Спроба гібридного контрнаступу Росії. Об’єкт удару — Європа

Росія зазнала поразки у війні проти України. Військового порятунку від поразки не існує. Це очевидно, в тому числі й правлячому путінському режиму. Але режим бореться за збереження свого існування. Мова йде вже не про політичне, а про фізичне збереження. Вихід для злочинців — створення й ескалація масштабних воєнних конфліктів в інших регіонах світу чи суспільних потрясінь усередині провідних демократичних країн. Для цього десятиліттями готувалися сили, які сформовані і перебувають у “сплячому” режимі. Програти війну і не використати цих резервів, мовчки піти в Гаагу було б для диктатора дивно.

Спроби уникнути поразки шляхом здійснення гібридних операцій результатів не дають. Однак агресор не припиняє цих спроб, що відбуваються на наших очах. Однак побачити за окремими подіями операцію, яка триває, не так легко.

Гібридна війна ведеться у формі операцій із використанням специфічних способів і методів. Операції здійснюються за політичною, економічною, інформаційною та воєнною операційними лініями, вони пов’язані між собою і мають ієрархічну будову. Операції стратегічного рівня складаються з операцій нижчого рівня, які своєю чергою розпадаються на складові. І зрештою ця ієрархічна піраміда доходить до найнижчого рівня складових — конкретних подій. Саме події ми і маємо можливість спостерігати. А за ними приховуються замисел і кінцева мета руйнівних гібридних операцій.

В основу ідеї знищення України як держави покладено дві стратегічні гібридні операції. Умовно ми їх називаємо “Федералізація” та “Пряме народовладдя”.

Токсична ідея псевдонародовладдя

Якщо з нищівним замислом операції “Федералізація” в основному все зрозуміло, то операція з привабливою найдемократичнішою назвою “Пряме народовладдя” потребує певних роз’яснень.

Для її теоретичного обґрунтування використано висмикнуті з контексту і викривлені за змістом принципи і положення як вітчизняного, так і міжнародного права.

Ідеологічною основою проведення операції обрано дійсно незаперечне положення, що народ є єдиним носієм влади. При цьому замовчується, що народ у рамках представницької демократії делегує своє право на владу обраним у демократичний спосіб органам влади. Замість цього просуваються популістські заяви, що владу, яка належить виключно народу, захопили (узурпували) чиновники. А відтак, пропонуються дії для повернення влади безпосередньо народу.

Немає цілісно викладеної концепції цього “прямого народовладдя”. Воно побудоване на окремих популістських лозунгах і діях. Втягнути суспільство в обговорення цих часто суперечливих положень уже було б певною перемогою агресора.

Основним постулатом, на якому базується замисел, є заперечення існування держави Україна в силу того, що проголошення її створення і незалежності відбулося без будь яких на це повноважень Верховної Ради УРСР. Як наслідок — усі прийняті після цього закони і всі створені органи влади є нелегітимними. Вихід із всеохоплюючої кризи полягає у створенні нової держави. В її основу покладаються, так би мовити, “принципи”. Деякі з них наведено нижче.

Необхідно змінити державний устрій. Основу його повинні складати територіальні громади, а всі надбудови районного та обласного рівнів, а також значною мірою і державного рівня ліквідуються. При цьому кожна територіальна громада вирішує, з якими саме територіальними громадами вона готова будувати майбутнє. Реалізується, зокрема, славнозвісний принцип: у кожної громади своє бачення минулого, свої герої.

Таким чином руйнується політична та ідеологічна цілісність суспільства.

Ось як цю маячню дослівно сформульовано в одному з “Маніфестів української громади”: “…Україна — унітарна децентралізована республіка, що формується та функціонує на основі системи громад, з врахуванням особливостей національної свідомості та звичаєвого права”.

Вищим органом влади є віче/сход/збори громади. На ньому приймають усі найважливіші рішення.

