Сидіть вдома. Якщо маєте де

Пандемія коронавірусної хвороби 2019 та заходи, спрямовані на запобігання її поширенню, виявили глибокі проблеми державного управління, систем соціального забезпечення та забезпечення житлом загалом.

Держава закликає сидіти вдома, але не зробила нічого, аби гарантувати, що цей дім буде у всіх.

Дослідження CEDOS виявило, що житлова політика в Україні є і економічно неефективною і соціально несправедливою.

Замість створення фондів соціального і тимчасового житла, держава десятиліттями спрямовує ресурси на субсидування приватної власності на житло для людей, які не завжди є бідними чи найбільш вразливими.

Замість чітких і зрозумілих правил у секторі приватної оренди, ліберальне податкове законодавство створило клас рантьє та “сірий” ринок без інструментів захисту прав жодної зі сторін.

17 березня Верховна Рада призупинила виплати за іпотекою, скасувала нарахування штрафів за несвоєчасну оплату комунальних послуг, заборонила відключати ці послуги, а також заборонила примусове виселення з житла за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг.

25 березня уряд заборонив позбавляти людей субсидій і спростив їхнє отримання для тих, хто втратили роботу через карантин.

Запроваджені заходи зменшують витрати частини домогосподарств. Однак вони стосуються передовсім людей, які є власниками житла, і продовжують політику субсидування приватної власності.

Натомість, держава не використовує жодних інструментів захисту прав людей, у яких немає житла у приватній власності, в першу чергу, орендарів.

За даними CEDOS, вони можуть становити близько 15-20% населення великих міст. До цієї категорії частіше належать молоді люди і мігранти, у тому числі, внутрішньо переміщені особи, які є також більш соціально вразливими.

Люди, які орендують житло, платять суттєво вищу частку свого доходу за гірші житлові умови.

Майже половині з них доводиться економити, щоби вистачало грошей на оплату оренди. Зменшення або втрата зайнятості й доходів є для них великим ризиком.

За даними Gradus, в умовах жорсткого карантину 57% тих, хто мешкає у великих і середніх містах, грошових ресурсів вистачить лише на чотири тижні або менше.

Схожі дані наводить Info Sapiens. Серед тих, хто втратив роботу або частину доходу внаслідок карантину, 45% грошей вистачало тільки на березень, 34% — на березень і квітень, і лише 16% — на три і більше місяців.

За результатами нашого опитування, 44% населення великих міст не можуть відповісти, що робитимуть у разі втрати житла, де вони зараз мешкають. Ще 32% відповіли, що переїдуть до родичів або знайомих.

Припинення руху міжміського громадського транспорту ускладнює цей варіант для щонайменше частини людей.

23 березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про зменшення орендної плати на 50%, автоматичне продовження договорів оренди та заборону їхнього розірвання на період карантину.

Ухвалення цього проекту є відкритим питанням. Проблемою є те, що частина людей винаймає житло на підставі неформальних домовленостей з орендодавцями, а законодавство не передбачає ефективних механізмів захисту прав орендарів.

30 березня Верховна Рада прийняла закон 3275, який, серед іншого, скасовує орендну плату на час карантину.

Щоправда, орендарі не автоматично звільняються від обов’язку сплачувати орендну плату, а лише у випадку, якщо карантин спричинив неможливість користуватись майном. Видається, що це не стосується найму житла.

Різні країни мають різні системи житлового забезпечення, а також по-різному реагують на спричинену пандемією кризу.

У Італії призупинили іпотечні платежі, щоби банки не стягували заставне майно і не залишали людей без даху над головою.

Низка міст США заборонили примусове виселення людей, які орендують житло. У Франції Уряд призупинив нарахування плати за комунальні послуги, а також ініціював використання готельних номерів та житла, яке у звичайні часи здавали у короткострокову оренду, для розміщення медичного персоналу і найвразливіших людей, зокрема, бездомних.

Усі ці заходи сходяться на тому, що наявність житла є неодмінною умовою самоізоляції — одного з основних заходів боротьби з COVID-2019.

Щоб гарантувати право на житло для всіх, державі варто запровадити призупинення орендних платежів і мораторій на виселення орендарів на час карантину.

Для мінімізації ризиків зараження і створення можливостей для самоізоляції держава може терміново мобілізувати для розміщення медичного персоналу, людей без даху над головою і жертв домашнього насилля готельні номери, які пустують через відсутність туристок, а також помешкання, які зазвичай здаються у подобову оренду, а зараз пустують.

За даними агрегаторів оголошень, у одному лише Києві наразі є близько 5 тисяч таких порожніх квартир.

У довгостроковій перспективі необхідно провести комплексне реформування і збалансування житлової політики, аби вона була нейтральною щодо форм володіння: власності і оренди.

Потрібно відмовитися від стимулювання приватної власності на житло шляхом відміни будь-яких безповоротних субсидій на купівлю, утримання чи ремонти житла.

Державне житлове забезпечення має бути переорієнтовано на надання житла у користування, а не дарування власності.

Необхідно створити умови для розвитку безпечного та доступного приватного сектору орендного житла.

В оподаткуванні нерухомості треба скасувати пільги для кожної наступної одиниці житла у власності; а також запровадити диференційовану ставку на основі вартості помешкання, а не його площі.

Важливо перейти на тривалі договори оренди з регулюванням підвищення орендної плати та підстав для їхнього розривання.

Сектор оренди житла у приватних осіб варто доповнити публічним неприбутковим сектором.

Для якнайповнішого використання надлишкового житла можна використовувати колективні договори оренди.

Павло ФЕДОРІВ,  аналітик CEDOS