Про виробництво снарядів на Заході й у нас

Замість тижнів обстрілів, коли резерви підтягували в смугу інтересу супротивника, атаку розгортали першої доби, а вогневий вал ішов попереду.

Використовували “фарбовану стрілянину” — газові снаряди “жовтого хреста” (іприт. — LB.ua), що змушували знімати маски протигазів, і “синього хреста”, що вражали легені (суміш на основі отруйних речовин, що спричиняє кашель і чхання. — LB.ua), одночасно застосовували шрапнель.

Тобто завжди була еволюція бойових дій у процесі війни.

І снаряди виготовляли мільйонами штук, міни — мільйонами штук.

Величезна частина лендлізу у Другій світовій війні — порох, вибухівка й прекурсори до них. Половина порохів СРСР — це постачання Заходу.

Для прориву використовували мінометні дивізії: сотні мінометів у смузі наступу 20—30 км — так робили і американці, і РСЧА. 

Дощ зі снарядів по тактичному тилу, позиціях ПТО, бліндажах, шляхах підвезення.

Часто кажуть, що війна в Україні — війна дронів. Але це не зовсім так.

Дрони у нас розкрилися з несподіваного боку, оскільки не маємо достатньо ПТРК третього покоління, особливо з функцією зміни цілі в польоті, як-от “Спайки”. По суті, не маємо ударних вертольотів, мало високоточної зброї для авіації.

У нас комерційні дрони застосовують як летючі ПТРК, як “кишенькову авіацію” для скидів, як паліативну високоточну зброю в тактичному тилу і як очі для коригування.

Були б у Сил оборони ударні вертольоти, високоточне озброєння в авіації та артилерії, супутниковий час, стратегічні БпЛА з АФАР і літаки ДРЛО, повірте, ніхто не вовтузився б з такими кількостями комерційних дронів.

Це тактика небагатої країни, яка намагається завдати противнику збитків паліативом. 

Один дрон-коригувальник у тактичному тилу може наробити лиха більше, ніж десяток камікадзе. Чистий коригувальник, не ударник, у зв'язці з батареєю САУ або РСЗВ.

А розкривши висування ворога в оперативному тилу, є час підтягнути резерви, вивести на позиції ПТРК і ПЗРК, дати час на реакцію, зняти маскування із засобів старшого начальника й змінити позицію.

У БпЛА, безперечно, своя ніша. Навіть не кажучи про добивання, рекламні відео для зборів і моральний аспект справи.

Суто військова.

Припустимо, FPV виконують важливу роботу на плацдармі біля Кринків — там через рельєф і заплаву легко вражати техніку в русі, добивати після підриву на мінах, до речі, важкі коптери самі непогано ставлять міни.

Дрони-камікадзе чимало роблять під Авдіївкою, де сили противника затиснуті між териконом, бетонною дорогою та урбаністичним ландшафтом.

Приємно ними вразити техніку на мільйони з огляду на те, що цикл навчання пілота коштує кілька тисяч.

Вільне полювання за тактичною ППО й машинами РЕБ — це пісня, їх ловлять на технічному обслуговуванні, прориваються — і забивають.

Але FPV чи навіть професійні камікадзе не можуть замінити артилерію — пробити інженерно підготовлену оборону досить проблемно.

Можна завести FPV-дрон у бліндаж або дот, в амбразуру, але гарантовано вивести з ладу гарнізон б/ч від гранатомета неможливо.

Не можуть бути доступними 24/7, бо РЕБ, зокрема й мобільний окопний, ніч, вітер, туман, снігопад.

Це паліатив, можливість дотягнутися до техніки супротивника, можливість вибивати в тактичному тилу ППО, а в росіян військова ППО — із найсильніших у світі.

Але саме прорвати лінію дотів з прихованими траншеями, прорвати ротний опорний пункт з кількома десятками вогневих позицій, бліндажів, секретів, щілин, перекритих бійниць неможливо. 

Швидкість реакції розрахунків, погода, маневр противника, організація постачання піднощиками на останньому кілометрі й укриття в дотах — завжди щось піде не так для птахів.

Це не про те, що дрони не потрібні. Вони вкрай потрібні. Це про те, що не можна наростити лише один засіб доставки й очікувати перемоги. 

Легко отримати 2 млн снарядів від США й 600 тисяч від європейських країн і казати, що це війна дронів.

Одночасно розгортаючи мінні поля дистанційно снарядами, сікти противника касетами, завдаючи ударів високоточними снарядами по “торах” і “буках”, випалюючи половину роти танків “бонусами”.

Природно, все більше запитань до виробників — нам треба 10 тисяч дронів на місяць ще навесні; зараз цифри вже 40 тисяч — ніхто особливо не соромиться малювати нулики.

Якщо на одне вдале ураження є 5—7 промахів, розрядів акумулятора, втрати зв'язку, посадки антидроновою рушницею, збиття (та їх збивають з автоматів і дробовиків), то не можна просто збільшити кількість операторів і пташок, щоб наростити успіх.

Бо цикл підготовки до вильоту, 15—20 хвилин на політ й атаку займатиме більше людей, ніж у вас штурмує окопи. На підготовку до вильоту, на перезаряджання акумуляторів, спорядження СВУ, охорону позицій.