Від територіальної громаді обираються уповноважені представники (назва може бути іншою) до вищих територіальних місцевих органів влади (районних), якщо існування таких допускається.

Вони своєю чергою обирають уповноважених представників до обласних рад і у Верховну Раду. У деяких випадках допускається обрання у Верховній Раді президента країни з представницькими функціями.

Таким чином ліквідується право обирати владу прямим голосуванням.

Не народ у цілому чи держава є власником і розпорядником усіх без винятку ресурсів (включаючи надра) на території громади, а безпосередньо громада. Якщо в надрах є будь-які корисні копалини, то це власність не всього народу, а громади. Якщо територією громади проходять будь-які комунікації, громада повинна отримувати орендну плату, розмір якої визначається громадою. Ці та інші подібні пропозиції спрямовані на руйнування єдиного економічного простору на території сучасної держави.

Якщо допускається збереження загальнодержавного законодавства, то ліквідується монополія законодавчої влади на ухвалення законів. Закони передбачається приймати і скасовувати безпосередньо всім населенням країни через запровадження системи електронного голосування. Як варіант, навіть не все населення, а будь-яка громада отримує право скасовувати будь-який закон, прийнятий Верховною Радою. Громада вирішує, які закони на території громади діють, а які ні. За іншим баченням, громада сама приймає закони, які діють на її території.

Усі правоохоронні органи і спеціальні служби на території громади підпорядковуються (щонайменше підзвітні) громаді, керівники цих органів призначаються і звільняються громадою.

Таким чином руйнуються єдине правове поле держави та її правоохоронна система.

Громада встановлює податки, які збираються на її території, та їхній розмір і здійснює адміністрування збору податків. Громада вирішує, яку частину від зібраних податків спрямувати в розпорядження Центру.

Таким чином руйнується єдина податкова система і ліквідується економічна основа існування держави.

Перелік цих постулатів, які викликають у когось сміх, а в когось роздратування від очевидної дурості, можна було б продовжити. Більшість скаже, що знайти прибічників таких ідей практично неможливо.

Не поспішайте з висновками. Все залежить від того, в якій обгортці ці ідеї подавати. А спецслужби агресора в цьому діють неабияк майстерно, привабливо запаковують цей абсурд та просувають його у маси.

І кожний із нас за бажання може навести приклади спроб реалізації згаданих ідей.

Руйнівну ідею — в маси

На початку 2010-х років закінчилася підготовча і розпочалася практична робота зі створення самопроголошених “територіальних” громад.

Не має вводити в оману словосполучення “територіальна громада”. Тут не йдеться про термін, закріплений у законодавстві України.

Відбувається підміна понять. Механізм створення таких самопроголошених “громад” надзвичайно спрощений. Достатньо зібратися двом-трьом людям, прийняти рішення про створення територіальної громади — і подія відбулася. Територіальну громаду створено.

Активізувалася робота десятків груп у соціальних мережах і на створених сайтах. Фахівці, в тому числі й ті, які мають російське коріння, читають відповідні лекції з цього приводу.

Беруть активну участь у процесі представники українських філій російських громадських організацій.

Активно надають свої інформаційні ресурси різноманітні проросійські організації, формально залишаючись осторонь процесу. Особливою старанністю та активністю вирізнявся “Український вибір — Право народу”, громадська організація Віктора Медведчука.

У Львові відкрито працює так звана Науково-практична лабораторія перспективних досліджень у галузі правознавства і юриспруденції, яка надає готові пакети документів, необхідних для забезпечення створення самопроголошених територіальних громад.

Як наслідок, в Україні створюються десятки, а потім сотні самопроголошених “територіальних громад”. Створення відбувається за кількома напрямами, які очолюють так звані ініціативні групи громадян України. Дії кожної з них відрізняються незначними технологічними особливостями створення громад, які не змінюють їхньої сутності. Ця робота виконується публічно. Про створення таких громад ініціатори повідомляють органи української влади від місцевого до державного рівня, а також правоохоронні органи. У деяких випадках повідомлення направляються представництвам іноземних держав, у міжнародні організації, включаючи ОБСЄ і ООН. Повідомлення, підготовлені правниками, перелічують як обґрунтування створення громади виокремлені положення з вітчизняного і міжнародного законодавства і зовні виглядають як вершина прояву демократії. Водночас створені територіальні громади до певного часу для широкого кола громадськості залишаються в тіні й не викликають занепокоєння.

