Про що мовчать 100 днів Рустема Умєрова

Але в таких звітах найважливіше не те, про що кажуть, а те, про що мовчать. Тому спробую сухо та без емоцій викласти свої думки.

Щоби краще оцінити роботу МОУ, потрібно розуміти, чим же воно займається і в яких сферах має показувати результат. Тому давайте з цього і почнемо. 

За час повномасштабної війни роль Міноборони звелася до закупівель та роботи з партнерами. Міністерство, на жаль, деградувало з органу, що керує Збройними силами України, на їхню бухгалтерію і своєрідне міністерство закордонних військових справ.

Хоча, згідно з законом, Міністерство оборони — це ключовий орган в системі цивільно-демократичного контролю над ЗСУ. Орган, який пише політики, за якими ЗСУ живуть. Орган, який об'єднує силовий блок і допомагає прийти до спільного знаменника в більшості питань.

Але це в ідеальному світі. В реальності все трішки інакше.

Розберімося для початку зі здобутками, які новий міністр перелічив сам.

1.Нові технології для війська.

Тут міністр говорить про закупівлю немислимої кількості дронів і РЕБ в наступному році. Звучить це дуже обнадійливо. Але ви маєте розуміти, що бюджету на це в Міноборони нема. Поточний бюджет ледь покриває зарплати, пальне, снаряди, форму, їжу тощо.

Бюджет на дрони — це бюджет Мінцифри та їхнього “гаманця” Держспецзв'язку (організації, до порядності якої є питання і в попереднього керівництва якої вдома знайшли 1,5 млн доларів готівкою та криптою). 40 мільярдів цього року і понад 50 наступного будуть освоювати саме ці структури, а аж ніяк не МО. Я навіть не певен, чи має якийсь вплив новий міністр на те, які саме дрони буде закуплено і яка кількість у кожній із категорій потрібна.

Хочеться вірити, що тут збільшиться роль міністерства, в ідеалі — встановиться його лідерство. Ну, і схоже, що МОУ досі не закупило жодного дрона DJI чи Autel, хоча за це дуже прилітало попередній команді.

2. Прозорі закупівлі.

Запуск Державного оператора закупівель, який забере на себе відповідні функції — це проєкт, який тягнеться з весни. Він просто йде за графіком, і добре, що йому сприяють.

Прозорі закупівлі — це важливо, але ви також маєте розуміти, що основна стаття видатків МО — це зарплати військових, а закуповуємо ми за свої гроші доволі мало. Насправді, ми годуємо армію за свої гроші, а воюємо і стріляємо здебільшого за чужі.

3. “Цифровізація невідворотна”.

Тут перераховано кілька планових досягнень по темі ВЛК. Це не зовсім тягне на “невідворотність” і виглядає як “написали хоч щось, бо міністр багато говорив про це на початку, і промовчати тут не можна”.

Для успішної цифровізації Міністерству бракує двох речей: бюджету на обладнання та програмного забезпечення (це сотні і сотні мільйонів доларів, яких немає і не буде в нашому бюджеті, але можна попросити у партнерів) й можливості змінити неадекватні правила гри, задані Держспецзв'язком, які змушують цифровізовувати все в не дуже адекватний спосіб з сильними ознаками корупції (поцікавтесь, що таке КСЗІ для систем, де обробляється таємна інформація).

Без цих двох пунктів неможлива адекватна цифровізація та забезпечення безпеки даних, як неможлива реформа вантажних перевезень у країні, де немає доріг, або реформа мореплавства в країні без виходу до води.

4. Рекрутинг.

Цей пункт є частиною реформи мобілізації, яка давно готувалась. Її логіка проста: ви можете прийти і вибрати собі спеціальність, за якою служитимете, а не чекати, поки вас приведуть силою і виберуть її за вас. На жаль, без батога цей пряник їстиме явно недостатня кількість людей.

Чи буде забезпечено справедливу, некорупційну та ефективну мобілізацію, щоб замінити людей на фронті новими, поки не ясно. Але ініціатива, безумовно, правильна.

Насправді співпраця з рекрутинговими компаніями вже велась і не змогла покрити значну частину вакантних посад навіть у підрозділах самого Міністерства. Є сумніви, що вона сама по собі здатна суттєво вплинути на кадровий голод у ЗСУ, якщо до неї не додати менш популярні інструменти законного примусу.

5. Виробництво озброєння в Україні. 

Цей пункт коментувати складно, бо дуже не вистачає конкретики. Тут нехай покаже час.

Ну а тепер давайте подивимось, чого серед цих пунктів нема. Мені одразу впадає в око відсутність міжнародки. Сумніви, що по цьому напрямку є результати, закрадалися ще раніше, коли почали з'являтися дописи про міжнародні зустрічі міністра.

З одного боку, велика кількість дописів про прохідні зустрічі, про які раніше не писали навіть заступники (бо це звичайна рутина). З іншого — дописи про зустрічі в форматі Rammstein. В обох випадках доволі мало конкретики й деталізації: зустрілись, поговорили, потисли руки. І ось це уже дуже тривожно.

Річ у тім, що міжнародка в чомусь схожа на каток: його дуже важко розігнати, і він погано повертає, але останнє — вже не його проблема.

У міжнародного “катка” є ще одна особливість — якщо він зупиниться, то розігнати його повторно буде вже вкрай важко.

