Старі методи керування не діють, а нові — ніяк не приживуться

Після адмінреформи 2010 року МЕРТ нагадує механічного трансформера, якого склали за європейськими пазлами і смаками представників великого капіталу.

Це — добрий десяток департаментів з профільними управліннями, агенціями та інспекціями. Номінально самостійними, але, як і колишня матрьошка, при апараті. З більшими претензіями, ніж було, і видатками на утримання. Асоціацію з трансформером останні два роки зміцнювали численні макро- і мікросхеми в управлінні економічними процесами. Системні підходи не віталися, бо вони не дають швидкого ефекту, потребують професійних управлінців і грошей, а усе це — в дефіциті.

Нудний і тривалий процес затвердження внутрівідомчих положень структурних підрозділів МЕРТ після проголошення адмінреформи у 2010 році одразу поламав бюрократичну процедуру прийняття рішень. Деякі департаменти очікували на свої положення більш як півроку, деякі управління — мало не рік. Положення про управління у складі департаменту оборони та безпеки затвердили лише після того, як визначилися з обсягами фінансування Збройних Сил у 2013 році. Тож судіть самі про вплив цього управління на рівень армійського забезпечення. Скажу лишень, що його масштаб (фінансовий) поступається польському уп’ятеро, а російському, за оцінками незалежних експертів, у десятки разів.

Кожен підрозділ МЕРТ не виходить за рамки своїх повноважень і має жорстке підпорядкування, проте цілеспрямованості й командного духу вочевидь бракує. Так, після адмінреформи один заступник міністра торував шлях до Євросоюзу, інший — до Митного. Після грудневого переформатування уряду, як на мене, цим перейматимуться менше. Таке відчуття базується на уроках 2012 року: по-перше, дискусія щодо економічної інтеграції з ринком Митного союзу без зони вільної торгівлі для великого бізнесу безпредметна; по-друге, український бізнес не такий наївний, щоб не усвідомлювати, що за орбітою російського впливу стоять не прибутки, а його втрати. Але що напевно залишиться, то це боротьба за ресурси (товарні й грошові потоки), якій підпорядкована обрана модель управління економічними процесами.

Про важко узгоджувані акти

Розробкою нормативно-правових актів економічно-соціального розвитку в МЕРТ опікується провідний Департамент з макроекономічної політики, стратегічного планування та прогнозування (далі Держдеп), проте вирішальне слово лишалося за апаратом. Не МЕРТ, а Мінфіну, без висновків якого до грудня минулого року уряд не ворушив навіть пальцем у бік тих актів, які вже схвалили профільні міністерства. Певною мірою це пояснювало, чому перед затвердженням бюджету в парламенті “забували” про програму соціально-економічного розвитку — щось з кимось не встигали узгодити.

Але тільки певною мірою. Бо над усім домінувала доцільність, спричинена або бажанням провести неправомірне рішення, або навіть дуже популярне: усе залежить від того, що надворі — криза чи вибори. Криза — і прожитковий мінімум на 2012 рік встановлюють нижчий, ніж було попереднього року, а МЕРТ пропонує знизити ставки митних зборів на нові легкові автомобілі, яхти, ракоподібних, молюсків і водяних безхребетних... Кому гулі й синці, а кому — пироги й млинці. Так само, як і з рентними платежами за користування надрами.

Механізм міжвідомчих узгоджень важливих рішень зазвичай буксує через окрему позицію певної фінансово-промислової групи впливу або навіть думку окремого високопосадовця. Вона може бути хибною, але це не лякає — згодом підправлять. Може породжувати конфлікт інтересів, але стерпить — закономірно. Брак системних підходів у державному управлінні знижував результативність рішень, змушуючи підрозділи МЕРТ замовчувати принципові для економіки проблеми.

Про режим замовчування

З режиму замовчування ніяк не вийде, скажімо, динаміка помісячного ВВП, тоді як Державна служба статистики підпорядкована МЕРТ. У своїх прогнозних середньострокових сценаріях Держдеп спирається на консенсусний аналіз науково-експертних кіл (міжнародних — у тім числі), тоді як розмір ВВП за фактом виявляється завищений. А відтак не добираються доходи для підтримки поточного рахунку платіжного балансу, фінансування навіть захищених видаткових статей бюджету — на заробітну плату, оплату енергоносіїв тощо. Бюджет продавлюється через парламент Мінфіном, а восени маємо проблеми з фінансуванням, як це сталося торік.

Замовчуються показники, які прямо чи опосередковано вказують на скорочення внутрішнього ринку. Деякі багатоземельні аграрії дивуються тим, що один з підрозділів МЕРТ опікується тим само, що й департамент Мінагропроду — виробництвом сільгосптехніки. Зате всі добре знають, що за минулий рік воно скоротилося удесятеро!

Не коментується чимало положень Податкового кодексу. Згадаю, для прикладу, ті, що стосуються платні фінансово-промислових груп за користування всенародною власністю — надрами — для видобутку корисних копалин. Там дуже багато такого, що могло би розтлумачити МЕРТ. Чому, скажімо, ставки за видобуток і переробку надприбуткових титанових і титаново-цирконієвих руд значно менші за ставки на вапно і крейду?! (Нагадаю, ціна однієї тонни ільменітового концентрату становить близько 300, а цирконієвого — 3000 гривень, тоді як держава фактично продає тонну цієї дорогоцінної сировини за копійки!). З другого боку, чи варто так “кривдити” добувачів вапна, якщо на людях декларується відродження капітального будівництва?

