Про особливості (не) явки на 2-й тур

Людей не цікавлять вибори без вибору, брудні політтехнології, самодискредитовані політикани, які рвуться до влади за будь-яку ціну. Власне кажучи, ці вибори узагалі не стали конкурентними у позитивному сенсі, між тими, хто пропонує як зробити щось конкретне краще за свого конкурента. Натомість, чому конкурент є завідомо гіршим — пояснюють усі.

Ці вибори не відкривали перед виборцями жодних позитивних перспектив, тож заради чого їм було голосувати? Інтрига подекуди зберігалася, але лише як сама для себе. За відсутності такої мотивації у дуже багатьох виборців процедура голосування сприймається не як право, а як обов'язок. Неприємний обов'язок. А тому й необов'язковий.

І справа тут не в 2-у турі як такому, а у тому, що люди за останні півтора роки голосують вже вчетверте! За президента, парламент, за місцеві ради і ще раз за мера. У США, наприклад, голосування відбуваються 1 раз на 2 роки, а тут 4 за 1,5! І без видимих змін на краще. Я вже не кажу про те, що ці голосування відбуваються під час війни...

Та це просто героїчні виборці! Просто у них важка морально-психологічна втома. Може це ще й на краще, що не усі прийшли голосувати? Бо невідомо, який би вони вибір зробили у такому стані. Ті, хто залишився вдома, принаймні трохи відпочили. Хоча навряд чи цього вистачить щоб відпочити.

І ще один дуже важливий момент. Багато хто про це або не знав, або... забув. Люди просто не звикли голосувати на місцевих виборах у 2 тури. Та й як така звичка могла виробитися, коли виборча система змінюється з кожним новим циклом? Спеціально змінюється, щоб звичка (стереотип) не закріплювалася. І партійні бренди змінюються для того ж самого. Щоб люди не пам'ятали який політик з якої партії. І яка партія за що відповідає, наприклад, в уряді, чи в місті.

Жонглюванням виборчими правилами і партійними брендами досягається головна мета: не структурується партійна система як така (немає відповідальних). У маси виборців не формується стереотип — яка партія поділяє його цінності й виражає його інтереси. А яка — чужі йому чи навіть ворожі. У такому партійно-політичному хаосі для багатьох орієнтирами є лише прізвища вождів і скільки у них платять за голос. Тобто, медіа і гроші, а не суспільні цінності та інтереси формують нашу сучасну партійну систему. А медіа і гроші — в руках навіть не влади, а олігархів. І вони категорично проти формування й посилення довіри до партій, як демокритачних інституцій. З державним, незалежним від них фінансуванням, внутрішньопартійною конкуренцією і головне, опорою на великі соціальні групи для відстоювання їхніх інтересів.

Тож, що ми маємо на даному етапі? Через заплутану і абсурдну виборчу систему дискредитується саме поняття відкритих списків, метою яких є внутрішньопартійна конкуренція. Але не у різних округах, як зараз, а у одному і тому ж! І саме списків кандидатів, а не поодиноких прізвищ.

Через обумовлену обставинами низьку явку дискредитується ідея 2-го туру, який насправді є запобіжником від випадкого тріумфу неприйнятного для більшості кандидата на відповідальну посаду. Але коли обидва учасники 2-го туру неприйнятні — то ніяка система не допоможе. Хіба що графа “Проти всіх”...

І останнє, якою б не була виборча система, оцінити її ефективність можна лише через 2-3 виборчих цикли, коли люди і партії навчаться і звикнуть ними користуватися. Бо тільки так і тоді можна буде говорити про якусь політичну структуризацію, а значить, і відповідальність.