“Союз” із Росією в минулому — карати чи милувати?

Ми входимо в епоху складних рішень. Багато людей і компаній мають у бекграунді зв’язки з Росією. Кого, як і за якими критеріями за це карати? Чи принаймні в який спосіб обмежити доступ таких людей до державних проєктів, коштів та інформації? Спробуємо розібратися на прикладі одного з найбільших підрядників “Укренерго”, який займається відновленням і захистом стратегічних електропідстанцій.

Мова йде про Корпорацію виробничих та комерційних підприємств “Союз” з Одеси. Ця компанія має актуальні договори на реконструкцію різних енергооб’єктів на 5 млрд грн з урахуванням контрактів з фінансуванням від міжнародних фінустанов. Це у тому числі й такі речі, як зведення антишахедних накриттів над потужними трансформаторами, будівництво повітряної лінії електропередачі до обстріляної Одеси і реконструкція лінії між Хмельницькою АЕС і польським Жешувом. Будь-яка інформація про стан наших енергомереж потрібна Росії для ударів по ним. Тому підозрювати всіх дотичних до державної таємниці у можливості роботи на наших ворогів — вимога часу. Але не варто й заходити далеко у своїй параної, щоб разом із водою не вихлюпнути дитини. Тож розбираємось.

У випадку корпорації “Союз” є чимало підстав для підозр, бо її власники дуже давно мали бізнес і прописку у Росії.

Директором і основною фігурою одеського “Союзу” є Ігор Владленович Приходько. Раніше він сам був бенефіціаром української компанії через люксембурзьку фірму Soyuz Holding S.A., де його партнерами виступали власник російської прописки Сергій Чаплик і одеський юрист Борис Кисельов. Але 2017 року люксембуржці вийшли зі схеми власності, і замість них бенефіціаром одеського “Союзу” стала донька Приходька Альона.

Саме у люксембурзьких документах Сергій Чаплик одразу вказував свою російську прописку. Сам же Приходько, за даними приватного агрегатора Dato Capital, спочатку вказував українську прописку, проте з часом вона змінилася на його московську прописку, як і транслітерація прізвища з Prykhodko на Prikhodko (див. скрін 1 і скрін 2).

Понад те, Приходько виявився власником російського паспорта. За даними російської системи https://service.nalog.ru/inn.do, Ігор Владленович Приходько станом на вересень 2023 року мав “идентификационный номер налогоплательщика” 772705964940. Підставою для видачі цього “ИНН” був паспорт громадянина РФ №4510716428, який міг бути виданий 10 квітня 2010 року та, ймовірно, досі активний. Також у Приходька був російський паспорт №4509681157, який був актуальним станом на 2003 рік і наразі недійсний (див. скрін 3 і скрін 4).

Люксембурзький “Союз холдинг” (Soyuz Holding S.A.) Приходька і партнерів з 2000-х років мав розгалужений бізнес у Росії. Його фірми виконували чимало підрядів у сфері енергетики у дуже важливих для Путіна проєктах. Зокрема, фірма Приходька “ИСК Союз-Сети” побудувала низку підстанцій для спортивних об’єктів у Сочі для зимової Олімпіади 2014 року. І майже через рік війни Приходько у грудні 2014-го був нагороджений орденом “За заслуги перед Отечеством ІІ степени”. Від імені Путіна нагороду йому вручили міністри будівництва і транспорту РФ (нині сайт із пруфлінком вбито, але вебархів зберіг доказ). Було ще багато інших проєктів із розбудови та покращення енергомереж Росії.

Це все стосувалося періоду приблизно до 2016 року. І фактично після початку повномасштабної війни з Росією в Україні про це не дуже і згадували. Поки у вересні 2023 року не вийшла стаття у виданні “Комсомольська правда. Україна”, де з посиланням на російський сайт повідомлялося, що фірма Приходька “Электротехаппарат-СПб” після нападу РФ на Україну у 2014 році була постачальником електрообладнання для зарядки ворожих підводних човнів у Новоросійську.

Ігор Приходько у коментарі пояснив нам статтю у “Комсомольській правді” замовленням із боку конкурентів. Він повідомив, що був генеральним директором ЗАТ “ИСК “Союз-Сети” до 2015 року на підставі дозволу на працевлаштування, громадянства РФ ніколи не мав, державних нагород на території РФ не отримував (що, зауважимо, цілком суперечить збереженим даним у вебархіві) і з 2017 року не відвідував території РФ.

“Приблизно з 2015 року ЗАО “ИСК “Союз-Сети” знаходиться у стадії ліквідації, тому зв’язки втрачені, документи щодо ЗАО “ИСК “Союз-Сети” відсутні. Щодо інших перелічених юридичних осіб, у т.ч. ЗАО “Электротехаппарат-СПб” — ніякого відношення до них ані Корпорація “Союз” ані Приходько Ігор Владленович ніколи не мали, інформація про них, як і про підводні човни взята з сумнівних інформаційних джерел держави агресору”, — йдеться у коментарі.

Стосовно російського паспорта у письмовому коментарі Приходька сказано, що “російський податковий номер, який Ігорю Приходько було надано для отримання дозволу на трудоустрій, залишається чинним протягом необмеженого часу, на це фізична особа—отримувач вплинути не може”.

