Приклад для України. Про що свідчить мовне рішення ЄСПЛ щодо Латвії

Законодавці Латвії у 2018 р. ухвалили поправки до Закону про освіту та Закону про загальну освіту, відповідно до яких збільшувалася кількість предметів латиською мовою у школах, де мовою навчання є інша мова. Зокрема, у 1-6 класах навчання латиською зростає на 50%, у 7-9 — на 80%, а потім — вже на 100%, при цьому мови національних меншин йдуть як окремі предмети у початковій та середній школі.

Звісно ж намір Латвії захистити свою мову викликало обурення серед місцевих росіян, які у всіх пострадянських країнах вимагають особливого ставлення до російської. І навіть рішення Конституційного суду Латвії, який визнав поправки такими, що відповідають основному законові країни, їх не вгамувало.

Росіяни пішли зі своїми скаргами до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так з’явилася справа “Валіулліна та інші проти Латвії” за позовом представників російськомовної нацменши, які посилалися на ст. 2 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини (право на освіту), окремо та у поєднанні зі ст. 14 ЄКПЛ (захист від дискримінації). 

Однак ЄСПЛ у рішенні від 14 вересня 2023 р. постановив, що Латвія не порушила відповідну Конвенцію, пояснивши росіянам, що вищезгадана стаття “має на увазі право на освіту конкретною мовою, а гарантує право на освіту однією з офіційних мов даної держави”. Державною мовою у Латвії є латиська, до того ж позивачі не надали доказів негативних наслідків цих змін для отримання освіти.

Втім це не завадило російськомовній меншині подати ще один позов до ЄСПЛ, який стосувався вже не державних шкіл, а приватних, у справі “Джибуті та інші проти Латвії”. І йдеться не про країну, а про людину — юриста Тенгіза Джибуті (живе у Ризі, народився у Сухумі), який був одним з авторів позову. Сам юрист, який, згідно його активності у соцмережах, не є прихильником режиму Путіна, закінчив школу російською мовою, але опанував латиську для вищої освіти і кар’єри. Втім він прагне, аби його діти мали змогу вчитися російською. 

Але й у його справі ЄСПЛ не виявив порушень Латвією статей 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 2 Протоколу № 1 (право на освіту) Європейської конвенції з прав людини.

Ностальгія за привілейованістю

Іншими словами, російськомовним громадянам Латвії все ж доведеться нарешті глибше інтегруватися до суспільства і забути про власну надуману особливість, якщо вони хочуть продовжувати жити в країні ЄС.

Та чи здатні вони забути про це? Тим більше, що російська мова розглядається Кремлем як підстава для втручання у внутрішні справи інших держав і як інструмент тиску і маніпуляцій, а у випадку України — до прямої агресії.

Тому кроки Латвії, а також Литви і Естонії до нівелювання цього чинника, й надалі викликатимуть активний спротив Кремля як через частину місцевих російськомовних, так і через проросійські політичні партії.

У Латвії та Естонії частка росіян доволі висока. Зокрема, у Латвії, згідно офіційній статистиці, де проживають 1,88 млн осіб, відсоток латвійців становить 62,4%, а krievi (росіяни) — 23,7%. В Естонії (1,36 млн) естонців 67,8%, росіян — 22,5%.

У Литві росіян, як пише Made in Vilnius з посиланням на дані перепису 2022 р., де у 2021 р. чисельність населення складала 2,38 млн, набагато менше — близько 5%. І їх чисельність скоротилася вдвічі з моменту відновлення незалежності Литви.

З іншого боку, розв’язана Росією проти України повномасштабна війни спровокувала прибуття до Литви не тільки тисяч українських біженців, але й громадян Росії. Так, станом на початок 2023 р. росіян у Литві проживало 15,7 тис., а вже у середині поточного року їх було 16,2 тис.

До того ж дається взнаки радянська окупація країн Балтії, коли Москва масово завозила російськомовних до Естонії, Латвії та Литви, які вважали себе елітою. Відповідно була й поширена російська мова. Як результат, у Литві, наприклад, досі російська є однією з найпоширеніших серед інших іноземних мов.

Саме тому влада Балтійських країн за останні роки ухвалила чи готується ухвалити низку рішень, які б посприяли зміцненню позицій державних мов. І що важливо, рішення ці, як у випадку з Латвією, мають підтримку з боку ЄСПЛ.

