Справа Рудьковського: подвійні стандарти в дії

Увага тоді була зосереджена на формуванні нової влади, тому цій події мало хто приділив увагу.

Але фінал “справи Рудьковського” — безпрецедентний випадок в новітній історії України.

“Справа Рудьковського” стосувалася його польотів чартерним літаком за державний кошт у приватних справах до Парижа в компанії української моделі “Міс Україна-Всесвіт” Олександри Ніколаєнко.

Колишній міністр транспорту в уряді Віктора Януковича звинувачувався за пунктом 5 статті 191 Кримінального кодексу України — “привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах або організованою групою”. Йому загрожувало від 7 до 12 років ув'язнення.

Цікаво, що Рудьковському були висунуті аналогічні обвинувачення, що зараз пред'явлені екс-першому заступнику голови “Нафтогазу” Ігорю Діденку.

Наприкінці 2009 року, тобто за правління Ющенка, справа Рудьковського слухалася по суті в Печерському суді Києва. Рудьковський намагався загальмувати цей процес, подаючи клопотання, що не може брати участь у судових засіданнях в зв'язку з поганим самопочуттям. Що, втім, не заважало йому потім кататися на схилах гірськолижного курорту Куршевель у Франції.

А після інавгурації Віктора Януковича справа проти Рудьковського була... закрита. 7 квітня 2010 року прокурор відмовився від обвинувачення (!), хоча до виголошення вироку залишалися лічені засідання суду.

Це — небачене в практиці української правоохоронної системи. Тобто прокурор спочатку підтримав усю зібрану слідчими доказову базу, але через деякий час під впливом невідомих обставин відмовився від результатів розслідування.

“Прокурор просив суд закрити провадження у справі, оскільки дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, в його діях відсутній склад злочину”, — цими рядками із рішення Печерського суду повідомляється про раптову зміну настроїв у державного обвинувачення.

Закриттю справи Рудьковського передували цікаві події.

Так, спочатку обвинувачення екс-міністра підтримував один прокурор, але на засіданні, де держава оголосила про відмову від обвинувачень Рудьковського, було проведено заміну — прийшов інший прокурор.

При чому наявність достатніх доказів для засудження Рудьковського спочатку визнавав не лише слідчий з прокурором, але навіть суд. На якомусь етапі Рудьковському вдалося домогтися направлення справи на додаткове розслідування, але у 2009 році Апеляційний суд Києва постановив, що вона має слухатися по суті для винесення вироку.

“Українська правда” мала нагоду ознайомитися з обвинувальним висновком по справі Рудьковського. Документ дає уявлення про те, чи справді справа була безперспективною.

Отже, з чого все почалося.

Керівництво Мінтрансу на чолі з Рудьковським мало провести 11 червня 2007 року в Брюсселі офіційну зустріч із представниками Євросоюзу щодо спільного авіаційного простору та розбудови транспортної інфраструктури України.

Для українських чиновників були куплені авіаквитки на рейсовий літак на 10 та 12 червня 2007 року за маршрутом Київ-Франкфурт-Брюссель-Київ, вартістю 7,8 тисяч гривень кожен.

Замовила їх через Держпідприємство “Служба міжнародних автомобільних перевезень”, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Мати при Міністерстві кишенькову структуру, яка займається зароблянням коштів — це поширена практика в Україні. Зазвичай за ресурси цих самоокупних держструктур здійснюється оплата видатків, які не передбачені напряму в бюджеті — ремонти кабінетів, купівля машин тощо.

У випадку з Рудьковським ця структура оплачувала йому чартерний переліт з фотомоделлю.

Отже, переговори делегації Мінтрансу в Брюсселі мали відбутися 11 червня, однак 7-8 червня, за декілька днів до вильоту Рудьковський повернув свої квитки на рейсовий літак.

За даними слідства, він зробив це “без поважних причин і діючи в особистих інтересах, зловживаючи своїм службовим становищем міністра транспорту, діючи умисно в особистих інтересах з метою розтрати державних коштів”.

Міністр вирішив летіти окремо від інших учасників зустрічі, і не до Брюсселю, а до європейської столиці всіх закоханих — Рудьковський доручив підлеглим орендувати йому чартер за маршрутом Київ-Париж-Київ.

Виконуючи наказ Рудьковського, співробітники міністерства замовило в авіакомпанії “Челендж Аеро” чартерний рейс вартістю 392 904 гривень — на той час майже 80 тисяч доларів. Міністру був поданий до трапу бізнес-джет Sessna 560 XL.

