Світ після перемоги України: на яких гравців потрібно звернути увагу?

Те, що відбувається, цілком передбачуване. Із закінченням ковіду та затягуванням війни на 2023 рік світ пожвавішав. На кону новий світовий порядок, усі шляхи до нього ведуть через припинення війни Росії проти України та післявоєнне облаштування із погляду як системи міжнародної безпеки, так і нової моделі економічних відносин, з урахуванням зростання амбіцій Індії, загострення проблем Китаю, очікуваного повернення на велику арену Японії, зміцнення єдності Європи й дедалі гучніших голосів Азії та Африки. Кожен іде до мети своїм шляхом, і дуже важливо розуміти справжні причини того, що відбувається.

Почнімо з головного — Китаю.

Сі Цзіньпін не просто втретє став главою КНР. Він повністю консолідував владу, підпорядкувавши уряд партійним структурам і сформувавши вищий ешелон керівних органів із особисто відданих людей. Китай раптом виявив незвичайну проворність і “помирив” Іран та Саудівську Аравію після кількох років перемовин, до яких Пекін не мав жодного стосунку, а також прийняв із візитами лідерів Ірану та Білорусі, після чого вони стали міцніше дружити між собою. Перед цим Ван Ї відвідав Москву, був оприлюднений “мирний план” припинення війни Росії проти України. Кажуть, що готується візит Сі Цзіньпіна до Кремля і потім — телефонна розмова з президентом України.

Експерти з питань Китаю думають, що Китай не пожертвує інтересами Росії (оскільки між Сі Цзіньпіном і Путіним існує сильна особиста приязнь), але й не хоче втрачати зв'язків із Україною та готовий розглянути питання надання допомоги й навіть участь у реконструкції, щойно буде відновлено мир. Китай дуже хоче стати миротворцем. Питання в тому, який шлях до досягнення мети він обере.

Але не це турбує найбільше. Торік торгівля КНР і РФ зросла на 34,3% — до рекордних 190 млрд дол. Китай прийняв рішення у 2023 році збільшити витрати на оборону на 7,2% (до 224 млрд дол.) при прогнозованому зростанні 5,3% (що мало для Китаю, особливо з урахуванням провальних 3% зростання торік). Новопризначений міністр закордонних справ КНР на своїй першій пресконференції прирівняв поставки (можливі) китайської зброї Росії до поставок зброї США Тайваню, а міністром оборони КНР став генерал Лі Шанфу, який із 2018 року перебуває під санкціями США за співпрацю з РФ. Це він відповідав за закупівлі у РФ Су-35 і С-400 для народно-визвольної армії КНР.

На довершення всього, особисто Сі Цзіньпін накинувся з критикою на США, обвинувативши Вашингтон в економічних лихах КНР, які, мовляв, виникли не через кризу на ринку нерухомості й не тому, що КПК взялася керувати економікою і кілька флагманських компаній виявилися фактично експропрійованими з політичних мотивів, а через тиск Вашингтона.

На недавньому з'їзді, звертаючись до представників приватного бізнесу, Сі Цзіньпін сказав: “У наступному періоді ризики й виклики, з якими ми зіштовхуємося, будуть лише зростати й ставати складнішими. Тільки коли всі будуть думати як один і працювати як один, ми продовжуватимемо здобувати перемоги в нових битвах, — цитує лідера КНР агентство Сіньхуа. — Ми в одному човні”. Знайома риторика? Однак на тлі безпрецедентно низьких цін на величезні поставки російських енергоносіїв до Китаю та рекордні обсяги торгівлі зі США і ЄС торік усе це звучить не дуже переконливо. Досить дивно не згадати, що економіка сучасного Китаю виникла завдяки реформам Ден Сяопіна, який спирався на політичну підтримку та інвестиції США і Японії. Тепер же, за даними ЦРУ, Сі Цзіньпін наказав НВА КНР бути готовою до вторгнення на Тайвань у 2027 році (до століття НВА), а “гаряча лінія” між США й КНР, як засвідчив інцидент із китайським “метеозондом”, перестала працювати.

Насправді в економіці КНР нагромадилися системні проблеми, які чекають системних рішень. Одна з них — зменшення чисельності населення, що стало очевидним раніше, але офіційно визнане тільки в січні цього року. Прогнози бурхливого зростання до 2049 року, коли ВВП на душу населення Китаю мав сягнути мало не трьох чвертей ВВП США, не просто опиняються під загрозою — вони нездійсненні.

Річ у тому, що приплив молодого населення завжди був джерелом зростання і динамізму розвитку китайської економіки. Старіюче населення при вкрай низькій народжуваності сповільнює темпи зростання, як це відбувається в Японії та інших розвинених країнах. Інвестиції у штучний інтелект і робототехніку не рятують ситуацію, оскільки інновації створюють люди, що є їх споживачами. Внутрішній ринок розвивається за рахунок молоді, якій потрібне своє житло, предмети побуту, послуги, робота. Певна річ, економічне ослаблення Китаю відбуватиметься поступово, але воно неминуче, як і інших розвинених країн, де немає такого джерела усунення демографічної проблеми як залучення молодої іноземної робочої сили. А соціальна структура китайського суспільства погано пристосована для прийняття таких “ліків”.

