Поговоримо про нашу фіскальну безпеку

Державні інституції, їхні очільники досить мляво передбачають що саме, а головне чому, коїться з українською економікою та куди урешті це нас приведе.

Найбільш адекватні коментарі, на жаль, не виходять за рамки “гасел” Світового банку на кшталт: “Польщу Україні треба наздоганяти 50 років, країни Західної Європи — 100”, та які, чомусь, дублюються у міністерстві фінансів України. Невже такий сором чекає на нашу з вами країну?

Небайдужі до долі України бізнесмени з Фонду підтримки економічної безпеки надали мені та моїм колегам з Інституту соціально-економічної трансформації, Українського інституту майбутнього та Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна можливість пошукати відповіді на це питання, документ отримав назву “Оцінка стану загроз у економічному секторі та причин їх виникнення”.

Зупинюсь лише на декільках гучних питаннях, що охоплюють сферу моїх інтересів — фіскальний сектор, хоча весь документ включає до себе набагато більше (дев’ять розділів від макрофінансового до енергетичного та продовольчого).

Зрозуміло, що країна є одним з світових чемпіонів з економічної деградації. Більш ніж половина часу свого існування наша економіка або падає або, як мінімум, не зростає.

Причина криється аж ніяк не виключно в агресії Росії, а ще й в тому, що фіскальна (бюджетна, податкова) політика стала заручниками величезного за розміром уряду. Окремими гранями політики грубого втручання держави в економіку є:

• за останні 4 роки приріст видатків державного бюджету склав 90,2%. Вибухове, майже подвійне зростання апетитів чиновників (при цьому видатки на оборону є лише п'ятими за питомою вагою) можливо забезпечити ресурсами одним шляхом — “конфіскаційною” політикою збирання податків. Наприклад, у минулому році з громадян та бізнесу зібрали на 73 млрд грн податків більше ніж у 2017 році у той час коли економіка демонструє “судоми відновлення” (падіння у 2014-2015 роках на 16,4% від ВВП компенсовано частково у 2016-2018 роках на 8,1%). Бюджет поточного року також міцно зберігає цю ганебну практику;
• надкритичний рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет (згідно даних МЕРТ 37,6% від ВВП, хоча у 2010-2014 роках цей показник знаходився у діапазоні 29-32%), що відповідає рівню економічно найрозвиненіших країн світу та ніяк не корелює з гострою потребою країни в економічному зростанні.

Іншою стороною медалі виступає величезний рівень державного боргу (відношення обсягу державного та гарантованого державою боргу до ВВП сягає 65%, критичним вважається понад 60%) та видатків на його обслуговування (виплати за боргом у 2019 році складуть астрономічні 417,45 млрд грн), а також небезпечний популізм влади, яка вважає можливим ініціювати у цей час передвиборчі “соціальні ярмарки” з підняття пенсій.

Окремими метастазами у фіскальному секторі виглядають невдалі спроби щодо проведення окремих структурних реформ, зокрема:

• комплексна реформа контролюючих органів

Є найбільш невдалою реформою в країні. З 2014 року в тій чи іншій формі проведено майже десять спроб змінити вигляд фіскальних органів.

Водночас на політичну паузу поставлено питання ліквідації податкової міліції та створення єдиного правоохоронного органу по боротьбі з економічною злочинністю (усунення дублювання функцій у сфері боротьби з економічними злочинами з боку СБУ, Нацполіції та фіскальної служби).

Поява останнім часом двох законів, так званих “Маски-шоу стоп” (№ 2213 від 16.11.2017 та № 2548 від 18.09.2018), спрямованих на захист бізнесу та скорочення зловживань з боку правоохоронців, говорить про надзвичайну актуальність питання.

Рішення Уряду від 18 грудня минулого року щодо реорганізації Державної фіскальної служби України (розділення Державної фіскальної служби на податкову та митну служби) не повинно продовжувати ланцюг невдач, бо Україна не має права на ще один провал — єдиною розумною альтернативою тоді стане повна ліквідація податкових та митних органів, що несе значні ризики для стабільності держави;

• пенсійна реформа

Відкладання із року в рік пенсійної реформи поступово стає значною бюджетною загрозою (зростання витрат бюджету на покриття дефіциту Пенсійного фонду) та, потенційно, ще одним чинником стримання економічного зростання країни.

Бюджет ПФ на 2019 рік (Постанова КМУ від 16 січня 2019 № 14) передбачає виділення коштів Державного бюджету на забезпечення виплати пенсій та дефіциту коштів фонду на суму 167,01 млрд грн, що на 19,9% більше ніж в минулому році (139,3 млрд грн).

Водночас, Кабінетом міністрів та парламентом відкладено запуск другого рівня пенсійного страхування (порушено графік ухвалення законопроектів, необхідних для запуску накопичувальної системи пенсійного страхування з 2019 року), що у комплексі із негативною демографічною ситуацією та міграцією робочої сили) формує виклик національній безпеці України.

Ще однією нагальною необхідністю є запровадження кроків з захисту національної податкової бази від масштабного переміщення прибутку у низькоподаткові юрисдикції (відтік капіталу до офшорних юрисдикцій сягає $9 млрд США на рік).

Використання офшорів продовжує залишатися в Україні “національним видом спорту” та призводить до істотного зниження ефективності оподаткування та втрати податкових надходжень (близько 50-65 млрд грн на рік).

На жаль, політика деофшоризації останні роки має виключно показовий характер: приєднання України (з 1 січня 2017 року) до Плану ОЕСР/G20 (так званий antiBEPS) та ратифікація 28.02.2019 року в рамках цього Плану конвенції MLI з оподаткування.

Підписання на початку 2017 року Угоди між Україною та США щодо застосування положень Закону США “Про податкові вимоги до іноземних рахунків”. Але, практичний інструментарій боротьби з офшорами законсервований.

Приклад, попри вимоги Закону № 2473 Урядом та НБУ так і не подано до парламенту декілька важливих законопроектів: про міжнародну співпрацю України в галузі оподаткування та щодо здійснення одноразового декларування активів фізичних осіб.

Потрібно розуміти, що подальша бездіяльність тільки закріплює за країною статус держави що не бажає на ділі протидіяти схемам уникнення оподаткування і, в найгіршому випадку, здатне в перспективі повернути Україну в принизливі чорні списки FATF, фігурантом який вона була двічі у 2004 і 2010 роках, або нові чорні списки ЄС (non -cooperative tax jurisdictions).

Є всі підстави стверджувати, що накопичений потенціал загроз досяг такого рівня, за якого без розробки й впровадження системної політики захисту національних інтересів може постати питання про існування України як цілісної та суверенної держави.

А ще на додаток, за індексом економічної свободи (Index of Economic Freedom 2019) Україна найбільш невільна економіка Європи. Часу немає.

В'ячеслав ЧЕРКАШИН, старший аналитик ISET (Інститут соціально-економічної трансформації)