Розпад України Володимир Жириновський прогнозує через п'ять років. Західна частина відійде до Європи, східна — до Росії.
“Нам невигідно, щоб Україна стала другою Польщею, — повчав росіян після президентських виборів в Україні Володимир Вольфович в ефірі радіо “Ехо Москви”. — Тому ідеальний варіант — Львів — столиця (України), а решта — 9-й федеральний округ Росії”.
Вперше зблизька я побачив “Жирика” у Державній Думі Росії. Так ніжно з сарказмом називали московські колеги Володимира Вольфовича. В Охотний ряд на зустріч з лідером Ліберально-демократичної партії Росії прийшло біля сотні людей. Видовище вражало.
До інших політиків — по кілька журналістів, а до “сина юриста” — хмара народу.
В президії з Жириновським сидів керівник прес-служби у мундирі генерал-майора. Поруч стояв Анатолій Кашпіровський у чорному костюмі й поїдав очима зал. Тоді він був депутатом Держдуми і Жириновського мав за партійного лідера.
Спереду примостилася група зарубіжних журналістів, а за спиною, як виявилося пізніше, підтримка “Жирика”. На кожне запитання журналістів масовка реагувала, немов на концерті. Подобалося — аплодували, не подобалося — гуділи і топали ногами.
На мене, новачка серед зарубіжних журналістів у Москві, шоу справило враження. Помилково групу підтримки політика я сприйняв за російських колег.
Росіяни ходять дивитися на свого Вольфовича, як малюки в цирк на улюбленого клоуна, від якого очікують все нових витівок. Лідер ЛДПР, портрет якого прикрашав пляшки найдефіцитнішої сувенірної горілки “Жириновський”, не розчарував публіку.
Було смішко, весело й трохи моторошно. Вольфович себе порівнював з Леніним і обіцяв виправити помилки усіх правителів Росії.
Наприкінці традиційно згадали про Україну:
“Українські козаки збираються походом на Москву — інтригуючи повідомив генерал з прес-служби.
— Де ж ви їх бачили, — поцікавився я?
— По телевізору.
— А звідкіля вони?
— Запорізькі, — відбивався генерал від прискіпливих запитань, поки Вольфович роздавав автографи.
— Слава Богу, що не львівські, я вже не буду запитувати, чим вони озброєні, салом чи ковбасою?”- посміявся я з колегами з витівок російських ліберал-демократів.
Жириновського в Росії серйозно не сприймають. Тим паче його прогнози, які він щедро роздає для всього пострадянського простору.
“Син юриста” не вперше робить гучні заяви. У 1995 Жириновський у стінах нижньої палати парламенту налякав світ двома сценаріями загибелі Росії.
Перший — американський. Росія стає напівколонією США, 51-им штатом. Країна не розпадається, але з неї можна викачувати усі багатства. Росіяни стануть лісорубами, газовиками і нафтовиками. Більше ніхто американцям не потрібен.
Другий сценарій — ізраїльсько-сіоністський план розчленування країни. Національні республіки почнуть виходити зі складу Росії. Армія небоєздатна. В ФСБ, МВС нема грошей. 15 тисяч мусульман готові влаштувати різню росіянам. Більше не буде в країні виборів. Запровадять надзвичайний стан.
Два сценарії занепаду від Вольфовича закінчувались словами: “Нас нема в ХХІ столітті. З 1995 по 2000 рік — кінець Росії”.
Поки що жоден з сценаріїв Жириновського не збувся. Росія живе й розквітає на дешевих енергоносіях. І слава Богу! Бо, як говорив покійний генерал Олександр Лебідь, Росію треба любити. Якщо вона почне розкладатися, усіх зі собою потягне у вирву: “Тому любіть Росію, бо “худо будет”.
Вольфович тепер змушений шукати аудиторію в ближньому зарубіжжі. І для підняття рейтингу передач в Україні, “Жирика” час від часу випускають на арену.
Багатьох здивувало, як в серйозній програмі Шустера не присікли образливі випади Вольфовича проти України. Наплів гість небилиць повну торбу.
Присутні в студії просили поставити на місце знахабнілого політика, який цинічно ображав українців. Ведучий тільки розвів руками: ну як я можу, це мій гість.
Якби Савік Шустер запросив Вольфовича до себе в дім — хай би ляпав собі язиком. Але заступник голови Держдуми звертався не до домочадців ведучого, а до мільйонів українців.
У чужий монастир в цивілізованому світі зі своїм статутом не лізуть. Але для “сина юриста” немає табу. Провокації — це друге “я” лідера ЛДПР. І для підняття свого рейтингу Вольфовичу можна підіграти.
Московські журналісти якось поцікавилися — чому Жириновський тримає біля себе Кашпіровського. Ось що лідер ЛДПР відповів:
“Я спеціально його не шукав. Просто Анатолій Михайлович подивився на лідерів інших блоків і зрозумів, що це його клієнти. Йому, лікареві-психотерапевту, потрібно їх лікувати. Тому прийшов у наш блок”.
Кого з російських політиків і як потрібно лікувати, наші сусіди визначать самі. Але нам не байдуже, коли чергові образливі “страшилки” північного сусіда поширюють в Україні.
Жириновський далеко не дурник у російській політиці. Вольфовичу час від часу дозволяють озвучувати нові віяння Москви у так званому не причесаному варіанті. Вивчають реакцію людей і пізніше “страшилки” звучать з високих офіційних трибун у пристойній словесні обгортці.
Так що думаймо над черговим ребусом “Жирика”. Це він сам ляпнув про розчленування України, чи озвучив майбутній офіціоз?
Богдан КУШНІР, журналіст, Львів, колишній кореспондент “Молоді України” у Москві
Что скажете, Аноним?
[19:13 22 ноября]
21:10 22 ноября
18:30 22 ноября
18:20 22 ноября
18:10 22 ноября
17:20 22 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.