Сім важливих трендів української економіки

 Україні вдалося уникнути економічного колапсу і втримати бодай якусь стабільність, не в останню чергу завдяки щедрій фінансовій підтримці Заходу. На жаль, нинішня стабілізація дарує владі оманливе відчуття того, що найгірше вже позаду. Втім, рано тішитися. Експерти Українського інституту майбутнього виокремили ключові економічні тенденції, які мають і матимуть суттєвий вплив на наш подальший розвиток. Їхнє ігнорування створює потенційні ризики для економіки, порівнянні з воєнними, якщо не вищі за них. Відповідно, влада повинна враховувати наведені нижче тренди у своїй політиці та докладати максимум зусиль, аби не допустити негативного розвитку подій. Буквально — бігти, аби встояти.

Інфляція, що згасає

Дійсно, інфляція, яка 2022 року досягла 26,6%, поступово йде на спад, і це відповідає загальносвітовому тренду (див. рис. 1). У квітневому інфляційному звіті НБУ переглянув свій прогноз на кінець 2023 року до 14,8% із січневих 18,7%. Ми також очікуємо на зниження індексу споживчих цін (ІСЦ) до 13—13,5% (грудень 2023-го до грудня 2022-го).

У цьому контексті надмірно жорстка монетарна політика НБУ виглядає недоцільною і виступає фактором, що обмежує ділову активність у країні та, відповідно, економічне зростання. З урахуванням масштабних проблем реального сектора та часто немонетарної природи підвищення цін на товари (зумовленої не “перегрівом” ринку, а втратами виробничих потужностей) стимулювання економічної активності давно мало би стати ключовим пріоритетом НБУ. Тим паче що там як ніде розуміють, що пільгове кредитування та держгарантії не здатні на економічний вплив, який відповідає ситуації.

Наростаючий торговий дисбаланс і ризики девальвації

Високий зовнішньоторговельний дефіцит формує передумови девальвації гривні (див. рис. 2). Поки що платіжний баланс вдається балансувати за рахунок зовнішнього фінансування Заходу, тому курс залишається стабільним. Щойно ситуація з допомогою зміниться, ймовірність ослаблення гривні різко збільшиться. На жаль, досвід 2014—2015 років свідчить, що достатній для періоду стабільності обсяг валютних резервів тане у кризу буквально на очах. Тож, попри усі наявні рекордні накопичення, вже зараз необхідно працювати над стратегією безпечного проходження періоду скорочення обсягів західної фінансової допомоги.

Демографічна криза

Станом на червень 2023 року постійне населення України, за нашими оцінками, становить 28,5 мільйона осіб (див. рис. 3). Із них лише близько 12 мільйонів економічно активних громадян, решта — це пенсіонери, діти, люди, які з різних причин не можуть та/або не хочуть працювати. Зайнятих в Україні сьогодні близько 9—9,3 мільйона осіб.

Населення України старіє, народжуваність падає. У разі збереження динаміки в перспективі кількох років пенсіонерів в Україні буде вдвічі більше, ніж працюючих. Існують оцінки, згідно з якими коефіцієнт фертильності вже впав нижче 1. Коли коефіцієнт народжуваності країни падає і залишається нижчим за поріг відтворення — 2,1, то чисельність її населення скорочується.

 

Якщо нічого не робити, у горизонті одного-трьох років на економіку очікують дефіцит трудових ресурсів, збільшення зарплат і, відповідно, витрат бізнесу, фіскальні розриви Пенсійного фонду та зростання податкового навантаження на працюючих.

Якщо ми говоримо про перспективу 5—10 років, то постає питання про збереження позитивних темпів зростання економіки та виживання нації в принципі.

Міграційна готовність бізнесу

Відповідно до фокус-груп, які проводить Український інститут майбутнього, частина бізнесу налаштована на еміграцію до європейських та інших країн світу (див. рис. 4).

Сусідні країни пропонують комфортнішу юрисдикцію, кращі фіскальні умови, доступ до капіталу і, головне, безпеку та передбачувані умови ведення бізнесу.

