“Стирол”: безглузда покупка Фірташа?

Дмитро Фірташ, купуючи виробника азотних добрив і полістиролу горлівський комбінат “Стирол”, здійснив дуже самовпевнений вчинок. Експерти сумніваються, що бізнесмен зможе самостійно скористатися покупкою і забезпечити її стабільну роботу.

Статистика свідчить: комбінат останнім часом працював найгірше з усіх азотних підприємств країни, займаючи останнє місце за випуском продукції.

Причини відомі — занадто висока вартість імпортного російського газу, який є сировиною для виробництва аміаку, та віддаленість від основних транспортних вузлів — портів і аміакопроводу.

Купити такий завод може лише компанія, у якої багато власного дешевого газу, наприклад, “Газпром” і його хімічний підрозділ — “Сибур-Холдинг”.

Хімік без газу

У Фірташа поки що власного газу нема. У нього є лише три інші азотні заводи, з яких більш-менш завантажує свої потужності тільки “Рівнеазот”, а інші стоять. Таджицький “Таджиказот” — формально через реконструкцію, а естонський Nitrofert пояснює зупинку завищенням Таллінном транспортних тарифів.

Експерти припускали купівлю підконтрольною Фірташу Group DF горлівського підприємства у випадку, якщо компанія RosUkrEnergo, у якій він володіє 45%, відсудить-таки у державного “Нафтогазу України” 12 мільярдів кубометрів газу, відібрані у компанії 2009 року. Тоді, мовляв, завод працюватиме прибутково.

У справі отримання цього газу бізнесмен, вочевидь, покладається на дружнє йому керівництво НАК та Мінпаливенерго. Але й воно, щоб не порушити газовий баланс держави, можливо, віддасть RosUkrEnergo не саме паливо, а тільки відшкодує його вартість, набравши чергових кредитів.

З іншого ж боку, навіть якщо газ почне надходити на “Стирол” та “Рівнеазот”, його все одно вистачить лише на кілька років. А потім питання забезпечення сировиною постане знову, і на той час дешевого палива може не бути.

Тим більше, що “Газпром” не поспішає повертати Фірташа до схем експорту газу, які до 2009 року дозволяли йому завжди мати вільні обсяги сировини.

Цехи без рентабельності

Можна було б припустити, що Фірташ купує завод суто для переробки відсудженого газу, бажаючи таким способом отримати з цієї сировини певну додану вартість, а потім продасть підприємство. Однак аналітики сумніваються у такій версії.

“Я не думаю, що Group DF зможе генерувати значну додану вартість на переробці. За нинішніх цін на газ операційна рентабельність виробництва азотних добрив близька до нуля. Якби вона була більшою — був би сенс. Зрештою, ситуація може змінитися, бо ціни на добрива волатильні. Знижуватися вони точно не будуть”, — каже голова аналітичного відділу ІК BG Capital Володимир Нестеренко.

Тим не менше, “Стирол” на початку вересня уже запустив аміачні та карбамідні установки. Голова правління концерну Сергій Павлючук сказав “Економічній правді”: “Наскільки я знаю, газ ми купуємо у компанії “Нафтогаз”.

Тобто, завод почав роботу на тих же умовах, які ще місяць тому не давали можливості працювати рентабельно. Єдине не дуже переконливе пояснення такого кроку міститься в офіційному повідомленні Group DF про купівлю заводу.

“Синергію буде досягнуто за рахунок централізації інвестиційної діяльності, стандартизації фінансових операцій і звітності, оптимізації закупівель обладнання і матеріалів, об'єднання ремонтно-монтажних робіт”, — йдеться у повідомленні компанії.

Завод без профілю

Приємними доважками для Фірташа стануть другорядні потужності заводу: з виробництва полістиролу та лікарських препаратів. Раніше такої продукції в асортименті “фірташівських” підприємств не було.

“Стирол” передусім виробник азотних добрив, і його купівля навряд чи була зумовлена наявністю потужностей з випуску полістиролу. Однак цей цех, вочевидь, не закриють — це перспективний продукт”, — наголошує Нестеренко.

Проте практика свідчить, що другорядні активи не здатні порятувати фінансовий стан цілого підприємства.

Аналітики інвесткомпаній неодноразово заявляли про можливість купівлі Фірташем ще двох азотних підприємств: “Дніпроазоту”, підконтрольного співвласникові групи “Приват” Ігорю Коломойському, та черкаського “Азоту”, що належить партнеру Коломойського Олександру Ярославському.

Ці заводи сяк-так боролися із занепадом за рахунок того, що контрольована “Приватом” “Укрнафта” продавала їм дешевий власний газ. Тобто Фірташ, якщо він зацікавлений у скупці азотних підприємств країни, повинен унеможливити такі схеми.

Нестеренко нагадує, що купівля “Дніпроазотом” газу в “Укрнафти” за ціною, нижчою, ніж у “Нафтогазу”, вигідна і самій “Укрнафті”. Вона може отримувати від “Дніпроазоту” за кожен кубометр палива більше 458 гривень — ціну, за якою “Укрнафта” зобов'язана продавати газ “Нафтогазу” для потреб населення.

Однак у майбутньому “Приват” такої можливості може не мати, додає експерт.

“Не думаю що це пов'язано з наявністю людей Фірташа у НАК, це заборонено законом — “Укрнафта” має продавати газ винятково “Нафтогазу”. Досі “приватівські” юристи використовували недоліки законодавства, аби не продавати газ за низькою ціною, але це не значить, що так буде завжди”, — припускає Нестеренко.

Цілком вірогідно, що невдовзі три олігархи домовляться про одноосібне управління українською хімією Фірташем і вигідно продадуть йому свої підприємства. Цілком імовірною є й участь цього бізнесмена у приватизації Одеського припортового заводу.

Якщо вона відбудеться, то з непідконтрольних Group DF азотних підприємств в Україні залишиться тільки Сєверодонецький “Азот”, який почуває себе більш-менш упевнено завдяки тому, що розташований на шляху аміакопроводу.

Антимонопольний комітет легко дасть згоду на концентрацію Фірташем усіх хімічних активів. Навіть можна передбачити, яким буде його пояснення.

Відомство уже застосовувало його, давши згоду на зосередження майже всіх гірничорудних підприємств у руках Ріната Ахметова.

Мовляв, вітчизняний ринок добрив — спільний з Росією, Білоруссю та іншими сусідніми країнами, а на ньому частка Фірташа не буде критично великою.

Артем ЗАХАРЧЕНКО