У Литві, до речі, ще у 2012 р. ЄСПЛ, розглядаючи скарги польської нацменшини, також дійшов висновку, що правила використання мов меншин відповідають нормам ЄС і не обмежують права литовських поляків.

Водночас на сьогодні уряд Литви, зокрема прем’єрка Інгріда Шимоніте виступила з ініціативою замінити російську як другу іноземну на польську або ж латиську.

Міносвіти Латвії по собі минулого року анонсував відмову від вивчення у школах російської як другої мови із розширенням можливості вивчати інші іноземні мови. Плюс Мін’юст Латвії повідомив про підготовку законопроекту щодо обмеження російської на роботі та у громадських місцях. Окремо зазначимо, що більше 3 тис. громадян РФ можуть бути депортовані з країни до 30 листопада, бо термін дії їх посвідки на проживання сплив 1 вересня, а для подання заявки на ВНЖ вони мають отримати сертифікат про знання мови на рівні А2 (вміти писати, читати і розуміти нескладні тексти, бодай якось спілкуватися, тощо). 

Щодо Естонії, то Таллінн планує до 2035 р. відмовитися від викладання російською мовою у школах. Разом з тим з 1 серпня в Естонії зріс до 9,6 тис. євро штраф для шкіл, де вчителі не володіють державною мовою і досі викладають російською.

Істерики Кремля

Мовна політика Естонії, Латвії та Литви — неймовірно сильний триггер для Москви, яка максимально активно використовує мовне питання, подаючи намір країн Балтії захистити державні мови, як “дискримінацію росіян”, “тотальну русофобію” і т.д. за кремлівськими методичками.

Російські пропагандистські медіа, що видають себе за балтійські, порівнюють дії урядів Естонії, Латвії та Литви з “політикою керівництва Третього Райху”; та голосять також про дискримінацію хіба не всіх нацменшин — і росіян, і громадян країн Центральної Азії.

При цьому відповідні інформаційні атаки відбуваються на тлі послідовного і довготривалого процесу знищення мов нацменшин у самій Росії. А до купи згадаємо й про заяви самого Владіміра Путіна про те, що так званий “руській мір” поширюється на всі країни, де є російськомовні.

Тож фактично затяті адепти російської мови, тобто ті, що вимагають від урядів країн проживання, в даному випадку країн Балтії, привілейованого статусу їх мови (подекуди державного), фактично є агентами впливу Кремля. Що характерно, в тому числі, і деякі з “хороших рускіх”, які знайшли прихисток у Балтійських країнах і граються там в опозицію та вільні ЗМІ. Вельми красномовним свідченням імперскості є, наприклад, ось це інтерв’ю завкафедри славістики Вільнюського університету Павєла Лаврінца виданню “Новая газета Европы”, загальна тональність якого — це суцільне бідкання через “русофобію” у Литві.

З іншого боку, далеко на всі росіяни у країнах Балтії вимагають особливого ставлення до себе. Є цілком притомні. В якості прикладу можна навести колонку студента Тартуського університету (Естонія) Даніїла Мартікайнен-Ярликовського для видання Postimees, який резонно зазначає, що росіяни нічим не ліпші за інші нацменшини і мають вчити державну мову країни свого перебування.

Тим більше, що ані Латвія, ані Литва, ані Естонія не порушують європейське законодавство, що й підтвердили вердикти ЄСПЛ.

І що ще важливо. Ці рішення Європейського суду з прав людини є також прецедентом для України в контексті постійних звинувачень в утисках угорської нацменшини з боку уряду Віктора Орбана.

Це по-перше. По-друге, мовні кейси країн Балтії — це приклад і застереження для нас щодо звільнення Криму і Донбасу, особливо Криму, “душевність” якого так прийшлася до смаку російським зайдам, які переїхали на півострів. Естонія, Латвія і Литва, знов-таки, теж пережили окупацію і наплив шукачів більш комфортного життя з країни-окупанта. І досі країни Балтії, як бачимо, вирішують проблему надмірного впливу колись “титульної нації”, що і за 30 років незалежності вважає себе привілейованою, особливою “кастою”.

Владислав ГІРМАН, оглядач відділу міжнародної політики