Податкова залякує громадян?

Схоже на те, що креативності вітчизняних топ-податківців скоро заздритимуть навіть наймаститіші політтехнологи. Ще би пак: нещодавнє призначення головою фіскального відомства 31-річного екс-жителя Донбасу Олександра Клименка, вочевидь, спонукає до модерно-нестандартних (у порівнянні з ретро-“азаровщиною”) форм і методів нещадної боротьби з економічним “підпіллям”.

Митарі-“читачі”

Коли вірити бадьорій реляції новоспеченого очільника ДПС України з її офіційного сайту, то фіскальний креатив вже карколомно породжує соковиті й спілі плоди, навіть не встигши іще як слід дозріти, втілитися та системно вкорінитися в хирляве тільце вітчизняного малого й середнього бізнесу. Все надзвичай просто й геніально: відтепер податкові клерки (за одну й ту саму зарплату) змушені будуть прочитувати енну кількість на день приватних оголошень від роботодавців і надавачів дрібних послуг — з Інтернету, газет і зі придорожніх стовпів. І — вживати заходів щодо приховувачів доходів.

За словами пана Клименка, податкова “опрацювала” вже 6 тисяч оголошень із пропозиціями щодо роботи. І, мовляв, у кожному третьому випадку сума запропонованої зарплати відрізнялася від вказаної у податкових деклараціях. Голова ДПС навіть підтверджує це конкретним “кейсом”: “Наприклад, один з дніпропетровських підприємців офіційно виплачував працівникам 400 грн. Однак, в оголошенні про наявні вакансії сума запропонованого доходу була дещо інша — 1,2 тис грн.”.Отже, у структурі ДПС, можливо, навіть з’явиться незабаром окремий підрозділ — умовно, департамент з читання приватних оголошень. От лишень не зайве буде підрахувати кількість казенно-податкових людино-годин і затрачених бюджетних коштів на це “підпільне” адміністрування фіскальним голіафом “тіньовиків”-давидів. І порівняти -- в “сухому висліді” -- із загальним обсягом “детінізованих” податків, що несплачені із прихованих 800 грн…

Генеалогія податкової “аморалі”

Приватний підприємець-киянин Леонід (котрий із 1999 року займається дрібно-оптовою торгівлею будматеріалами) порівняв відносини податкової і малого й середнього бізнесу з “боями без правил”: “Причому, бій — для першої, а правила — для другого. І ввесь час, скільки працюю, спостерігаю, як удари нижче пояса беззастережно приймає лишень одна сторона — підприємець. Судитися з податковою марно — навіть якщо ти правий за законом, суд все дно прийме її бік. Новий Податковий кодекс нічого не змінив на краще, в деяких речах — лише погіршив ситуацію. Загальне враження від цього документу: підприємець винен і повинен, а податківець має необмежені права карати, а значить — вимагати хабарі ще в більших масштабах, ніж це було при Кучмі. Одне слово, купа розмитих понять, які можна трактувати на будь-який розсуд, протиріч, а то й відвертого абсурду. Оголошення в газетах? Це — повна профанація, з якої вийде лишень пшик. Всіх в жодному разі не охоплять. Втім, дякую податківцям, що хоч попередили — тепер певний час просто не даватиму ніяких оголошень, вистачить поки що і напрацьованої бази клієнтів”.

Втім, сьогодні мало хто з дрібних бізнесменів може бути на всі сто відсотків упевненим, що податкова не прийде до нього з несподіваними претензіями щодо несплачених податків, взятими “зі стелі” (чи з тих самих особистих оголошень), уже завтра. Тим паче, що схожі спроби вітчизняних митарів накрити всіх самозанятих щільним “ковпаком” — далебі не нові. Історія тягнеться ще з 1998 року, коли Кабмін намагався протягти постанову “Про непрямі методи визначення суми податкових зобов’язань громадян і підприємств”. Згідно з її проектом, податківці отримували практично необмежені повноваження щодо нарахування податків, власне, не лишень з бухгалтерсько-звітних документів підприємця, а й із інформації, добутої т. зв. непрямими методами. Себто, йшлося не більше й не менше, ніж про таємне стеження за всіма статками й витратами людини — від придбання побутової техніки до платного лікування й туристичного відпочинку.

Згаданим шедевром азаровсько-податкової паперотворчості так само передбачалося як використання інформації комерційних банків (яка там таємниця вкладів?), так і плітки-перебанячки сусідів по поверху, двірників і всевідаючих babushekпопід під’їздом. Та щось тоді у Фіскальному Королівстві Україні прийняти постанову завадило (чи опір підприємців, чи ж відверто-тоталітарний абсурдизм “продрозверсткового” почину) й ідею зі сталінсько-орвеллівським душком було покладено під спід — до “кращих часів”.