Це “червоний прапорець” для українського уряду, який сигналізує: якщо у найкоротші терміни не змінити підходів і вектора економічної політики, з України релокується вагома частина бізнесу.

Збільшення частки держави, стиснення приватного сектора

Частка держвидатків у ВВП (як компонент ВВП) 2022 року зросла до 38%, що стало рекордним показником. 2023 року ми очікуємо деякого скорочення частки за рахунок відновлення приватного споживання, проте частка держави, як і раніше, залишається рекордно високою.

Витрати консолідованого бюджету 2022 року становили 66,4% ВВП, а на 2023-й оцінюються на рівні 68,7% ВВП (див. рис. 5).

Дефіцит бюджету 2022 року становив 15,9% ВВП (без урахування грантів — 26%), 2023-го ми очікуємо на рівні 16,7%.

Поки ми отримуємо фінансування (гранти, кредити) від коаліції країн Заходу, дефіцит бюджету не є такою критичною проблемою. Коли війна закінчиться або зовнішня допомога припиниться з якихось інших причин, наприклад, у зв'язку з власними проблемами в економіках країн-донорів, в Україні неминуче постане питання щодо посилення фіскальної політики.

Фіскалізація

Цей тренд є логічним продовженням попереднього і призводить до збільшення тіньової економіки (див. рис. 6).

Рух уперед кривою Лаффера душить економіку і пригнічує стимули для ефективної праці та інвестицій, а в поточних умовах, коли український бізнес практично не має доступу до капіталу і прибуток є чи не єдиним джерелом фінансування інвестпрограм, і зовсім позбавляє економіку інвестицій.

Розкручується низхідна спіраль, коли “білий” ВВП стискається, а разом із ним і податкові надходження до бюджету. Це змушує владу вдаватися до чергового підвищення податків для покриття дефіциту бюджету, що зі свого боку призводить до ще більшої тінізації, стиснення економіки та доходів бюджету.

 

Однією з умов Меморандуму з МВФ є розробка та реалізація Національної стратегії доходів з метою підвищити доходи бюджету та знизити залежність України від зовнішнього фінансування. За словами міністра фінансів, така стратегія в тому числі включатиме скасування податкових пільг для бізнесу та розширення бази оподаткування.

Ухвалення з 2024 року Національної стратегії доходів фактично означає:

1. формування сірої зони “Україна” із населенням 25 мільйонів осіб;

2. відсутність зовнішніх приватних інвестицій в Україну;

3. імплементацію боргової моделі зростання.

4. Нове коло переділу активів і збагачення

Закон про деолігархізацію та війна призвели до втрати олігархами свого колишнього впливу, за фактом відбулася деолігархізація української економіки.

Однак сьогодні має місце чергова спроба переділу активів і збагачення (див. рис. 7). З одного боку, великою є спокуса “забрати награбоване” — через санкції, кримінальні справи та арешти активів, у подальшому їх в управління отримують “нові обличчя”, нарощуючи свою економічну та політичну вагу. З іншого боку, надмірна концентрація влади в руках однієї групи осіб — суттєвий ризик створення виняткових, зазвичай корупційних, можливостей для збільшення капіталів певного кола осіб, наближених до влади.

Таким чином, ми маємо два дуже серйозні і дуже загрозливі для економіки процеси:

• Формування нових олігархів і надалі, ймовірно, нового олігархічного консенсусу (через консолідацію активів старих олігархів “у нових руках”).

• Збагачення корупціонерів і формування нового корупційного консенсусу (через формування прошарку людей, які, не володіючи активами, контролюють грошові потоки в Україні та поза її межами).

***

Тож, попри удаваний макроекономічний спокій, в українській економіці є низка проблем фундаментального системного характеру. Їхнє розв’язання не можна відкладати на “після перемоги”, оскільки вони мають масштабний кумулятивний вплив і цілком здатні призвести до кризи, навіть якщо гарячу фазу війни буде пройдено, а наявні воєнні ризики зникнуть. Без перебільшення, якщо ми не вирішимо цих проблеми найближчим часом, то існує досить висока ймовірність того, що ми виграємо війну, але програємо мир і відбудову.