Приватбанк: де була наглядова рада?

Місяць тому оголошено про націоналізацію найбільшого українського банку — Приватбанку, який таким чином підтвердив своє реноме too big to fail.

Заявлено про потенційну дірку в капіталі розміром 148 млрд грн.

Після націоналізації банк уже отримав рефінансування від НБУ на 25 млрд грн та вливання у капітал у вигляді ОВДП на 107 млрд грн.

Основні озвучені проблеми: висока частка кредитів пов'язаним особам (за оцінками НБУ — 97% корпоративного портфеля) та недостатні застави під ці кредити (НБУ вважає їх оцінку завищеною).

За останній місяць було зроблено багато заяв та досліджень з метою з'ясувати, хто повинен відповісти за ситуацію, що призвела до необхідності так глибоко залізти у кишеню до платників податків.

Озвучено питання до регулятора, аудитора, колишніх власників та правління банку. Але, на нашу думку, з поля зору дослідників випала чи не найважливіша сторона — наглядова рада банку та її незалежні члени.

Відповідно до закону “Про банки та банківську діяльність” кожен банк повинен мати (наглядову) раду, яка здійснює контроль за правлінням банку та не менш як на одну чверть складається із незалежних членів.

У складі ради Приватбанку, крім акціонерів Коломойського, Боголюбова та Мартинова, до націоналізації було два незалежні члени — Володимир Стельмах та Віктор Лисицький, яких було призначено у квітні 2015 року.

Незалежні члени в раді повинні діяти в інтересах банку. Це особливо важливо, наприклад, коли такі інтереси входять у конфлікт із поточними інтересами акціонерів.

Перелік функцій наглядової ради, що становлять її виняткову компетенцію (тобто можуть виконуватися лише радою), складається з 29 пунктів.

Зокрема, рада опікується питаннями управління ризиками, у тому числі визначає перелік ризиків та їх граничні розміри. Вона забезпечує функціонування системи внутрішнього контролю, призначає зовнішнього аудитора, контролює усунення виявлених НБУ недоліків та затверджує порядок здійснення операцій з пов'язаними особами.

Таким чином, саме наглядова рада повинна була виявити та не допустити зростання до критичного рівня частки пов'язаних осіб у кредитному портфелі Приватбанку, а також виявити ризики, пов'язані з недостатнім покриттям таких кредитів заставами. Акціонери, які є членами наглядової ради, мають очевидний конфлікт інтересів і не зацікавлені у визнанні таких проблем.

Саме тому в раді й присутні незалежні члени, які повинні були своєчасно заявити про наявність проблем. А у разі необхідності — проінформувати про це регулятора та суспільство. Багаторічний досвід обох незалежних членів ради у банківській сфері свідчить про їх достатню компетенцію для цього, але в публічному просторі заяв про наявність проблем не було.

Мовчання до націоналізації можна було б частково виправдати ризиком роздмухування паніки серед вкладників, але зараз суспільство та, можливо, компетентні органи, повинні були б звернутися до них за поясненнями.

Чи знали вони про проблеми? Якщо так, то чому мовчали? Що зробили як члени ради для їх запобігання? У чиїх інтересах діяли? Чи намагалися переконати правління та інших членів ради у необхідності зміни політики банку? Чи обговорювали ці проблеми з регулятором?

Якщо не знали, то це означатиме, що вибудовані наглядовою радою системи контролю ризиків, внутрішній контроль, зовнішній аудит та політика щодо операцій з пов'язаними особами не працюють. І за це члени наглядової ради повинні нести відповідальність. Та й взагалі — чим тоді займалася наглядова рада?

В Україні інститут незалежних членів наглядових рад лише розвивається. Особливі надії покладаються на нього у контексті боротьби з використанням політиками та чиновниками державних підприємств у власних інтересах.

Тому важливо аналізувати кожен випадок як серед приватних, так і серед державних компаній, коли незалежні наглядові ради не спрацювали як запобіжник від виникнення проблем, та змушувати нести відповідальність — як репутаційну, так і, за наявності підстав, юридичну. Особливо тоді, коли це коштує платникам податків 100 млрд грн.

Андрій БОЙЦУН, член SAGSUR, директор з досліджень Центру економічної стратегії