Нині, за практичного всевладдя донецької групи на чолі з Віктором Януковичем, такі часи настали. Навіть жодної легітимізуючої постанови чи закону вже не потрібно. Врешті-решт, Микола Янович зі своєю фіскальною раттю таки вперто свого дочекався. І геть не біда, що Україна в найсвіжішому рейтингу Світового Банку щодо простоти ведення бізнесу займає почесне 145 місце — поруч із такими “глобальними лідерами”, як Гамбія, Узбекистан, Ірак (для порівняння: братня Грузія посіла 12-е місце, а Білорусь та Росія — відповідно 68-е і 123-е місця). Не біда, що роботодавець в Україні з кожної виплаченої найманцеві гривні переказує в корупційно-“дерибанний” казан держави, себто в “нікуди”, аж 55 копійок; рівень латентного безробіття, за даними Міжнародної Організації Праці, становить в Україні близько 2 мільйонів осіб; а за межею бідності (за стандартами ООН) — із добовим доходом менше $14 — перебуває 80 % українського населення. Зате фіскальні органи бадьоро рапортують: цього року в держказну зібрано у півтора рази більше податків, ніж за минулий рік.

І це — лишень початок. Бо ж, окрім приватних оголошень — урядовими “кріейторами” невпинно плететься добряча вервечка здирницько-визискувальних “ноу-хау” зі серії “Великий Брат стежить за тобою”. Це і нині працююча арбузовська “паспортизація” валютно-обмінних операцій (спробуй-но доведи податковій, що ці кошти — твої власні багаторічні заощадження!); й ідея від соціального віце-прем’єра Сергія Тігіпка щодо “індикативних зарплат”; і фіскальні тряски за ідентифікаційними кодами тих, хто не працює; і потенційне черпання податківцями “компромату” на простих смертних, котрі насмілилися продати чи придбати квартири, — з мін’юстівського Держреєстру прав на нерухоме майно. Наразі пригадалася вельми соковита фраза одного з активістів минулорічного Податкового Майдану: мовляв, у нас в Україні бомж платить більше податків, ніж “офшорний” олігарх; бо ж у першого — прибутки, у другого — дивіденди.

На тлі здирницько-визискувального “штурму і натиску” митарів на найбільших у державі “тіньовиків” — пересічних українців — навряд чи кого подивує, якщо уряд в особі податкової раптом зобов’яже всіх громадян вживити під шкіру ID-чіпи, через які контролюватимуться геть усі операції з купівлі-продажу, аж до буханця хліба включно. Втім, ця напівоголошена й напівлегальна війна топ-урядовців з народною “тінню” скидається радше на її піар-психологічний різновид і розрахована, передовсім, на продукування підсвідомого “хоррору” покірних мас — перед всесильною влади.

Коментар

Олександра Кужель, екс-Голова Держкомпідприємництва, координатор ГО “Громадянський опір”:

У світовій практиці непрямі методи широко використовуються податковими органами для виявлення прихованих доходів. Але вони працюють ефективно в цивілізованих країнах. Україна, на жаль, в їх число поки не входить. Тому й впровадження нормальних для розвинених країн механізмів у нас виглядають абсурдно. Відстеження оголошень про надання послуг гувернанток, нянечок і перукарів -- це нераціональне використання потенціалу податкового відомства і, якщо називати речі своїми іменами, розбазарювання бюджетних коштів. Будь-який грамотний економіст вам підтвердить, що витрати на адміністрування таких дій ніколи не зможуть покрити тих доходів, які податківці “виб'ють” з людей.

Якщо держава вирішила легалізувати доходи, то першим кроком має бути податкова амністія. Потім — введення непрямих методів і контроль за сумами, які витрачають високопоставлені чиновники — Президент, прем'єр, міністри, губернатори, мери -років на три. І тільки після цього доцільно вводити непрямі методи для всіх. Влада повинна почати з себе, показати приклад чесних і відкритих відносин з податковими органами — і тоді матиме моральне право вимагати чесності і виконання законів від людей.

У нинішній ситуації, коли зростає безробіття, скорочуються робочі місця і мільйони людей стоять перед питанням “як прогодувати свою сім'ю”, самозайняте населення, до якого якраз і відносяться “відловлювані” податковою нянечки, перукарі і помічники по господарству, навпаки має одержати підтримку від держави. Людям, які не стоять з простягнутою рукою, а намагаються самостійно прогодувати себе, треба дати можливість протягом одного дня зареєструвати свій статус самозайнятої особи, який автоматично звільнить їх від сплати податків на 3 роки. Ці люди чесно зароблять гроші, придбають товари, заплатять комунальні платежі, і з кожної витраченої гривні 20% у вигляді ПДВ автоматично отримує бюджет! Таких непрямих податків, що надходять у скарбницю автоматично, без участі податкового інспектора, в бюджеті — 80%.

Андрій КОВАЛЕНКО