“Російське кіно”. Як показ фільму “Тіні забутих предків” спричинив скандал у Парижі

Французькою мовою фільм демонструють під назвою “Вогненні коні” (Les Chevaux de feu).

В описі самого фільму зазначено, що він створений в СРСР, на кіностудії Довженка у Києві (Україна).

Параджанова називають “вірменином із Грузії, вишколеним у Москві, щоб відродити зниклий український світ”.

Однак на головній сторінці фестивалю написано: “Відкрийте для себе найкраще російське кіно вчора та сьогодні”.

“Ми вважаємо, що навіть у ці неспокійні часи, попри насильство з боку нинішньої влади, необхідно продовжувати захищати й просувати російську культуру, зокрема, у сфері кіно”, — йдеться далі на головній афіші заходу.

Що каже посольство

Посольство України звернулося до міністерства культури та інших владних структур у Франції, повідомило “Укрінформ”.

“Культура продовжує цинічно використовуватися для легітимізації російської агресії. Відомо, що роками цей фестиваль festival du film russe спирався на підтримку російської влади. Очевидно, що, попри ніби формальну зміну акцентів організаторами, їхні методи багато в чому залишаються незмінними”, — наголосили дипломати.

Вони називають цей випадок культурною апропріацією, тому попросили французьку владу розібратись з інцидентом.

Автор фото YURI MECHITOV

 

Історія створення фільму

“Тіні забутих предків” — фільм режисера Сергія Параджанова, який він зняв за однойменною повістю українського письменника Михайла Коцюбинського.

Фільм створений у 1964 році київською кіностудією імені Олександра Довженка. Більшість його сцен знімали в Карпатах у селі Криворівня та у Верховині.

Майже через 60 років після його виходу кінокритики визнали стрічку найкращим фільмом в історії української кіно.

Стрічка здобула світову славу на багатьох міжнародних фестивалях.

• Фільм також заклав основи українського поетичного кіно, а після протестів проти арештів українських інтелектуалів став одним із головних символів дисидентського руху та боротьби українців із радянським режимом.

Через демарш українських дисидентів на прем'єрі фільму навіть піднялась нова хвиля репресій.

У ній проявилися багато якостей, притаманних параджанівському кіно: метафоризм, уміння тонкими штрихами передати почуття, глибоке розуміння етнографічності, народності, символізм, що йде у містику, і режисерська спостережливість — і все це супроводжує дивовижна органічність кадру і звуку, розповідав журналіст BBC Марк Григорян.

Фільм вийшов українською мовою і не був дубльований російською, що було для того часу майже нечуваним. Параджанов одразу став знаменитістю, відомим режисером, а влада побачила в ньому ще й українського націоналіста, мабуть, тому що він потоваришував з дисидентами і не приховував свого невдоволення культурною політикою Радянського Союзу.

Це відіграло чималу роль у тому, що його наступний фільм — “Київські фрески” закрили, хоча зйомки вже йшли повним ходом.