Перенесення вини за погіршення економічної ситуації на США дуже схоже на риторику Москви, і це вкрай небезпечна тенденція. Використання образу зовнішнього ворога у внутрішній політиці веде до моральної та політичної деградації, у найгіршому разі — до війни. Росія — не перша країна, котра спробувала вирішувати свої внутрішні проблеми шляхом зовнішньої агресії, круто замішаної на печерному націоналізмі. Важливо, щоб вона стала останньою. Адже ще один випадок “копіпасту” з кремлівських методичок було зафіксовано, коли в офіційному коментарі представників КНР із приводу “миру” між Іраном та Саудівською Аравією йшлося, що “доля Близького Сходу має перебувати в руках народів Близького Сходу”. При цьому на фото, що додавалося, руки міністрів закордонних справ двох давно ворогуючих держав тримав Ван Ї. Цікаво, чиї ще руки він хотів би з’єднати міцним дружнім рукостисканням?

Важливо також розуміти, чому раптом багато західних “експертів” заговорили про необхідність перемовин: мовляв, кожна війна закінчується саме так. Путін активізував уже високий рівень — аналітиків відомих дослідних центрів США, професуру низки провідних університетів, політиків, популярних блогерів і СММників. Усереднене посилання вільних від совісті американців і європейців приблизно таке: нічого нас лякати, що анексія українських територій призведе до ефекту “доміно”, — адже Крим анексували ще 2014 року, й після цього нічого не сталося; у США маса своїх проблем і нічого витрачати гроші та втягувати американців у не їхню війну; Путіна перемогти неможливо, він грає вдовгу й має для цього ресурси, тому погоджуйтеся на компроміс. Дрібні уколи на адресу України на кшталт обвинувачень у розквіті корупції та торгівлі західною зброєю навіть не рахуються.

На щастя, своєчасна реакція на таку нісенітницю та безпрецедентна відкритість у плані контролю за поставками озброєнь дозволяють зняти частину проблем. Однак битва за відстоювання української позиції — жодних переговорів із безумним диктатором і агресором до визволення всіх окупованих територій — у самому розпалі. Порівняння 2014-го і 2022 років у жодному контексті не може бути коректним, але з метою пропаганди проведення аналогій — цілком стерпний інструмент. Деякі гуру з відомих університетів навіть порівнюють нинішню ситуацію на фронті з Першою світовою війною. Таке порівняння від початку кульгає на обидві ноги, проте може бути сприйняте частиною населення, яке не знає історії.

Надзвичайно важливо, що в сучасній геополітичній грі з'явився новий гравець — Індія. Її вплив поки що не дуже помітний, але цей стан тимчасовий. На думку провідних економістів, у середньостроковій перспективі Індія стане однією з найважливіших країн світу. Індія вже випередила Китай за чисельністю населення, і ВВП на душу населення становить усього чверть від китайського, потенціал Індії величезний, навіть попри відомі проблеми облаштування індійського суспільства. Військове та геополітичне положення Індії в Азії цілком може скласти конкуренцію не тільки КНР, а й США.

Причин цього кілька. По-перше, це демократія, по-друге, практично невичерпний ринок. По-третє, це держава, в якій є інфраструктура, фінансова система, що відмінно працює, кваліфікована робоча сила та один із найбільших секторів ІТ. Економічна модель Індії ще недосконала, вона спирається на низку “національних чемпіонів” олігархічного типу, але це, на думку фахівців, можна виправити. Для держав Південно-Східної Азії, які виявилися ареною боротьби між США й КНР, Індія може стати третім вибором, якщо Делі зможе матеріалізувати потенціал не тільки економічного характеру, а й провайдера безпеки. Системи індійських протикорабельних озброєнь уже поставлені на Філіппіни, ведуться перемовини про поставки зброї з Індонезією, В'єтнамом, Малайзією, Таїландом і М’янмою. Незабаром відбудуться військово-морські навчання Індія—АСЕАН, міцнішає діалог у рамках QUAD, а також партнерство з Японією та Францією. Китай, який, не без подачі Росії, сконцентрував усю свою увагу на протидії США й Заходу, невдовзі може отримати в регіоні суперника, з яким йому буде не впоратися. До речі, наступного року вибори не тільки на Тайвані, в Росії, Україні та США, а й в Індії. Очікується, що нинішній прем'єр-міністр збереже свою посаду, отже Індія продовжить шлях обережного перетворення на регіональну наддержаву.

Ми переможемо, але до тривалого миру потрібно готуватися не менш ретельно, ніж до тривалої війни. У нас є що запропонувати партнерам, які нас підтримували, щоб посісти своє місце, ніким не оскаржуване в “табелі про ранги”. Важливо розуміти свої переваги, вірити в себе і мати точний план подолання перепон.

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії