Самогубні настрої: заходи економії лише посилюють проблеми європейських економік

Трагічне самогубство грецького пенсіонера, який застрелився в годину пік серед людної центральної площі Афін на початку квітня, привернуло увагу до відчаю і приниження, у які ввергли мільйони греків нав’язані заходи суворої економії та криза економіки. У зв’язку з цим постає ще одне питання: чи не погіршують далі ситуацію лідери ЄС, змушуючи країни з кволою економікою радикально зменшувати бюджетні видатки. Після п’яти років рецесії Греція сьогодні така бідна, що не може навіть збільшити податкові надходження, необхідні для вчасної виплати за кредитами. Переважна частина населення вважає, що, попри масивну фінансову допомогу з боку сусідів по єврозоні, країні все одно рано чи пізно доведеться відмовитися від єдиної валюти.

У політиці суворої економії сумніваються не лише в Греції. В Іспанії, де економіці загрожує надзвичайно високе безробіття, банки загрузли в боргах, а довіра закордонних партнерів тане на очах, новообраний прем’єр-міністр консерватор Маріано Рахой щойно оприлюднив найжорсткіші бюджетні заходи з часів повернення країни до демократії 1978 року. У відповідь він дістав народний гнів та критику, і майже жодна галузь не погоджується із запропонованим зменшенням фінансування. Загальнонаціональний страйк паралізував країну 29 березня, саме напередодні ухвалення бюджету. Він почався на тлі наростання в Брюсселі та на фінансових ринках занепокоєння з приводу становища в Іспанії, що призвело до збільшення дохідності їхніх облігацій в останні тижні. І хоча країна ще не мала проблем із тим, щоб знайти кошти на міжнародних ринках, за економіки, вдвічі більшої від економік Греції, Португалії та Ірландії разом узятих, будь-які проблеми в ній можуть мати далекосяжні наслідки для всієї єврозони.

Євросоюз поставив перед Іспанією завдання зменшити дефіцит бюджету цього року з 8,5% ВВП до 5,3%, що в чистому вигляді дорівнюватиме Ђ34 млрд. Проте експерти вважають, що коли країна скотиться в повторну рецесію, то сувора економія лише пришвидшить це падіння. Уряд уже прогнозує цьогорічне скорочення ВВП на 1,7% і зростання безробіття до 24%.

В Італії також відчутне рішуче неприйняття заходів суворої економії, оголошених урядом технократів під проводом Маріо Монті. Відбулися страйки і протести, а знятий із посади Сільвіо Берлусконі із союзниками пригрозив змістити цей уряд. Поки що Монті вдавалося переконувати італійців, що урізання бюджетних видатків потрібне для повернення довіри до надійності економіки країни. Але більшість громадян ще не відчули на собі повністю удар бюджетної економії.

Велика Британія була однією з перших західноєвропейських країн, яка запропонувала масштабні скорочення після того, як довелося вливати гроші в ослаблену економіку внаслідок глобальної кризи 2008-го. Прийшовши до влади 2010-го, коаліція консерваторів і лібералів попередила, що коли різко не зменшити державних видатків, то рейтинг британської економіки (який міжнародні рейтингові агенції все ще визначають на рівні ААА — найвищий рейтинг надійності) буде понижено і це зробить кредити набагато дорожчими й непомірно роздує борг країни. Тому за останні два роки серія рішучих заходів зі зменшення бюджетного фінансування призвела до значних скорочень серед державних службовців, урізала витрати на оборону і знизила видатки на соціальне забезпечення населення, що викликало найбільше протестів.

Ці кроки різко збільшили безробіття, що викликало масове невдоволення з боку профспілок. Проте на ринках їх зустріли схвально, і Британія поки що утримує максимально високий кредитний рейтинг. Утім, деякі економісти вважають, що сувора економія — це не ті ліки, які потрібні в часи економічного спаду. Вони нагадують про уроки 1930-х, коли значне зменшення видатків призвело до масового безробіття, дефляції і падіння економіки по спіралі. Натомість, стверджують економісти, Західній Європі треба взяти на озброєння принципи, висунуті Джоном Мейнардом Кейнсом, які лягли в основу політики “Нового курсу” Рузвельта в Америці: прокласти шлях до виходу з кризи через підвищення видатків.