Утворені псевдогромади здійснюють практичні дії:

• проголошується “екстериторіальність” окремих територіально-адміністративних одиниць (на які “не поширюється юрисдикція державних органів влади”);

• видаються власні паспорти “людини Українського народу” як альтернатива документам державного зразка;

• створюються “майнові реєстри будівель і природних ресурсів”, відбувається незаконне заволодіння землею та природними ресурсами шляхом видачі документів невстановленого зразка на право власності;

• реалізуються механізми ухилення від сплати податків шляхом реєстрації “народних” підприємців;

• забезпечується сприяння в ухиленні від призову на військову службу;

• створюються “транспортні реєстраційні служби” (ухилення від розмитнення та постановки на облік авто, видача водійських прав, незаконних реєстраційних документів і номерних знаків).

Увесь описаний процес і перелічені дії висвітлювалися в інформаційному просторі. І це було неминуче, бо в інший (таємний) спосіб неможливо досягти реалізації такого масштабного проєкту. Саме це дало можливість аналітикам дослідити історію розвитку операції шляхом аналізу повідомлень у відкритих джерелах інформації. Але на широкий загал деструктивна діяльність самостворених громад не виносилася.

То що стоїть за цим процесом — дії маргіналів чи масштабна операція російських спецслужб?

Не лише в Україні…

Ми маємо абсолютно точне повторення подібних руйнівних дій в інших країнах.

Так, в Австрії до 2017 року діяла так звана Конференція Австрія, яка практично повністю копіювала вищеописану діяльність осередків “прямого народовладдя” в Україні.

Ключові позиції ідеології так само, як і в Україні, базувалися на запереченні легітимності чинної влади. Стверджувалося, що існуюча Австрійська Республіка є “приватною компанією”, тому всі її акти та дії “владних представників” мають комерційний характер, територія Австрії “де-юре” є окупованою “країнами-союзниками” за результатами Другої світової війни (заперечення мирних угод і де-“аншлюсу” з боку Німеччини).

Абсолютно ідентичні характерні прояви діяльності і в Австрії, і в Україні:

• видача “ідентифікаційних” документів, у тому числі “дипломатичних паспортів” та автомобільних номерних знаків;

• привласнення функцій ведення “земельного кадастру” та стягування відповідних платежів;

• запровадження “офіційного листування” з діючими органами влади, міжнародними інституціями та іншими державами;

• імітація створення “паралельних органів влади”;

• пропагування зміни існуючої державної влади в країні та усунення представників діючого владно-політичного істеблішменту.

Перелік не є вичерпним, але копіювання способів діяльності, за відсутності прямих видимих зв’язків між рухами, вражає.

19—20 квітня 2017 року були проведені арешти 26 осіб із числа лідерів та активних членів “Конфедерації Австрія”. Їхню злочинну діяльність доведено в суді.

25 січня 2019 року земельний суд Граца з кримінальних справ засудив лідера угруповання Моніку Унгер та її заступника Я.Штюкльшвайгера за обвинуваченням у “підбурюванні до держзради” до 14 і 10 років позбавлення волі відповідно. Ще 12 затриманих із числа функціонерів угруповання було засуджено до різних термінів позбавлення волі (від дев’яти місяців до трьох років) за обвинуваченнями у “формуванні антиурядового руху” та “шахрайстві”.

