Про госпітальні округи та мистецтво управління проектами, або хохляцька етика та дух реформаторства

Нині дуже модно все називати проектами. Концептуалізація і теоретизування проектної діяльності народили такий феномен як управління проектами. Не треба думати, що проекти і мистецтво управління проектами є чимось новим. Просто раніше це так не називали. Нечуй-Левицький у творі “Бурлачка” показав кілька панських цукрових проектів, мистецтво управляти якими було доручено Лейбі. Цікаво, що сучасна українська літературна критика чомусь подає Лейбу як негативного героя: “…подекуди мова авторських характеристик наповнюється обуренням, і знову ж таки письменницька ідея виявляється не прямолінійно, а через прихований зміст слова. Так, розповідаючи, як Василина потрапила в тенета Лейби, І. Нечуй-Левицький зазначав, що вербувальник “…знав, як важко доводилось Василині, знав, що посесор прожене її од себе, знав, що вона вже не може вернутись до батька у Комарівку. Він знав усю Журавку й близькі села, знав, що лежить у кожного мужика в кишені [4; с. 223]. Кількаразовим повторенням дієслова “знав” показано закономірність ситуації, в якій опинилась Василина, підкреслено типовість образу хижака Лейби.

Мабуть, негативне ставлення до Лейби навіяно негативним ставленням самого Нечуя-Левицького до цього менеджера середньої ланки. Варто пригадати як автор описував сон Лейби з відкритим писком у який залазили мухи. Однак з погляду сучасності Лейба є позитивним героєм усіх тренінгів і представляється не як хижак, а як управитель проектами. Також суттєва метаморфоза відбулася з національним складом управителів проектами. Тепер, серед лінійки успішних менеджерів ви не знайдете імен Лейба, Мойша, Ізя чи Додик. Всі менеджери не просто носять імена Павло, Дмитро, Сергій, Олександр, а є питомими українцями і на свого батька кажуть тато. Лейба, Мойша, Ізя та Додик перейшли в ранг творців проектів, об’єднавшись з Родіонами, Нікітами, Глєбами та Прасковьями. До слова, останній їхній успішний проект відбувся 19 грудня на день Святого Миколая. Лейба, Мойша і Прасковья “подарували” нам під ялинку 148 млрд грн. Хто буде платити уже ясно — це ми. Хто буде управляти проектом націоналізації “Приват” банку вирішиться цього тижня. А ось з проектом “госпітальний округ” уже все вирішено. Імена менеджерів уже відомі. Це Юра і Паша. І немає ніяких сумнівів, що обидва проекти будуть логічно завершені — лохи заплатять за все.

Але чи насправді вся проблема у Лейбах і Прасковьях в Україні? Обговорюючи феномен Уляни Супрун ми уже торкалися проблеми хохляцтва — національної риси, яка забезпечує реалізацію проектів з катастрофічними та апокаліптичними наслідками. Термін “хохляцтво” експлуатується в Україні достатньо широко, але він не має єдиного визначення. На нашу думку, хохляцтво — це модель поведінки спрямована або на самоствердження, або на отримання вигоди на шкоду загальним суспільними інтересами.

Нещодавно у мене була розмова щодо можливості створення госпітальних округів без нормативної бази. На мою думку цей сценарій є абсолютно реальний. Для того, аби створити госпітальний округ не потрібно ніяких законів. Все можна зробити експлуатуючи особливості національної ментальності. До речі, всі ці роз’єднання рівнів допомог, створення ЦПМСД, перенавчання на сімейних лікарів в усіх областях, окрім пілотних,  так і проводилися — без правової бази. Відбувалася виключно експлуатація бажання вислужитися, самоствердитися і отримати зиск. Всі, хто відгукнулися на черговий клич “дайош госпітальний округ” розраховують на всі три компонента бонусів від хохляцтва. Але хочеться попередити, “вінницькі” це не “донецькі”. Все на що можна сподіватися місцевій еліті, так це на самоствердження. Зиску ніхто не отримає.

В нормальній країні адміністрації районних лікарень заступника міністра Ковтонюка зустріли б набагато простіше. На під’їзді до населеного пункту вибоїни на дорозі засипали б землею з поля, а застряглу машину облили б бензином та підпалили. Але кожний головний лікар Одеської області вважає, що якщо він гарно зустріне поважного чоловіка з Києва, то його лікарню залишать, а інші прикриють. І тоді всі пацієнти будуть їхати до його села. Особливо інфантильні вважають, що після цього лікарня буде модернізована та обладнана за табелем оснащення. Обов’язково буде оснащена. З огляду на те як зараз працюють в столиці бригади гопників, то оснащення буде відбуватися наступним чином. Бритоголові з Кременчука будуть об’їжджати перепрофільовані лікарні, вантажити з них старе обладнання і звозити його у нові багатопрофільні “больніци”. Хто буде оборонятися — підпалять.

Для того, аби управління проектом “госпітальний округ” було більш успішним, “Лейба та Пелагея” пообіцяли бонуси тим, хто перший піде на співпрацю з менеджером Павлом. Якби в нашій країні був свій Макс Вебер, то він неодмінно зробив би дослідження на зразок “Протестантська етика та дух капіталізму” і назвив би свою працю “Хохляцька етика та дух реформаторства”.

Отже, замість того, аби районним лікарням об’єднатися і  вимогати будівництва доріг та оснащення нехай і однієї з трьох лікарень сучасним обладнанням вони домовляються з київським начальством один проти одного, для того аби отримати право тупим скальпелем робити більше апендектомій. Саме апендектомій, тому що всі розуміють, що мова іде про боротьбу, хто видалятиме апендикси.

Зменшити кількість центрів по видаленню апендиксів — це головна ідея створення госпітальних округів. І ніякого оснащення і створення багатопрофільних лікарень не буде. Донецькі може ще щось би зробили, вінницькі нічого, окрім брехати, робити не можуть. А всіх, хто розраховує заробити на апендиктоміях можемо розчарувати. Заробітку не буде, буде більша кількість смертельних випадків. Але хохлам це пояснювати немає сенсу.

Анатолій ЯКИМЕНКО