Плюс не враховують розвитку РЕБ, у тому числі мобільного на броні й переносного, того, що все більше FPV стають нічними, що забивають цивільні частоти — ви можете наростити виробництво, а бажаного ефекту вже не буде.

Усе більше це починає нагадувати активність заради активності. Плюс, цілком імовірно, що в багатьох випадках кошти на НДДКР, збори, переклеювання шильдиків (викруткове складання китайських комплектів) прилипають до рук і маленькі дрони будують велику нерухомість.

Ну і після відео з добиванням поранених і танками у вогні непогано вдаються збори, це само собою.

Але снаряди й міни ми не можемо замінити дронами, ПТРК чи ще чимось.

Навіть банально фактором ураження — ціна снаряда й усіх дронів, які не долетіли, приблизно схожі (навіть з урахуванням подорожчання з 1500 євро до 3600 за штуку). Але умовний снаряд М795 (стандартний осколково-фугасний снаряд для гаубиць 155 мм калібру) принесе противнику 10,8 кг вибухівки, а дрон так не зробить.

Під час обстрілу площинних, групових, маневрових цілей, штурмових груп, які швидко перетнули нейтралку, дрони не будуть ефективні, ними не можна поставити вогневий заслін, викликати на себе, сховавшись у бліндажі, поставити дими. Тому снаряди критично важливі. 

Європейські підприємства планують вийти на випуск мільйона снарядів у середині 2024 року.

У розширення втричі інвестує Фінляндія (там спільна з Норвегією компанія Nammo). Франція, Німеччина, Іспанія. Усі, хто на ринку. 

Ба більше, йде кооперація і в країнах НАТО, наприклад, з Канадою. Загалом 2,5 млрд євро на закупівлю боєприпасів, плюс окремо інвестиційні пакети. 

Терміни навчання персоналу відомі на прикладі США — коледж у Кемдені на нарощування GMRLS готує спеців у дво-трирічному циклі, причому там зростання з 600 осіб до 1000, а не мобілізація на десяток нових підприємств.

Плюс виробництво пов'язане з печами гартування, з правильним охолодженням, дефіцитом порохів, підривників, підготовлених фахівців — неможливо просто взяти й наростити вольовим зусиллям виробництво в галузі.

США вклали у 155 мм снаряди півтора мільярда й нарощуватимуть, але результати будуть через місяці.

100 тисяч на місяць, трохи більше ніж 1 млн 200 тисяч на рік — це перспектива 2025 року. Закрити те, що віддали Києву за 19 місяців кампанії.

І ще — нам не вдасться нескінченно їхати на солідарності західних країн. 

І ми не можемо далі кивати на те, що вони в НАТО чи ЄС повинні мобілізуватися: 4,5 млн українців у ЄС, беріть і мобілізуйтеся, беріть вік 18-25, мобілізуйте, використовуйте жінок як операторів РЛС, зв'язок, водіїв, заправників, операторів дронів, а вивільнених чоловіків — на важкі роботи.

Настав час дорослішати, а не слухати солодкий популізм.

Потрібно нарощувати своє виробництво снарядів і мін: зараз у ЄС мешкає 800 тисяч чоловіків-українців за програмою захисту біженців — цього цілком достатньо, і щоб розгорнути виробництво там, і щоб набрати персонал сюди за гроші. Є підприємства Укроборонпрому, де у фахівців зарплати по 80—100 тисяч гривень, цілком собі польські, конкурентні зарплати в промисловості.

Є сотні ПТУ, приватних металообробок, миловарень, млинів, хімічних підприємств, які можуть брати участь у кооперації. 

Є покинуті шахти, бомбосховища заводів, різні тунелі й технічні поверхи, щоб ховатися.

Можливість здійснювати стратегічні бомбардування була вже чотири покоління тому (з часу ударів дирижаблями по містах) — але це не означає, що ніхто не запускав заводів, бо їх бомбитимуть. 

І бомбили — виробництво нафти в Плоєшті, підшипників у Німеччині, синтетичного палива, винищувачів малого радіусу. 

Але вивести з ладу їх було дуже важко, плюс виробництво завжди досягає рівнів до ударів, за лічені місяці.

Ми всерйоз говоримо: у 2024 році інвестуємо у виробництво стрілецьких боєприпасів, у нас в Україні лише приватники й західні гроші — а цього замало.

Мало чого — дев’яти років? З 2017 року півтора мільярда на завод стрілецьких боєприпасів переносити на наступний рік і так в'їхати майже у 2024-й — можемо, вміємо, практикуємо.

Тож фортифікація, наголос на високоточних західних боєприпасах, нарощування своїх мін і снарядів, щоб стримувати й контратакувати, отримання авіації, робота над помилками й очікування, коли ВПК запрацює і в них, і в нас — ця зима мине під тиском росіян з нашою роботою над помилками. 

Поки що час є, кризу з мігрантами в США вирішать, ЄС нарощує допомогу Україні, ми не будемо сам на сам з ворогом. Треба багато працювати в актуальних реаліях.

Кирило ДАНИЛЬЧЕНКО ака РОНІН