Регіональні патріоти

Останнє святкування річниці створення Української повстанської армії вкотре засвідчило дуже небезпечну тенденцію — партійна приватизація національних свят. В останні роки монополія на святкування річниці Української повстанської армії закріпилася за ВО “Свобода”. І цим, схоже, вирішила скористатися влада задля досягнення своїх тактичних цілей.

Несподівано широкий аналіз медіа-повідомлень в Україні під час святкування річниці УПА (а медіа сьогодні належать достатньо вузькому колу осіб, які, м’яко кажучи, українофілами ніколи не були) переконує, що хтось занадто вперто просуває тезу про ВО “Свободу” як єдину патріотичну силу в Україні, монополіста на патріотичному електоральному полі. Спеціалісти в галузі ЗМІ добре знають, як важко потрапити в ефір українських каналів будь-якому непровладному політикові чи політичній силі, а тут цілий потік безплатної політичної реклами. Загалом віднедавна “Свобода” досить часто фігурує в інформаційних повідомленнях і сюжетах. Хоча ще, здавалося б, учора безкоштовний доступ до телеефіру і на шпальти друкованих ЗМІ для неї був закритий. Про це не раз заявляли самі свободівці.

Інакше кажучи, якщо “Свобода” несподівано часто з’являється в ефірах провідних українських каналів, то це комусь вигідно. Кому — здогадатися неважко: всі провідні медіа в Україні на сьогодні тією чи іншою мірою підконтрольні Партії регіонів. Здавалося б, чому це діти териконів так зацікавилися ВО “Свобода”?

Логіку Партії регіонів у просуванні політичного бренда “Свобода” насправді зрозуміти легко. Для неї не страшні регіональні партії, за “Свободу” ж уже традиційно голосує лише частина Західної України. Найнебезпечнішими політичними лідерами і політичними силами для ПР і загалом для проросійських сил є ті, що здатні вийти на лівий берег Дніпра і що володіють не тільки “націоналістичним резервом”.

Ющенко зразка 2004 року зміг подолати 50% межу підтримки по всій Україні, залучивши на свій бік Центральну Україну, і спробувавши перекроїти виборчу карту Сходу та Півдня країни. Аналогічна ситуація з Тимошенко. Свого часу просування її політичної сили на Схід викликало справжню паніку в середовищі регіоналів. Якби не системні помилки Тимошенко та її оточення, потенційно БЮТ міг би “відкусити” в ПР до 25% електорату Луганщини і Донецької області. Вже не кажучи про Дніпропетровщину чи Харківщину, там Тимошенко могла скласти ще більшу конкуренцію сьогоднішній партії влади.

Виборча ситуація у Всеукраїнського об’єднання “Свобода” принципово інша. І політична сила, і її лідер не мають не лише резерву електоральної підтримки у східних та південних регіонах України, а й шансів консолідувати центральноукраїнського виборця, що є наслідком слабкої політичної програми, однотипної риторики, відсутності нових ідей та алгоритму дій у разі приходу до влади, кадрового голоду в партії. Очевидно, що в умовах підвищення компетентності виборця ніхто такій політичній силі масово не довірить свого голосу. Риторика “Свободи” — це продукт спрямований виключно на галицького споживача. Східна та Південна Україна не сприймає цієї риторики. І це дуже добре розуміють ті, хто ухвалює рішення в Партії регіонів: з опозицією під проводом “Свободи” можна не хвилюватися, що їхній владі коли-небудь буде кінець; її можна використати, щоб декласувати українську патріотичну політику, загнати в “націоналістичне гетто”. Схоже, Партія регіонів зараз робитиме все, щоб “Свобода” отримала максимальний комфорт у політичній боротьбі. Мета — за її допомогою розколоти опозицію і зробити свободівців єдиним “легітимним” для донецьких “еліт” візаві. Це дуже зручна опозиція — без перспективи електорального зростання, до того ж нею можна легко лякати Захід. На претензії про утиски опозиції, свободи слова з боку Ради Європи, ОБСЄ завжди готова відповідь із доданими відеоматеріалами: свободівці волають про “москалів”, “жидву”; Фаріон із дітьми у львівській школі; Тягнибок заявляє, що “Україна втомилася від толерантності”.

Зручно, вигідно, дешево, як писали в радянській рекламі.

Андрій ДУДА, Сергій ТЕРЕН