Суїцид Нафтогазу

На початку липня ми могли спостерігати в парламенті добре розіграний спектакль: народні депутати вдавали, що голосують за відставку міністра ПЕК Юрія Бойка. Багато хто з регіоналів демонстративно обурювалися його поведінкою, адже пан Бойко під час розгляду справи у Стокгольмському арбітражі про спірні 11 млрд м3 газу (які швейцарська компанія RosUkrEnergo вважає своїми, а НАК “Нафтогаз України” мала б вважати своїми) свідомо, підсвідомо чи несвідомо посприяв результату на користь компанії-нерезидента. Як обурення депутатів, так і заяви з боку уряду, що RUE не отримає ні грошей, ні газу, — це тільки частина вистави. Кульмінація ще попереду. Впевнений, що RUE отримає своє — чи то грошима, чи то газом, чи то активами. Хоча б тому, що коаліція не підтримала внесеного опозицією проекту постанови про заборону уряду здійснювати відшкодування RUE.

Якби депутати справді хотіли захистити державні інтереси, вони хоча б усунули Юрія Бойка від виконання обов’язків на час роботи слідчої комісії, створеної у Верховній Раді для з’ясування обставин прийняття рішення Стокгольмським арбітражем. Адже конфлікт інтересів Юрія Бойка очевидний: він був першим заступником міністра ПЕК і головою НАК у липні 2004 року, коли почала працювати схема постачання газу до України за участю RosUkrEnergo. Ніде у світі в керівників країни не з’явилося б ані тіні сумніву в тому, в чиїх інтересах діє чиновник, прізвище якого фігурує в документах приватної зарубіжної компанії, з якою НАК укладала контракти.

Однак депутати-коаліціанти та урядовці гнуть свою лінію, в кінці якої дуже солідний куш — понад $5 млрд (саме стільки може втратити НАК, якщо виконає рішення Стокгольмського арбітражу). Цих грошей вистачить на багатьох: хтось отримає мільярд, хтось — кілька десятків мільйонів, а комусь перепаде кілька тисяч за PR-супровід. Із цих коштів можна буде купувати за потребою все — від “тушок”, “тушканчиків” та іншої парламентської живності до зарубіжної нерухомості чиновникам, які виконали надзавдання.

Чимало звинувачень сиплеться зараз на Стокгольмський арбітражний суд. Так, безумовно, з погляду України він спрацював украй суб’єктивно. Але Стокгольмський арбітраж діє, як млин: засипаючи в жорна зерно, на виході отримуєш борошно, а засипаючи камінці — пісок. Судді працюють із конкретикою, а її — нагадаю про всяк випадок — надавали саме представники нинішньої влади. Що вони засипали, ще буде з’ясовано, що отримала наша держава — очевидно. Стокгольм виконав арбітражну функцію, але ж матч був договірний: якщо сторони домовилися, судді залишалося тільки освятити результат. Навіщо судді шукати якусь істину, якщо конфліктуючі сторони перетворилися на союзників?.. Тож нарікати на Стокгольм не треба.

Мені дивно, що слідчу комісію депутати створили не одразу після прийняття судового рішення, а за деякий час. Утім, вона вже є. Щоб установити, що насправді сталося, вона має не тільки перевіряти питання 11 млрд м3, а й вивчити генезис схеми RUE, визначити обсяги збитків Нафтогазу та його недоотриманих доходів. Ситуацію слід аналізувати комплексно. Треба відстежити рух усіх обсягів газу з балансу на баланс, подивитися, як відбувалися паралельні грошові транзакції: хто, кому і коли платив, чиї підписи стоять і на яких документах, а також зіставити ресурсний баланс із фінансовим за всі роки функціонування цієї схеми.

При цьому слід ураховувати, що інформацією про те, який газ знаходиться в підземних сховищах і на балансі якої компанії перебуває, володіють не всі навіть у керівництві Нафтогазу. А отже, могли бути і, майже напевно, були маніпуляції з документами аж до підроблення та знищення. НАК украй неохоче надає інформацію про свою роботу і, найімовірніше, не відкриється перед комісією. Згадайте, як колишній президент Віктор Ющенко в 2009-му просив у Нафтогазу документи, підписані в Москві, і як Олег Дубина відмовився їх надати, пояснивши свою позицію потребою погодження такого кроку з Газпромом. Не виключено, що комісія ВР не побачить жодних документів і крапок над “і” не розставить.

Нафтогаз не має $5 млрд, не має і зайвого газу. Але є активи, які цікавлять закулісного учасника схеми — Газпром. Російський монополіст “раптово” передумав продавати свою частку в RUE. У принципі, не в останню чергу заради цього й задумувалася вся схема — недарма про контроль над ГТС України говорять багато років. Газпром спить і бачить, як би її отримати. Розпочинається сезон відпусток — найоптимальніший період для логічного завершення багатокрокових комбінацій. Від української влади можна очікувати рішень, які полегшать усім акціонерам RUE досягнення мети, кожному — своєї. Чиновникам тільки й залишиться, що заявити: ми, мовляв, старалися, як могли, але сили були нерівні.

Михайло ГОНЧАР