7 грудня цього року світ приголомшила звістка: в Німеччині завдяки масштабній поліцейській операції вдалося запобігти державному перевороту. Понад те, як повідомила 13 грудня газета The New York Times із посиланням на співрозмовників, обізнаних із подробицями розслідування, члени праворадикальної групи Reichsbürger планували також убивство канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Уже перша інформація вказує на цілковиту ідентичність у базовій ідеології, цілях і способах діяльності руху “рейхсбюргерів” із згаданими вище рухами в Україні та Австрії:

• так само не визнають існування сучасної держави (ФРН), посилаючись на відсутність конституційних підстав для її створення;

• як наслідок, вважають всі органи влади в країні і всі діючі закони нелегітимними;

• відкидають існуючу правову систему;

• за мету ставлять заміну чинної системи влади власною формою правління, побудову нової державної структури;

• декларують екстериторіальність окремих адміністративно-територіальних утворень;

• формують тіньові органи влади;

• започатковують практику видачі власних паспортів і водійських посвідчень, відмінних від документів державного зразка;

• заперечують право існуючої держави збирати податки.

У кожному із згаданих випадків організації за напрямами діяльності розділялися на умовні складові, однією з яких був силовий осередок (військове крило). Його використання передбачалося при силовому захопленні влади. Плани щодо цього з’являлися на певному етапі діяльності.

І що найважливіше, у кожній із згаданих країн відзначається зв'язок створених організацій і груп, які очолювали процес, із РФ.

Спільною рисою цих рухів є те, що під час свого існування, а особливо на початковому етапі розбудови, рух офіційно декларує ідеї, які межують із безглуздям. Унаслідок цього рух сприймається і суспільством, і владою як діяльність міських божевільних і не розглядається як загроза.

Проте тіньова робота в соціальних мережах, використання інформаційних технологій, спрямованих на маніпулювання суспільною свідомістю, якнайширший популізм сприяють залученню громадян до лав руху.

Спільні риси описаних рухів не є випадковими. Вони вказують, що ми маємо справу з масштабною тривалою гібридною операцією, розробленою фахівцями одного й того ж центру — спецслужбами РФ.

Викриті й заарештовані групи — лише невелика частина з числа тих, що діють у країнах Заходу і готуються до політичного підриву зсередини цих країн. Такі групи, ймовірно, працюють по всій Європі.

Подібні рухи являють собою неоднорідний конгломерат різноманітних течій, які створюються й управляються ззовні, певний час діють розрізнено, а у вирішальний момент об’єднуються для завдання державі руйнівного удару.

Центр планування й управління їхньою діяльністю знаходиться в Москві. Це свого часу було встановлено СБУ, про що суспільство було поінформоване під час брифінгів.

Переконаний, що зв'язок із РФ буде доведений і в ході розслідування в Німеччині. Про існування такого зв’язку написала і The New York Times.

У небезпеці суспільна стабільність не тільки Німеччини, а й інших країн.

Ще одна потенційна загроза — очікуване загострення терористичної діяльності, за якою стоятиме Росія. Згадайте терористичні акти 2015 року у Франції та Німеччині, які змусили Захід миттєво зняти політичну ізоляцію з Путіна.

Кремлівський щур загнав себе у глухий кут. Світ залишається в небезпеці. Україна має величезний досвід у протидії російським гібридним операціям, який точно буде в пригоді партнерам. Потрібно об’єднувати зусилля і розгромити ворога так само, як його нищать на полях битви в Україні. Маю надію, що таке об’єднання зусиль на рівні спецслужб відбувається.

Партнерство на рівні громадських організацій, фактчекерів, журналістської спільноти, політиків і професіоналів у сфері інформаційної освіти — на часі. Жителям європейських країн непросто прийняти те, що вони у прицілі російської гібридної агресії так само, як і українці. Так само непросто було це зрозуміти і нам до 2014 року. Однак що швидше прийде це усвідомлення, то ефективнішим буде наше спільне протистояння злу.

Сергій САВЧЕНКО, незалежний експерт, генерал-майор ЗСУ, керівник ГО “Аналітичний центр вивчення і протидії гібридним загрозам”