Вибори завершилися? Вибори тривають!

— Ну як — тебе вітати чи співчувати? — у вівторок зранку біля парламентського гардеробу нашоукраїнець Руслан Князевич протягнув руку регіоналу Нестору Шуфричу.

— Поки — вітати. А через півроку — співчувати, — відповів Шуфрич та зітхнув, згадуючи про Тимошенко. — Отримали опозиціонерку на свою голову...

— Все не так погано. У Африці був президент-людожер. А у нас — лише двічі судимий, — заспокоював колег Тарас Стецьків.

— Нічого! Тепер другу кандидатку теж треба зробити двічі судимою, щоб підняти рівень дискусії на один рівень, — по-чорному пожартував Юрій Мірошниченко з Партії регіонів.

Депутати, які зібралися в парламенті після другого туру виборів, не випромінювали щастя та не заламували руки від розпачу. Результати всенародного голосування стали несподіванкою та ще більше заплутали розуміння, що буде далі.

При всьому драматизмі поразки, штаб Тимошенко водночас приємно здивований. Ще минулої п'ятниці, за лаштунками молебну на Софійській площі, один з наближених до прем'єра політтехнологів спрогнозував “Українській правді” розрив 6% на користь Януковича в другому турі.

Тому 3,5% на користь лідера регіоналів стали несподіванкою не лише для соратників Тимошенко. Ця цифра виявилася неприємним сюрпризом і для Януковича, якого власний штаб годував обіцянками про 10-15% розриву.

Безперечно, невелика дистанція між переможцем і переможеним — благо для України. Це значить, що новий президент не отримає нездорової ейфорії та розв'язаних рук для втілення політичних патологій. Вибори зафіксували наявність сильної опозиції, що залишається єдиними ліками від авторитаризму.

Сценарій Тимошенко — не здаватися

У понеділок о дев'ятій вечора Юлія Тимошенко зібрала своїх депутатів. Однак замість дискусії все звелося до постановки задач.

Зокрема, прем'єр вимагає в будь-який спосіб домогтися третього туру голосування через скасування результатів другого. “Я ніколи не визнаю легітимність президента Януковича з такими виборами”, — дослівно сказала вона.

“У другому турі 2004 року розрив між Януковичем і Ющенком також був 900 тисяч. Але сьогодні ми зіштовхнулися з фальсифікаціями, яких тоді навіть не бачила!” — переконувала вона своїх бійців без жодного натяку на жарти.

Присутні на фракції розійшлися близько одинадцятої ночі, так і не зрозумівши: чи Тимошенко справді вірила у сказане, чи просто намагалася зцементувати фракцію.

Задум Тимошенко в суді — апелювати не до складених актів про порушення на кожній дільниці, які можуть вимірюватися тисячами, а доводити так звані “системні зловживання”. Наприклад, невиконання чинних рішень суду про заборону голосування на дому без довідки, або включення в реєстр виборців у день голосування.

Проблема в тому, як довести, що саме ці порушення кардинально спотворили результати. Тому в реальності суд стане просто своєрідним ритуалом для Тимошенко та сигналом для її прихильників, що вона б'ється за вибір свого електорату до останнього.

Насправді всередині БЮТ вимальовується група, яка вважає, що Тимошенко має піти в опозицію та проанонсувати своє повернення через декілька місяців чи років.

У число цих людей входять Микола Томенко, Андрій Шевченко, частково члени партії “Реформи і порядок” і навіть... Андрій Портнов, якому доручено оскаржувати перемогу Януковича.

Тимошенко обрала сценарій, який дозволить їй залишатися при владі — апелюючи до суду, затягувати інавгурацію та тримати нинішню “коаліцію трьох”, зберігаючи контроль над фінансовими потоками країни.

Мета Тимошенко — влаштувати перерахунок голосів у масштабах держави. Зрозуміло, що це дуже повільний процес. Зрозуміло, що результати в протоколах відрізнятимуться від документального підтвердження бюлетенями у обох фіналістів. Зрозуміло, що кожен такий випадок даватиме підстави казати про фальсифікації. І час ітиме.

Фактично, цей варіант означає девальвацію перемоги Януковича. Він начебто переміг, але повноту влади відчути не може. Таким чином, це має стримати депутатів НУНС і блоку Литвина від міграції.

Психотерапія “для юльков”

Для Тимошенко не здаватися — абсолютно логічний крок з точки зору політичних технологій.

Це в Європі визнати перемогу опонента є ознакою цивілізованості. Для Тимошенко ж легітимізувати Януковича — це проявити слабкість. Принаймні, в очах багатьох своїх виборців. Її завдання — переконати якнайбільшу кількість людей, що в неї — а значить і в них — вкрали перемогу.

Фактично вона зараз програмує свою поведінку на політичне майбутнє. Не визнаючи поразки, вона обирає логіку героїні фільму “Кілл Білл”, що за будь-яких умов має здійснити вендетту своєму кривднику.

Її завдання — поглибити в електорату душевну травму від втраченої перемоги, на чому в майбутньому можна будувати технологію “реваншу”.

Ніщо так не об'єднує людей, як спільна біда. Ім'я цьому лиху — “поразка Юлі”. Таким чином, кожні наступні вибори Тимошенко проводитиме як “момент відплати”. Це дозволятиме мобілізувати виборців.

Фактично, на такому феномені всі останні п'ять років тримався рейтинг Януковича. Велика кількість його виборців вважала себе обдуреними в 2004 році. І вони неодмінно голосували за свого недолугого вождя і в 2006, і в 2007, і в 2010, аби тільки домогтися сатисфакції та побачити суперника поваленим на ринг.

Порожній кубок для Януковича

Головна проблема Януковича полягає в чинній Конституції, яку так часто критикувала Тимошенко. Обрання його президентом не спричиняє автоматичної зміни виконавчої влади.

З кожним днем, поки Янукович не приступатиме до повноважень, це знижуватиме його шанси на те, щоб бути центром консолідації.

Щоб відчути себе повноцінним президентом, Януковичу треба не просто пройти через інавгурацію, але і прибрати Тимошенко з посади прем'єра. Бо навіть легітимне призначення губернаторів неможливе без подання уряду.

А добровільне складення повноважень прем'єра — це не про Тимошенко. Хоча би тому, що вона... не зобов'язана цього робити. Граблі парламентської республіки, серед батьків якої Янукович був п'ять років тому, б'ють його по лобу.

Сценарій базовий: нова коаліція в нинішньому парламенті

Першим кроком для усунення Тимошенко могло би стати голосування за її відставку.

Теоретично регіонали здатні ініціювати це питання вже сьогодні. Голоси для цього знайти можна. Але звільнення прем'єра автоматично означає відставку всього уряду. Відтак, включається лічильник. І якщо протягом 60 днів новий Кабмін сформовано не буде, за Конституцією країна відправляється на дострокові вибори.

Найбільш небажане це є для блоку Литвина. Отриманий ним результат в першому турі 2,35% показав, що він може не подолати тривідсотковий бар'єр та не потрапити в наступну Верховну Раду. Для Литвина це означатиме не лише завершення політичної кар'єри, але й зняття депутатського імунітету. Він стане доторканим у справі Гонгадзе.

Тому в інтересах Литвина докласти всіх зусиль, щоб не допустити голосування за відставку Тимошенко, якщо він не матиме гарантій створення нової коаліції та збереження за ним посади спікера.

Але по-справжньому майбутній політичний ландшафт залежить від “Нашої України”. Без цієї фракції організувати нову коаліцію неможливо.

Проблема і водночас сильне місце “Нашої України” в тому, що вона нікому не підпорядковується. З одного боку, це дозволяє Януковичу скуповувати депутатів “поштучно”. Його мета — набрати 37 та провести рішення фракції про вступ у коаліцію.

Але, з іншого боку, купівля депутатів у роздріб набагато складніша, ніж оптом. Кожен голос стає набагато дорожче. Кожна міні-група — чи то Балоги, чи то Коломойського, чи то Костенка — прагне собі ексклюзивні умови. У вівторок Ігор Кріль, який формально очолює “Єдиний центр”, уже заявив про невдоволення переговорами з Партією регіонів.

Але і в Януковича може не вистачити посад, щоб задовольнити кожного. У Партії регіонів своя черга голодних до влади, які за два роки в опозиції дійшли до економічної дистрофії.

У вівторок на засідання фракції НУНС зібралося 16 депутатів. А загалом у це аномальне політичне утворення входять сімдесят два депутати! Слово “кворум” тут давно забули. Анатолій Гриценко запропонував проголосувати рішення про невходження до коаліції з Януковичем. Формальний керівник фракції Микола Мартиненко сказав, що це не має сенсу. Тоді Гриценко сам попросив підняти руки, хто за союз з Партією регіонів. Таких не знайшлося серед півтора десятка присутніх.

Створення коаліції нашоукраїнців з Януковичем буде залежати від кандидатури прем'єра.

Поки регіонали називають лише одне прізвище — Микола Азарова. Але вірогідність його призначення — приблизно така ж, як у Валерія Пустовойтенка після обрання Кучми на другий термін. Тобто близька до нуля. І згадують про Азарова лише з однієї причини — виконати зобов'язання перед ним.

Ця кандидатура не викликає ентузіазму і в групи Ріната Ахметова, в інтересах якого — спокій, а значить — максимальне залучення до влади всіх фракцій і зменшення сейсмологічних зон опозиції.

Зрозуміло, що НУНС під Азарова-прем'єра не піде. Навіть зраджувати треба красиво. Попереду — місцеві вибори та примара дострокових парламентських.

Єдиним батогом, який може загнати “Нашу Україну” в союз з регіоналами, є загроза розпуску парламенту. Янукович може цим шантажувати, адже в разі нових виборів значна частина депутатів НУНС просто не знайде собі місця в прохідних списках. Тоді як об'єднання з Януковичем створює ілюзію продовження перебування при владі.

Щоправда, і тут є ризики. Зрозуміло, що Янукович заради союзу з НУНС піде на поступки — оголосить мораторій, наприклад, на тему другої державної мови. Але досвід мав би навчити нашоукраїнців. Тому що Янукович письмово (!) уже брав схожі зобов'язання в межах “Універсалу національної єдності”.

Проіснували ці домовленості на папері з початку серпня до середини вересня 2006-го, поки Янукович не поїхав до Брюсселю на засідання Комісії Україна-НАТО, де відмовився від ключового пункту — про приєднання до Плану дій по здобуттю членства.

Відтак, рано чи пізно Янукович повернеться до своїх програмних тез — щоб звітувати перед своїми виборцями. І відповідати за їх втілення націонал-патріоти будуть на рівних з лідером регіоналів.

Помаранчеві без поводиря

Ще одна біда і щастя фракції НУНС, що у них всередині немає свого кандидата на посаду прем'єра, який міг би консолідувати 37 депутатів. Теоретично ним би міг стати Арсеній Яценюк. Але навіть на вершині своєї популярності зміг обзавестися аж одним додатковим мандатом — нардепа Сергія Василенка.

Теоретично НУНС міг би об'єднатися навколо Сергія Тігіпка та запропонувати його Януковичу на посаду глави уряду. Обіцяне йому прем'єрство від Тимошенко стало промоушеном цієї кандидатури в очах західноукраїнських виборців. Тобто його підтримку з боку націонал-патріотів значно важче назвати зрадою, ніж якщо це буде Азаров.

Але мінус Тігіпка в тому, що регіонали після 2004 року вважають його зрадником. Тоді як Яценюкові симпатизує Рінат Ахметов.

З огляду на рейтинги, і Тігіпко, і Яценюк стануть для 37 депутатів-нашоукраїнців гарантією їх проходження в наступний парламент.

Але проблема в тому, що і Тігіпко, і Яценюк небезпечні для Януковича на посаді прем'єра. Тому що своїми ж руками він вирощує собі конкурента. Так само, як Кучма в 2000-му породив Ющенка, а Ющенко в 2005-му — Тимошенко.

Тому в Партії регіонів намагаються знайти нестандартний спосіб для затвердження свого прем'єра найменшими жертвами.

Розуміючи ризики, регіонали як можливий варіант розглядали сценарій, коли в коаліцію створять Партія регіонів, блок Литвина, комуністи та... позафракційні. І саме ця група внесе кандидатуру Азарова або іншого “технічного” прем'єра, комфортного для Януковича.

Але така конфігурація прямо суперечить Конституції, за якою коаліція формується фракціями, та рішенню Конституційного суду, за яким подання кандидатури прем'єр-міністра та інших урядовців “належить виключно до повноважень коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України”.

Єдине сподівання — це надати в регламенті право позафракційним депутатам об'єднуватися у фракцію. І, таким чином, наділити їх усіма необхідними повноваженнями.

Однак і цього недостатньо. Якщо арифметично скласти число депутатів у Партії регіонів, блоці Литвина і комуністів, виходить 219. Для коаліції не вистачає семеро. А на сьогодні в парламенті... шестеро позафракційних. І приростити їх чисельність неможливо! Адже добровільно стати позафракційним депутат не може — його вихід з фракції за власною ініціативою автоматично тягне позбавлення мандату.

Позафракційні — це лише ті, кого виключила фракція в якості дисциплінарного стягнення. Але віднині і для БЮТ, і для НУНС небезпечно збільшувати кількість позафракційних.

Запасний сценарій

На “чорний день” у Януковича залишається третій варіант — розпуск парламенту, дострокові вибори та формування коаліції з чистого аркушу.

Але ризики є ще більшими при всіх перевагах.

По-перше, розпуск парламенту треба протиснути через Литвина, якому дострокові вибори не потрібні. Тому його фракція виходити з коаліції не буде — тим більше це не потрібно БЮТ і “Нашій Україні”.

Цей сценарій можна оформити через відставку Тимошенко і саботаж у формуванні нового уряду протягом 60 днів. Але навіть якщо зняти прем'єра зараз, все одно графік дострокових виборів не дозволить провести їх 30 травня, тобто одночасно з місцевими.

По-друге, дострокові вибори відкривають дорогу Тимошенко до парламенту, наділяють її мандатом та трибуною для постійної критики.

По-третє, нові вибори означають додаткові витрати для спонсорів Партії регіонів, які не встигнуть надолужити вкладене у президентську кампанію.

По-четверте, Тимошенко залишатиметься на чолі виконавчої влади аж до формування нової коаліції та обрання нового прем'єра. Тобто до серпня-вересня. Це означає, що Янукович витрачає свої перші місяці при владі на постійні сварки та конфлікти, знищуючи свій рейтинг.

І, нарешті, по-п'яте, конфігурація в новому парламенті не обіцятиме Януковичу нічого обнадійливого. Домовлятися про коаліцію та ділити владу йому доведеться з Тігіпком, Яценюком або з тією ж Тимошенко. І не факт, що їхні апетити будуть меншими, ніж в нинішніх депутатів.

Таким чином Віктор Янукович, домігшись формальної перемоги на виборах президента, стане заручником конституційної реформи та своїх обіцянок. Втілити які у нього немає повноважень.

Сергій ЛЕЩЕНКО