Ще приклад. Державна податкова служба перед тим, як трансформуватися у Міністерство доходів і зборів, винесла на обговорення податок з обороту. МЕРТ — і бровою не повело, хоч добре знало, що такий податок аж ніяк не стимулюватиме виробництво.

Про специфічні підходи

Грандіозний проект Євро-2012 асоціюється з південнокорейськими поїздами “Хюндай”, які стали інвестиційним “сюрпрайзом”. Ця історія якнайкраще ілюструє усе сказане вище з однією поправкою. МЕРТ погодило цей інвестиційний контракт, а, отже, виказало крайню ступінь нефаховості. Воно віддало перевагу імпортному рухомому складу, а не вітчизняному — поїздам Крюківського вагонобудівного заводу, які ось-ось мали стати на колію, завдяки курсу на впровадження швидкісного залізничного руху. І погодило недолугий контракт, якщо головною причиною виходу з ладу “Хюндаїв” була, як запевняють урядовці, їхня непристосованість до кліматичних умов.

Очевидно, причина і в лукавих підходах до реалізації багатьох проектів Євро-2012, які більше скидалися на комерційні оборудки і маніпуляції, ніж на ділові контракти. Підготовка до європейського чемпіонату наблизила рівень відкатів при тендерних процедурах до непристойного рівня. А це відлякувало серйозних інвесторів від країни. На фініші минулого року деякі бізнесмени стверджували, що розміри відкатів впритул наближаються до 50 відсотків від контрактної вартості. Якщо так, то це вже загрожує економічній безпеці.

Навесні 2012-го екс-міністр МЕРТ Петро Порошенко запевняв, що вони долучать до контролю за держзакупівлями авторитетних спостерігачів з Європи — не судилося.

Підсумую. Специфічні підходи підтримують тіньовий оборот, породжують дисбаланси на товарних і грошово-кредитному ринках, а дисбаланси в свою чергу унеможливлюють стабільний притік капіталу.

Про нетрадиційні методи

А нема притоку капіталу, то треба шукати шляхи, як зменшити дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, який тисне на курс гривні, бо експорт вже не компенсує фінансових втрат. Нацбанк торік побачив такий шлях у більш жорсткій монетарній політиці. Мінфін — у цинічному скороченні бюджетних витрат. МЕРТ — у підвищенні ставок ввізного мита на 68 відсотків товарної номенклатури свого імпорту!

До такої міри нетрадиційний поворот у тарифному регулюванні шокував Єврокомісію. Вона побачила за ним загрозу експорту з ЄС в Україну майже на 2 мільярди євро на рік. І, звісно, засумнівалася: а чи так сильно прагнуть українці зони вільної торгівлі? Останні соцопитування кажуть, що сильно. Проте наші міністерства у зв’язці з великим капіталом не вітають традиційні методи подолання дисбалансів — поліпшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, імпортозаміщення, підвищення продуктивності праці тощо. Зрештою, покращення структури імпорту. Питома вага сировинного імпорту торік вже перевищувала 50 відсотків від загального. А технологічного, який має інвестиційне спрямування, не дотягувала й до 15. Якби було навпаки, то не лякав би і дефіцит поточного рахунку, оскільки технологічний імпорт сприяв би виробництву продукції з більшою доданою вартістю, яка б експортувалася. Імпортуємо не тільки дорогі авто й банани, а й сировину, яку видобуваємо, продукти, які переробляємо, техніку, яку здатні виготовляти самостійно. Попри розвинену хімічну галузь, імпортуємо до 90 відсотків засобів захисту рослин. Попри потужний машинобудівний сектор, імпортуємо до 80 відсотків комбайнів, легкових авто.

Не менш алогічна й структура нашого експорту. За останні десять років експорт у Китай зріс більш як у 30 разів. Ми перетворюємося на сировинний придаток Піднебесної, експортуючи мінеральну сировину, недорогоцінні метали, продукти хімічної промисловості, а навзамін — одержуємо машини, устаткування, текстиль, а з минулого року вже й технології. Така нерівноцінна торгівля торік залишила понад 3 мільярди доларів США негативного сальдо для України. Що думають з цього приводу в МЕРТ?

Про закономірні висновки

Політичний цикл 2012 року загальмував розвиток адміністративної реформи. До адміністративно-територіальної і бюджетної — руки так і не дійшли, хоч кризовий стан державних фінансів 2012 року примусив здійснити низку важливих перемін у митній та податковій політиці (електронний облік, спрощення регулятивних процедур, посилення контрольних функцій тощо). Поза тим величезна відстань між заданою формою і змістом реального державного управління вказують на те, що цього вочевидь недостатньо для унеможливлення чергового витка економічної кризи.

Дехто може вважати передчасними оцінки роботи наших відомчих функціонерів з МЕРТ, які, мовляв, ще не облаштувалися, не оговталися від кадрових “перезавантажень” тощо. Я так не вважаю, бо перманентне гальмування вже обертається для країни очевидним задкуванням. Так, минулий рік засвідчив найбільше в світі скорочення фондового ринку. 

Отже, попри те, що маємо реальний сектор економіки, МЕРТ і дієздатну виконавчу владу, ми як не мали у дев’яності роки самодостатнього ринку капіталу, так його не маємо дотепер.

Віктор ГРИНЕВИЧ