За даними досудового слідства, у Рудьковського не було невідкладних справ у Парижі. Якщо такими, звичайно, не вважати подорож разом з топ-моделлю Олександрою Ніколаєнко.

Коли Рудьковський повернувся до Києва, постало питання про оплату авіаперельоту чартерним літаком. Платити майже 400 тисяч гривень міністр вирішив не з власної кишені, а з коштів державного підприємства.

Слідство встановило, що 29 червня 2007 року він наказав першому заступнику директора Держпідприємства “СМАП” Степану Деркачу оплатити свій переліт до Парижа. До всього іншого, Деркач є близьким товаришем Рудьковського, тому той виконав доручення свого начальника і друга.

Отже, 6 липня 2007 року пан Деркач наказав бухгалтеру Тетяні Полудень оплатити ці послуги. Того ж дня вона перерахувала 392 904 гривень з банківського рахунку Держпідприємства “СМАП” на рахунок авіакомпанії “Челендж Аеро”.

Ця історія могла б зійти з рук Рудьковському, якби не його конфлікт з директором “СМАП” Анатолієм Ткаченком, який відмовлявся фінансувати подорож до Франції. За його відсутності наказ проплатити дав заступник директора “СМАП” Деркач. Гроші зняли зі статті “проведення конференцій та нарад”.

Власне, заява Ткаченка до слідчих і стала підставою для порушення справи.

“Ткаченка і Деркача було запрошено до Рудьковского на нараду... Ткаченко повідомив Рудьковському, що оплата цього рейсу не може бути здійснена очолюваним ним підприємством, оскільки незаконна, а вартість послуг — набагато завищена. Після відмови Ткаченка оплатити переліт до Парижа Рудьковський звернувся до Деркача і дав вказівку здійснити оплату за рахунок ДП “СМАП” та доповісти після виконання”, — ідеться у матеріалах справи.

27 листопада 2007 року слідчий відділ СБУ порушив кримінальну справу проти Рудьковського за статтею 191 частиною 5 Кримінального кодексу України. У лютому 2008-го він тиждень провів під арештом, які лідер Соцпартії Олександр Мороз назвав “узаконеними тортурами”.

Під час слідства були встановлені подробиці справи, серед яких найбільше вражають свідчення самого Миколи Рудьковського.

Наприклад, він заявив, що до розтрати коштів не причетний, а оплачувати рейс не наказував.

Далі — ще цікавіше. Рудьковський сказав, що... забув, хто крім нього був на борту чартерного літака. Дивно, але Рудьковський навіть забув назву готелю у французькій столиці, де він зупинявся.

“Не заперечуючи факт використання зазначеного авіарейсу, Рудьковський сказав, що не пам'ятає, з ким саме він літав. Також Рудьковський не зміг пригадати, де в Парижі він проживав”, — ідеться у матеріалах справи.

“Незважаючи на те, що рейсом Київ-Париж-Київ Рудьковський літав разом з Олександрою Ніколаєнко, Рудьковський пояснив, що йому знайоме прізвище Ніколаєнко О.В., але чи здійснював він виліт саме з нею, не пам'ятає”, — також зазначається в матеріалах слідчого.

На допитах Рудьковський аргументував необхідність летіти в Парижі тим, що він нібито зустрічався з керівництвом Європейської конференції міністрів транспорту, яка розташована у французькій столиці.

При цьому Рудьковський сказав, що “не пам'ятає”, де відбувалися ці переговори.

Однак саме після їх проведення, на чому наполягає Рудьковський, він виїхав залізницею з Парижа в Брюссель, де приєднався до делегації Мінтранса, а потім назад повернувся у місто на Сені.

Заяву Ткаченка про вчинення злочину він мотивує помстою за те, що Рудьковський проводив перевірки діяльності ДП “СМАП”.

У свою чергу, працівниця аеропорту “Бориспіль” М-ва підтвердила, що Рудьковський літав чартерним рейсом із “жінкою, яка представляла Україну на конкурсі “Міс світу”, ведучою передачі телеканалу українського телебачення — Ніколаєнко О.В.”.