Нині помітно, що багато європейських лідерів не впевнені, який саме шлях обрати. Це ніде так чітко не виявляється, як у Франції, де економіка стала головним питанням у ті кілька тижнів, що залишилися до президентських виборів. Донедавна ні глава держави Ніколя Саркозі, ні його суперник соціаліст Франсуа Олланд жодним словом не обмовилися про необхідність урізати видатки. Схоже, тамтешній електорат вірить, що їхня країна ізольована від проблем глобальної економіки, тому всі були шоковані, коли міжнародні рейтингові агенції знизили її раніше максимальний рейтинг.

І справді, Олланд закликає піти на новий масивний виток державних видатків, кошти на який, на його думку, можна отримати за рахунок підвищення податку для багатих (75% для людей із максимально високими прибутками). А Жан-Люк Меланшон, претендент на президентство від крайнього лівого табору, взагалі сказав, що конфіскуватиме всі доходи, що перевищують Ђ360 тис. на рік. Олланд пообіцяв створити ще 60 тис. робочих місць для вчителів, знизити пенсійний вік із 62 до 60 років, витратити близько Ђ2 млрд на створення 150 тис. робочих місць для молоді й спрямовувати мільярди на допомогу промисловості, гранти і податкову реформу. Але він не сказав, звідки братиме гроші.

Однак Саркозі знає, що Франція не може дозволити собі такої щедрості, якщо хоче залишатися конкурентоспроможною. Витрати на оплату праці зросли: якщо раніше вони були на 8% нижчими, ніж у Німеччині, то тепер на 10% вищі. Цьогоріч Франція мусить знайти Ђ80 млрд на фінансування державного боргу і ще Ђ240 млрд у 2014-му. Проте Саркозі не назвав ті заходи суворої економії, які потрібні Франції для зменшення заборгованості. Французькі виборці і чути не хочуть про скорочення видатків. Натомість президент зосереджує увагу на інших питаннях внутрішньої політики, таких як імміграція, правопорядок і загроза з боку ісламських екстремістів.

У країнах, які вже пішли на найжорсткіше в Європі затягування пасків, а це Ісландія та Ірландія, вже спостерігається скромне, але поліпшення. І справді, в Ісландії, яка збанкрутувала і через борги оголосила дефолт, торік зафіксовано здорове зростання економіки у 3,1%, хоча там усе ще не той надзвичайно високий рівень життя, який був до 2008-го. В Ірландії також відновилося зростання економіки після катастрофічного спаду ВВП. Обидві держави в багатьох аспектах виняткові: нечисленне населення, неперервна, давня політична культура і народ, який протягом усієї своєї історії був готовий до труднощів.

Для більших країн запровадити заходи суворої економії набагато важче з політичного погляду. Навіть Німеччина, наймогутніша економіка Європи й основна сила, яка стояла за вимогами зменшення бюджетних видатків у Греції та інших державах, не може зрозуміти, чому ці заходи не спрацьовують в останній. ФРН стала страшенно непопулярною в Афінах. Тепер перед Анґелою Меркель стоїть неможливий вибір: або домагатися створення фіскального союзу в єврозоні, у якому безповоротно зникнуть німецькі вливання в економіку Греції, а можливо, в економіки інших бідніших країн (і такий курс глибоко обурює німецьких виборців), або розпочинати вихід із зони євро з усіма наслідками для тамтешньої економіки.

Після останньої допомоги Греції криза в єврозоні трохи вщухла. Зітхнули з полегшенням і європейські держави за межами євро, такі як Велика Британія і Данія, що, втім, залежні від його ринків. Але якщо на французьких виборах переможуть соціалісти, стабільність у єврозоні може знову похитнутися: необачні обіцянки Олланда налякають ринки, і Франція опиниться під навалою спекулянтів. Наразі запанувала тиша. Але на спокійне плавання до кінця року в єврозоні навряд чи варто сподіватися.

Майкл БІНІОН