна вийшла на зв'язок і повідомила дочці, що їй вдалось виїхати з обласного центру і вона вже в'їжджає в Київ.

Далеко не кожен з 280 тисяч чернігівчан може сподіватись на таку ж вдачу.

Гуманітарна катастрофа

“В Чернігові майже не стихають обстріли. На сьогодні в місті відсутня електроенергія, майже відсутні зв'язок, водопостачання. Тобто ми наближаємось до гуманітарної кризи”, — розповідає в інтерв'ю ВВС News керівник обласної державної адміністрації В'ячеслав Чаус.

За його словами, місто “майже оточене”, але ще є шляхи, як для виїзду цивільних, так і для підвозу в обласний центр гуманітарної допомоги і ліків. Більше детально говорити про цей маршрут Чаус не вважає за потрібне.

“Воно оточене майже з усіх боків, але я не хотів би давати більше інформації з цього питання в публічний простір, бо ворог теж нас читає і слухає, — каже він і додає. — Всі охочі, не через “зелений коридор”, не організовано, але мають змогу покинути місто. Чим вони і займаються. Насправді я вважаю, що чим менше цивільних людей залишиться в місті, тим менше ресурсів воно буде витрачати і відповідно тим довше пропрацює інфраструктура”.

Постійне бомбардування обласного центру не має на меті знищити якісь військові об'єкти, зазначає голова ОДА. Росіяни свідомо руйнують цивільну інфраструктуру: школи, садочки, житлові будинки і навіть місцевий футбольний стадіон.

“Моя суб'єктивна думка така. Москальска мерзота боїться лізти в місто, тому що знає, що тут будуть належний опір чинити Збройні сили і сили тероборони. Відповідно, я ці обстріли розцінюю як агонію з їх боку. Це агонія і моральний тиск на населення. Але це їм не вдасться, Чернігів вистоїть”, — впевнений В'ячеслав Чаус

Чернігівська сотня

Ситуація в містечках і селах на півночі біля кордону з Білоруссю теж важка, зазначає керівник області. Вже майже місяць вони під окупацією ворога, хоча Чаус воліє не застосовувати таке слово.

“Я не можу вам сказати точну кількість окупованих населених пунктів. І я б взагалі не застосовував слово “окуповані”, я б назвав це “території, до яких ми тимчасово не маємо доступу”. Їх загалом не так і багато, це більшість північних територій області, які нам не доступні”, — пояснює він.

На цих “недоступних територіях” також розгортається гуманітарна криза через неможливість доправити туди продовольство. Крім того, вже фіксуються випадки викрадень росіянами керівників українських громад і місцевих активістів.

Але жодних фактів співпраці з окупантами немає, не без гордості додає голова ОДА.

“На інші території, навіть ті, які зараз не повністю контрольовані нами, ми доставляємо продукти і ліки майже в кожне село і кожну громаду. Є винятки, це ті населенні пункти, де дійсно ситуація критична, кричуща, і ми туди не маємо доступу. Сподіваюсь, це не надовго”, — зазначає Чаус.

Найбільше страждають від обстрілів Чернігів, села поруч, а також містечко Ніжин на південь від обласного центру. Саме на цій лінії і вдалося зупинити значні сили ворога, передусім танкові батальйони. Проломити українську оборону воно поки що не можуть.

Щоправда, значних втрат зазнає мирне населення. Точну цифру обласний керівник відмовляється назвати: “Щодо загиблих цивільних, то їх декілька сотень. Тільки один Чернігів вже має свою сотню, як я її називаю, “Чернігівська сотня”. Але точної цифри я вам не скажу, бо постійно відбуваються обстріли, ми все ще дістаємо з-під завалів тіла”.

Олег ЧЕРНИШ