Як виявилося, Рудьковський не надто переймався навіть своїми безпосередніми обов'язками у Брюсселі. Представник України в Євросоюзі Роман Шпек розповів, що близько 9-10 години 11 червня 2007 року він зустрів Миколу Рудьковського на залізничному вокзалі та привіз до представництва України в ЄС, де відбулась низка ділових зустрічей.

А вже близько 14-15 години Рудьковський попрощався з членами делегації та поїхав з Романом Шпеком на залізничний вокзал Брюсселя, щоб повернутися до Парижу. 12 червня члени делегації, за винятком Рудьковського, прилетіли з Брюсселя в Київ.

Власне, на цих фактах будувалося обвинувачення проти Рудьковського і судовий процес над ним. Захист екс-міністра повідомив, що термінове відрядження до Парижа впало на голову їх підзахисному як сніг на голову — це було доручення тодішнього віце-прем'єра Клюєва.

Однак сам урядовець не прийшов до суду підтвердити свої слова. Жодної письмової вказівки за його підписом теж надано не було. Версію про те, що наказ їхати до Парижу віддав Клюєв, озвучив у суді лише депутат-регіонал Валерій Бондік, який тоді був заступником міністра та начебто чув це на власні вуха. Щоправда, навіть Бондік не зміг підтвердити, що це Клюєв доручив Рудьковському взяти з собою до Франції фотомодель.

Уже в ході слухання справи по суті, навесні 2010 після інавгурації Януковича прокуратура пом'якшила обвинувачення Рудьковському. Його дії кваліфікували не як частина 5 статті 191 “привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а як частина 2 статті 364 Кримінального кодексу “зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки”.

Відповідно, термін покарання зменшувався — Рудьковському загрожувало не від 7 до 12, а від 3 до 6 років позбавлення волі.

Але в підсумку прокурор взагалі зняв усі свої претензії до міністра-мандрівника.

“В судовому засіданні 12.05.2010 року прокурор у справі заявив про те, що він постановою від 07.04.2010 року відмовився від обвинувачення Рудьковського у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, просив суд приєднати зазначену постанову до матеріалів справи, закрити провадження у справі, оскільки дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст.364 КК України”, — ідеться у реабілітаційному для Рудьковського рішенні Печерського райсуду.

Японія транзитом

Епізод з подорожжю Рудьковського до Парижа — це не єдиний раз, коли він поєднував приємне зі службовими обов'язками. Через місяць після цих подій, з 7 по 13 липня 2007 року Рудьковський полетів до Токіо, а на шляху додому залетів на... Гаваї.

Переліт делегації Мінтрансу на чолі з Рудьковським до Токіо оплачувало те ж державне підприємство “СМАП”. Цього разу вони всі літали рейсовим літаком. За авіаквитки було заплачено 159 тисяч гривень.

Ревізія КРУ визнала ці витрати державних коштів як такі, що не пов'язані з діяльністю “СМАП”. Більше того, окрім співробітників Мінтрансу, до Токіо за рахунок “СМАП” літав брат Рудьковського Сергій, який мав статус позаштатного радника. Уже коли навколо цієї історії здійнявся галас, він покрив вартість квитка за власні кошти.

Однак найбільш цікавий був маршрут самого міністра Рудьковського. Вся делегація вилетіла з Києва до Відня, де зробила пересадку до Токіо. Таким же способом вони повернулися до України.

Але не Рудьковський. Він, як і всі, вилетів до Токіо через Відень. Однак побув у Японії недовго, після чого поклав обов'язки вести переговори на заступника міністра Катерину Фоменко.

Сам же Рудьковський завчасно залишив Токіо та вилетів до міста... Гонолулу, столиці Гавайських островів. Там Рудьковський провів декілька днів, після чого полетів до Сан-Франциско, звідти — до Мюнхена, а потім — до Києва.

Цей авіатур обійшовся держпідприємству в 42,5 тисячі гривень, на той час — майже 9 тисяч доларів.

І, за інформацією джерел, у “переговорах” Рудьковського на Гавайях також брала участь міс Україна-Всесвіт Олександра Ніколаєнко. Таке от суміщення приємного з корисним, яке держава Україна “пробачила” своєму колишньому міністру.

P.S. “Українська правда” направила Миколі Рудьковському прохання про коментар щодо обставин закриття порушеної проти нього кримінальної справи, однак протягом шести днів він не відгукнувся на звернення кореспондента, намагаючись вирішити питання через головного редактора.

Катерина КАПЛЮК, Сергій ЛЕЩЕНКО