За час повномасштабної війни ми отримали від партнерів зброю, про яку не могли навіть мріяти. Часто отримували її в способи, в які жодна країна світу не отримувала до нас (з максимальним прогином правил і процедур країн, що її надавали).

За цим результатом стояла інституція з людей, стосунків і процесів, яка принесла нам HIMARS, Patriot, ATACMS, Abrams та безліч всього. Спільні зусилля президента, МО, МЗС та інших давали цей результат.

По цьому треку було багато доволі конкретних новин від Міноборони. Більше це не так, хоча цікавих нам позицій дуже багато: танки, бойові машини, амуніція, гелікоптери та ті самі F-16, але новіших модифікацій (і вся зброя на них). Це все те, що ми не потягнемо за кошти власного бюджету, а частину нам навіть ще не погоджувались дати. 

Двоє ключових людей на цьому напрямку (заступник міністра та очільник відповідного департаменту) звільнились на місяць раніше за попереднього міністра. Після ста днів відповідного заступника так і немає, а департамент курує інший, який погано володіє англійською і не має жодного досвіду в міжнародці.

І ось це максимально тривожно. Бо, нагадаю, що воюємо ми не за свої гроші, а за гроші партнерів. І те, що та сама ІТ-коаліція, яка мала би уможливити розбудову цифрової інфраструктури, подає вкрай слабкі ознаки життя (хоча мала потенціал у сотні мільонів доларів обладнанням і ПЗ) — ще раз підтверджує ці побоювання.

Бо міжнародка — це каток. Якщо він сповільнюється — ми у великій халепі.

Що стосується лідерства МО в секторі нацбезпеки, то з цим теж все виглядає не дуже.

Не схоже, що новий міністр набрав авторитету, щоб координувати Генштаб, СБУ, ГУР, та здатен здійснювати справжній цивільно-демократичний контроль над Збройними силами. В результаті ми маємо місиво з інституцій та розмитих повноважень. Врешті часто Мінцифри стає важливішим за Міноборони (і якимось чином починає брати участь у будівництві фортифікацій), а Держспецзв'язку — за Генштаб (і проводить майже всі закупівлі дронів).

Відсутність суб'єктності створює вакуум влади, який дуже активно заповнюється іншими гравцями, поглиблюючи деградацію інституцій. За окремі досягнення Міноборони часто звітують інші відомства, забираючи в Умєрова реальні і вигадані здобутки. І я чомусь не певен, що вони так само сміливо візьмуть на себе відповідальність за невдачі.

Боротьба з корупцією — трек, про який міністр каже доволі часто, теж залишає питання.

Ще на початку каденції новому міністру особисто повідомили про очільників підрозділів, які завалили (або саботували) поліграф, займаються кришуванням ухилянтів, переховуванням людей від карних справ нібито в ЗСУ та будівництвом собі “свічних заводиків” за державні гроші під шумок війни. За ці 100 днів їхні позиції тільки посилились, а Міністерство не здатне продемонструвати суб'єктність навіть щодо себе самого.

Є ознаки того, що окремі підрозділи в ЗСУ та і в самому МО явно вибирають, де слухатись міністра, а де водити за ніс і продовжувати вести свою політику. Це внутрішні проблеми Міністерства, які бажано закривати тихо і без скандалів, щоб не нашкодити нам усім.

Поки ці проблеми мають ознаки поглиблення. Частина даних тієї ж Головної інспекції засекречена, але там багато цікавого щодо процесів, інтересів і персоналій. І дивно, що міністр не звертає на це увагу, декларуючи боротьбу з корупцією. Після моєї минулої колонки з'явилося кілька позитивних сигналів з Держспецзв'язку. Сподіваюсь, що тут буде так само.

Що стосується війни і дуже непростого року, який на нас чекає, категорично не вистачило відповідей на питання про мобілізацію, стратегію щодо дронів, реальну цифровізацію і суб'єктність у питаннях цифри та міжнародки, міжнародки і ще раз міжнародки.

Сто днів — це ще замалий термін, щоб робити висновки. Хоча відсутність заступника з міжнародної політики, а також ознаки низької внутрішньої (від ЗСУ та частини власних підрозділів) та зовнішньої (від Мінцифри та не тільки) суб'єктності наводять на погані думки.

Дуже хочеться в наступних звітах прочитати про значно конкретніші результати роботи з партнерами, здобуття цифрової автономії від правил Держспецзв'язку, лідерства в питаннях дронів, мобілізації, звільнення корумпованого персоналу та, найголовніше, реального цивільно-демократичного контролю над ЗСУ і лідерства в секторі оборони.

Нещодавно з'явились повідомлення про зведений план на 2024 для всіх Сил оборони. Він може бути першою ознакою лідерства в секторі. А може — фікцією. Дуже сподіваємось на перше.

Повноваження та політична підтримка у нової команди для цього є. Але це не назавжди. Та і не те, щоб у нас всіх був час.

Я дуже постарався зробити цей текст доволі толерантним і позбавленим емоцій. Думаю, що нам треба подорослішати і вирішувати проблемні питання всередині сектору оборони акуратно й без шуму, якщо це можливо. Та мовчати про них теж не можна. Бо якщо Міністерство оборони відірветься від реальності, як телемарафон — горе нас чекатиме вже не в медійному просторі.

Віталій ДЕЙНЕГА, ексзаступник Міністра оборони України, засновник “Повернись живим” і “Ukrainian witness”