Росія, котру збудував Порошенко

Не знайдемо ми більше на нашій планеті жодного іншого прикладу, де таким несамовитим масштабом мільярдну корупцію оточення правителя, його диктаторське хамство і терор силовиків прикривали патріотизмом і “своїм шляхом”. Не знайдемо ніде, крім Росії і України.

Наступна п'ятирічка стукає нам у двері, і у неї холодне обличчя Путіна, глузлива посмішка Путіна. Боролися зі мною, співали путін хйло? А тепер подивіться на себе в дзеркало!

Це глибше, ніж якийсь окремо взятий глава держави. Так само, як Путін у Росії колективний, так само наш Порошенко — це давно вже більше, аніж один олігарх на кріслі президента.

За ці роки іржа порошенізму в'їлася в самі основи суспільства, у вишиванки і бойові однострої — і саме це є жахливим.

Точнісінько так, як свого часу у Росії, було створено цілі соціальні страти, котрі служать режиму всупереч моралі, у котрих мораль давно уже своя, і існування котрих цілковито пов'язане з режимом. Загине режим — підуть по світу і вони.

Перший і найбільш огидний клас, котрий було відроджено після того, як сконала радянська імперія — це ідеологічні працівники, пропагандисти на зарплаті, імітатори народної волі. З цього почав Путін у 2000-му.

Нині ми маємо цілу соціальну страту порохоботів. Це співробітники різних відомств, часто на невисоких посадах — мінінформполітики, міноборони, міністерства окупованих територій, адміністрації президента. Це і просто вільні журналісти та політологи, котрі сіли на тіньові зарплати від оточення президента.

Вони не були б потрібними у нормальному суспільстві, бо нині єдина їх ціль — брехати, брехати, брехати. “Нічого особистого” — кажуть вони мені після ефірів. Така в них робота, бути частинкою машини, котра невпинно і впевнено підточує стовбур суспільної совісті.

Саме потреба виправдати свої злочини змушує їх продукувати виправдання для себе — “патіротизм”, “боротьба з Путіним”.Їм головне — встигнути роздути зло, з яким нібито борються, щоб самим, будучи злом, здаватися на його фоні меншими.

Другий клас — це силовики. Жирок їх зав'язався і виріс на нових “темах” нашої кривавої епохи. На торгівлі з стратегічним ворогом — на напівлегальних поставках вугілля, дизпалива, скрапленого газу агентами Путіна агентам Порошенка. На кришуванні експорту боєприпасів з складів, котрі потім “зривають диверсанти”. На обслуговуванні крадіїв у оборонці, куди збідніла нація віддає останнє через податки.

Чи робили вони так само раніше, за Януковича, Ющенка, Кучми? Так! Але зараз у силовиків — ореол захисників країни. Ще ніколи вони не відчували таку свободу — порохоботи виправдають будь-які їх дії, аж до вбивств і грабунків, придворні телеканали будуть відмазувати їх до останнього. “Не можна звільняти Семочка, бо тоді хто нас захистить?” — така нехитра формула і надалі дозволяє дітям цих “правоохоронців” літати вертольотами на пікніки.

І, нарешті третій клас — це “реформатори”. Україна стала полігоном для освоєння величезних бюджетів із Заходу, нібито на реформи, але насправді це є прихованою формою субсидування своїх власних бізнесів західними урядами та лобізмом власних інтересів.

Оскільки Порошенко дозволяє їм імітувати реформи і на цьому непогано заробляти, то вони його славлять — приміром, весь фонд Відродження нині працює як піар-контора чинного президента.

Будь-яка спроба провести реальні реформи загрожує благоденству цих панів з величезними західними зарплатами — тому що тоді їх імітації стануть непотрібними. І на будь-яке слово про напрями справжніх і потрібних змін вони відповідають несамовитим вереском і цькуванням.

Приміром, автор цих рядків роками казав про кричущі порушення закону в НАБУ, натомість щедро фінансована спільнота високооплачуваних лобістів під маскою “реформаторів” та “громадських діячів” піддавала різним формам шельмування цю мою критику. Аж поки не вийшли серії Бігуса.

***

Я хочу розчарувати тих, хто вважає, що російська модель (Порошенко) нам підходить.

Росія деградує і реально чим далі, тим менш спроможна протистояти Заходу. Практично жодної важливої зброї вони не здатні зробити без західних технологій, не можуть реалізувати жодного масштабного проекту в інфраструктурі чи енергетиці. Але чим більше ця залежність, тим гучніше псевдопатріотичне піднесення і “вставання з колін”.

Точнісінько так і у нас — переможні реляції про незалежність від РФ, в той же час газ у нас російський, вугілля, нафтопродукти, ядерне паливо — чим далі, тим більше зростає наша залежність від них.

Натомість нам вказують на успіхи у гуманітарній сфері — Томос, перейменування в рамках декомунізації, мовні квоти. Це все гарно, але тотальна брехливість влади не дає цьому проникати в душу. Скоріше навпаки. Приміром, показне, фарисейське християнство Порошенка радше слугує найбільш убивчою антирекламою для ПЦУ.

І що ми бачимо, чи зростає реальний патріотизм внаслідок зростання казенного?

Навпаки, падає.

Об'єктивний показник — у армії страшенні проблеми із призовом, готуватися захищати країну особливо ніхто з молоді не хоче.

Так само, навіть підвищені зарплати солдат не допомагають вирішити проблему комплектації найбільш важливих бойових частин — тих, котрі знаходяться на передньому краї. Там не вистачає людей, некомплект більш ніж на половину... Ось неспростовний діагноз і вірі, і армії.

***

Нам не потрібна ця Росія тут. Маленька Росія Порошенка ніколи не здолає більшу Росію Путіна. Думайте.

Ігор ЛУЦЕНКО, народний депутат України, член комітету з питань запобігання і протидії корупції