Повний коментар пана Приходька, отриманий для підготовки цього тексту:

Отже, маємо голий факт — компанія з таким шлейфом безперешкодно допускається до будівництва стратегічних об’єктів і до чутливої для країни інформації. При цьому деякі з наведених нами даних дійсно перевірялися правоохоронцями України. У червні 2022 року Головне управління “Д” Департаменту захисту національної державності СБУ відкрило кримінальне провадження №42022102070000211 за ознаками частини 2 статті 110-2 Кримінального кодексу України (“Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України”).

Слідчі здобули “відомості щодо ведення господарської діяльності із країною-агресором” низки українських фірм, до яких були причетні Ігор Приходько, його донька та його партнери: Корпорація виробничих та комерційних підприємств “Союз”, ТОВ “Союзнептуненергія”, ТОВ “Одеський завод “Нептун”, ТОВ ТД “Одеський завод “Нептун”, ТОВ “Союзенергомонтаж”, ПАТ “Запорізький завод “Перетворювач”, ТОВ “Енергопостачання”, ТОВ “Холдинг Союз-Консалтинг”, ТОВ “Стальенергосеті”, ТОВ “Ділова співдружність Південного регіону”.

У кримінальному провадженні зазначили, що фактичним власником російських компаній групи “Союз” є вищевказана люксембурзька компанія Soyuz Holdings S.A. А до групи російських компаній входять такі суб`єкти підприємницької діяльності: ООО “Союзэнергопроект”, ЗАО “Союзэнергоиндустрия”, АО “ССИ Инжиниринг”, АО “Энерго-Строительная корпорация “Союз”, АО “ИСК “Союз-Сети”, ЗАО “Союзтрансформатор”, АО “Грид Рус”.

Також “Союзу” інкримінували поставку на державне “Укренерго” трансформаторів, які корпорація придбала у заводу “Запоріжтрансформатор”. За даними слідства, завод для виробництва цих трансформаторів купив у Росії спецсталь і устаткування на 1,3 млн грн. Себто цю суму слідчі вважали виведенням за кордон “з можливою метою для фінансування збройної агресії РФ проти суверенітету України”.

Від себе ж додамо дані аудиторського звіту за 2015 рік, у якому люксембурзька компанія розкриває перелік своїх активів (див. скрін 5). Також до 2021 року сам Приходько був співвласником ООО “Холдинг Союз-Сети” та ООО “Союз-Генерация”.

Однак кримінальне провадження невдовзі після відкриття було передано Подільському управлінню Нацполіції у м. Києві і замість “антидержавної” статті 110-2 перекваліфіковано на “корупційну” частину 5 статті 191. А у листопаді 2022 року взагалі закрите, оскільки слідчим поліції “не представилось за можливе підтвердити виведення грошових коштів КВКП “Союз” з НЕК “Укренерго”. Також “не знайшла свого підтвердження” інформація щодо перерахування коштів, які спрямовувалися б на підтримку збройних сил РФ.

Перевірка люксембурзького та російського реєстрів показала, що всі вищезгадані російські фірми і материнська компанія з Люксембургу приблизно з 2017 року “схлопуються”. Тобто закриваються або банкрутують.

За нашими даними, “Укренерго” закриття провадження не заспокоїло — у вересні цього року воно звернулося до контррозвідки СБУ з проханням ще раз провести перевірку Ігоря Приходька. Вона триває. Неквапливо. Але до завершення перевірки формальних підстав для недопуску “Союзу” до закупівель “Укренерго” немає. Компанія не під санкціями, кримінальне провадження закрите, власницею компанії є донька Приходька з українським паспортом. Тому реальних причин не пускати “Союз” немає. Що, мабуть, годиться для мирних часів, але викликає чимало запитань під час війни.

Крім того, зрештою може з’ясуватися, що у Ігоря Приходька з якихось причин не було фізичної чи юридичної можливості пройти процедури по виходу з російського громадянства до вторгнення 2022 року. Теж не нова для нас історія. Тоді постане запитання: чи вважати його потенційним зрадником, якому не можна довіряти державні секрети? Чи зважати на те, що його українські фірми вже багато років працюють на енергооб’єктах України і сам він має ордени “За заслуги” від трьох різних президентів України? Чи важливіше просто розуміти українські координати, в яких Приходька вважають ближчим до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, а відтак, він може бути просто атакований іншими членами команди Зеленського у боротьбі за мільярдні контракти?

Нам із Росією воювати ще довго. І таких питань до різних персонажів в Україні буде дедалі більше і більше. Тож невдовзі питання “російських зв’язків” потребуватиме не точкових, а системних рішень, інакше ми буквально захлинемось у зрадах виправданих і не дуже. І якщо в цій країні ще існує поняття державної таємниці та є бодай якісь залишки спеціальних служб, механізм превентивних і якісних перевірок мав би давно працювати.

Юрій НІКОЛОВ, журналіст і засновник проекту “Наші гроші”, Україна

Антоніна ВОЛКОТРУБ, аналітик “Центр протидії корупції”