Податок солідарності сплачуватимуть: громадяни, підприємці чи великий бізнес?

Де-юре податку солідарності в Україні не існує. Де-факто ж його вже сплачують добровільно у вигляді: донатів на дрони, пожертвувань економічно вразливим верствам населення чи ЗСУ тощо. Не секрет, що в умовах послаблення зовнішньої підтримки урядовці активно шукають варіанти збільшення бюджетних надходжень. У результаті у них чомусь виходить, що основний економічний тягар війни розподілятиметься між пересічними українцями й підприємницькою дрібнотою. Проте, можливо, вже час бути солідарними з країною й великим компаніям? І не лише через благодійну діяльність, а, приміром, через статус платника податку солідарності.

Податок солідарності

Податок солідарності — податок, який встановлює держава з метою фінансувати проєкти, що служать солідаризації країни. Так, у Німеччині внесок солідарності — особливий податок, запроваджений після возз'єднання Німеччини з метою відновлення нових федеральних земель (територій колишньої НДР). Він існує вже кілька десятиріч і щороку приносив до бюджету Німеччини трохи менше 20 млрд євро. Кілька років тому 90% німецьких платників податку були звільнені від нього. Тепер його сплачують лише заможні громадяни й корпорації. Надходження скоротилися, однак сукупно це близько 10 млрд євро на рік.

В Італії внесок солідарності застосовується для збалансування пенсійної системи. У Франції таким податком обкладається розкішна нерухомість вартістю понад 800 тис. євро. В Чехії з 2013-го до 2021 року існувала надбавка солідарності в розмірі 7% для високоприбуткових працівників, яку наразі замінено прогресивною ставкою.

У 2022—2023 роках у більшості держав Європи і в США спецподаток було запроваджено на супердоходи енергетичних корпорацій, що виникли внаслідок перекосів на ринках під час війни в Україні.

Та якщо податок солідарності можуть сплачувати як громадяни, так і бізнес, то так званий windfall tax (податок на доходи, “принесені вітром”), тобто податок на несподівану удачу, сплачують лише великі приватні корпорації. Саме такий одноразовий чи тимчасовий податок періодично стягують із надприбутків потужних компаній.

У 1990-х роках у Великій Британії windfall tax застосовувався до власників приватизованих у 1982—1993 роках державних підприємств. У зазначені роки в приватну власність було продано кілька десятків підприємств, зокрема, British Airports Authority, British Gas, British Telecom та інші.

Метою запровадження windfall tax стало виправлення “невигідної угоди, яка торкнулася споживачів і платників податків у результаті приватизації комунальних підприємств”. Реальну вартість компаній вираховували, виходячи з їхнього середнього чистого прибутку за перші чотири роки після приватизації, — податком оподатковували різницю між цією сумою та ринковою капіталізацією. У результаті скарбниця країни поповнилася на понад 5 млрд фунтів стерлінгів (тодішній еквівалент 8 млрд дол.). Якщо ж перевести на сучасні гроші, сума вражаюча.

Вам це нічого не нагадує? Державний бюджет України також отримував чесні гроші. Але, на думку аналітиків, це стосується лише приватизації “Криворіжсталі”.

Надприбутки по-українськи

За великим рахунком, в Україні спецподаток у тій чи іншій формі мав би бути запроваджений вже з 24 лютого 2022 року, ще краще — з літа чи осені 2021-го, коли розвідки цивілізованих країн попереджали Україну про воєнні ризики. Зібрані гроші мали б спрямовуватися на підготовку до війни.

Тоді не вийшло. То, може, слід це зробити зараз? Це краще, ніж ніколи.

Унікальність вітчизняної економіки полягає в тому, що протягом 30+ років мегастатки та фантастичні за розміром активи змогли здобути не всі бізнесмени. Насамперед концентрував (і концентрує) надприбутки той великий бізнес, який “зловив несподівану удачу” в такий спосіб:

1. скористався дикою приватизацією 90-х;

2. мав статус де-факто монополіста на ринку;

3. сплачував мінімальні податки та мав можливість успішно розвивати бізнес завдяки “своїм” людям у правоохоронних, владних чи депутатських структурах;

4. вчинив низку серйозних економічних злочинів, за які уникнув кримінальної відповідальності.

Якщо Європа надає преференції дрібному та середньому бізнесу (це і є основа недеформованої конкурентної ринкової економіки), то у нас багато років навіть пряму державну допомогу надавали певним великим приватним корпораціям. Подеколи на такі цілі йшли прямі дотації з держбюджету.

Безгрошів’я поряд із мільярдами

Наразі в Україні запропонували поділитися доходами, “принесеними вітром”, лише банківській системі. Решта сегментів великого бізнесу оподатковуються за законодавством мирного часу. Замість того, щоб запровадити спецподаток, зусилля можновладців спрямовані на поновлення доларового потоку із Заходу.

У результаті мільярди доларів не працюють на внутрішню економіку. Вони, зокрема, тікають з України. Й інколи ми з подивом дізнаємося, що в світі існують марки автомобілів вартістю від 300 до 800 тис. дол. і маєтки, що колись належали королівським особам, а зараз зареєстровані на українців. Попри втрати великого бізнесу, війна не стала на заваді новим вартісним вітчизняним і закордонним придбанням.

Однак сьогодні про обмежений потенціал зовнішньої допомоги наші фінансові партнери повідомляють нам уже відкритим текстом. Так, надзусиллями Міністерства фінансів вдалося зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні на 2024 рік з 41—42 до 37,3 млрд дол. Проте і цих грошей ще немає.

Отже, потрібно сьогодні приймати рішення, яким чином учителі, лікарі та інші бюджетники матимуть заробітні плати, а пенсіонери — пенсії. І якщо у першу половину поточного року економічного форс-мажору майже точно не станеться, то вже в третьому-четвертому кварталах (коли чи не пів планети заходить у виборчий процес) можуть бути серйозні проблеми.

Нагально потрібні нові економічні стратегії. Але що насправді додатково пропонується? Дуже спірні варіанти-пропозиції наповнення держбюджету.

1. Податок на імпорт.

Урядовці ласо поглядають на айфони, пралки, холодильники, авто, а можливо, і на всі інші імпортні товари. Дефіцит торговельного сальдо дійсно шалений, тож варіант такого розвитку подій є цілком імовірним.

2. Збільшення податку на фізичних осіб, “багатіїв”, чий місячний дохід перевищує 20 тис. грн.

3. Додатковий податковий прес на дрібний і середній бізнес, поступове збільшення єдиного податку до 17% для деяких видів діяльності та інші заходи, спрямовані на частковий демонтаж спрощеної системи оподаткування.

4. Додатковий військовий збір 1,5% плюс 20 тис. грн на місяць на одного працюючого для бронювання підприємствами частини найбільш необхідних для них працівників-військовозобов’язаних.

Хай краще нам допоможуть?

Але ж існують windfall tax і податок солідарності, які використовувалися різними країнами (крім згаданих, ще й Швецією, Норвегією, Фінляндією, Іспанією, Грецією, Болгарією, Чехією, Румунією, Монголією та іншими) для швидкого поповнення держбюджету в воєнні чи кризові часи.

Мова про власне національне джерело фінансування, реальні великі й швидкі гроші до держбюджету, що могли би стати альтернативою бідності населення, тиску на дрібний бізнес і зменшенню прошарку середнього класу в умовах, коли допомоги партнерів явно недостатньо.

Голова Ради економічних експертів при уряді Німеччини професорка Моніка Шніцер у грудні 2023-го запропонувала запровадити в країні податок, доходи з якого йшли б на військову допомогу Україні.

“Цей крок не є популярним, але, зрештою, ця війна також стосується нашої свободи. Краще діяти зараз, ніж коли російська агресія раптом потребуватиме зовсім інших заходів”, — пояснила економістка.

Та чому тоді в Україні запровадження такого податку солідарності навіть не розглядається. Невже наші бюджетні питання — це проблема лише наших партнерів?

Вадим БАШТА, адвокат Львівської колегії адвокатів. Журналіст київських ЗМІ

Сергій СЛЕДЗЬ, редактор відділу мікроекономіки та бізнесу ZN.UA, кандидат економічних наук