Павло Різаненко: Мені важко говорити “Партія регіонів”. Для мене це все “Партія корита”

Офіційним спостерігачем на його окрузі в день голосування працювала екс-доповідач ПАРЄ по Україні Ханне Северінсен, а з інспекційною поїздкою Бровари відвідав посол США Джон Теффт.

Причина уваги в тому, що конкурентом Різаненка був Сергій Федоренко, більше відомий за одіозним прізвиськом “масажист Азарова”. Події на цьому окрузі, куди агітувати за свого висуванця особисто приїздив прем'єр-міністр — перший номер Партії регіонів, стали одним із символів брудних виборів 2012 року. Вони нагадують бойовик, яким міг би отримати непогану касу на фестивалі документальних фільмів про “демократії третього світу”.

Сам герой також — людина незвична. Вигравши у 19 років грант, Різаненко отримав американську освіту в Graceland College. У 1999-му він переїжджає до Москви, де іде на роботу в інвесткомпанію “Тройка Диалог”. Допрацювавши до директора управління інвестиційно-банківської діяльності, в 2005 році Різаненко переходить в Ренессанс Капитал”. Він стає директором управління інвестиційно-банківської діяльності, відповідальним за гірничо-металургійний сектор. Але ще через два роки він кардинально змінює долю — і після життя в форматі “Арселор” — “Міттал” — “Северсталь” — “Євраз” повертається до Броварів.

Своєрідний downshifting пояснює розчаруванням і втомою від такого темпу роботи. В Броварах Різаненко спочатку стає депутатом міської ради, переживає напад на себе, а у жовтні 2012 року обирається до Верховної Ради, витрачаючи зароблене в Росії.

Протягом інтерв'ю Різаненко стверджує, що збирається зламати стереотип про депутата, який повинен відбити назад “інвестиції на виборах”. Для журналістів, зіпсованих цинізмом останніх десятиліть, його погляди можуть видаватися наївними. І чи дотримається він обіцянки, покаже тільки життя.

- Після виборів у опозиції було два сценарії — заходити в Раду або складати мандати. Чи були готові ви як мажоритарник відмовитися від депутатства, як закликав Анатолій Гриценко?

— Моя особиста думка — те, що було заявлено, не було обґрунтовано і достатньо вивчено. Для того, щоб обнулитись, треба було спочатку прийняти присягу, стати депутатами, а потім уже складати свої повноваження. Я — мажоритарник, висунутий партією “УДАР”, але до мене не зверталися щодо того, що потрібно скласти мандат. Були б повторні вибори — я брав би участь, однозначно.

- Ви фінансували свою кампанію самі чи отримували допомогу зі штабу?

— Я фінансував свою кампанію сам.

- Ми, журналісти, люди цинічні і маємо запитувати такі речі. Ви вклали гроші у вибори. Тепер, як інвестиційний банкір, маєте їх відбити.

— Я розумію, дуже гарне запитання. Я не займаюсь бізнесом. Чому я пішов у політику? Десь з 2007 року, коли я перестав працювати в інвестиційно-банківській сфері, то почав меценатську діяльність. Це у мене було, мабуть, з американського досвіду, бо я там навчався. Я почав робити якісь речі, ремонт рідної школи в Броварах, який і так повинна фінансувати держава з податків, які ми сплатили. Але згодом я дізнався: те, що було зроблено за мій приватний кошт, було списано з бюджету, начебто це зроблено за бюджетний кошт.

- Тобто хтось вкрав з бюджету?

— Так, хтось вкрав з бюджету. Наприклад, я вікна поміняв в усій школі на металопластикові. А потім мені переказали, що частково гроші були з бюджету списані. Прокуратура приходить, перевіряє — так, дійсно, зроблено.

Я дійшов до висновку, що в наших умовах займатися меценатською діяльністю, підміняючи те, що повинно робитися за бюджетний кошт — це, по суті, допомога корупціонерам. Поки не зміниться якість управління, то нема чого говорити про меценатську діяльність. Наприклад, я, умовно, витратив 100 тисяч доларів для школи. А в цей час корупціонери вкрали в тому ж місті Бровари десятки мільйонів доларів за рік.

Я для себе порахував, що в таких умовах гроші краще витратити на те, щоб отримати певні важелі влади. І до того ж депутатства я ставлюся лише як до інструментарію.

- Але визнайте, що не існує політиків, які прямо би визнавали: “Я іду в депутати, щоб заробити гроші на відкатах або бюджетних тендерах”.

— Ви можете вірити або не вірити в мої слова. Якщо ви поспілкуєтеся з людьми в США, у Великобританії, вони йдуть в органи місцевого самоврядування, щоб поміняти якість управління. Я до цього відношуся як до бізнес-процесу. Що таке орган місцевого самоврядування або держава? Це орган, який надає послуги. Ми платимо за них у вигляді податків. Хіба МВС надає нам якісні послуги? Освіта надає якісні послуги? Міністерство охорони здоров’я? Чи навіть судова гілка, яку ми теж утримуємо? Я незадоволений якістю послуг.

На це є об’єктивні і суб’єктивні причини. Суб’єктивні — це люди самі по собі. Об'єктивна — це система, як вона побудована.

- І тому ви у 2010-му вирішили стати депутатом місцевої ради?

— Так.

- Ви обралися за партією Тігіпка, а потім вийшли з її рядів...

— У мене цікава історія відносин з “Сильною Україною”. Згідно з законом про місцеві вибори, там немає самовисування. Я прийшов до них, щоб висунутись від “Сильної України” за округом. Тільки подали документи, територіальна виборча комісія відмовила мені в реєстрації кандидатом! Я пішов судитися, хоча керівництво місцевої “Сильної України” було проти.

- Вас хотіли “злити”?

— По суті, так. Їх покликали, сказали — на їх жаргоні: “Що там ваші рипаються?” Тому, коли мені одразу було сказано: “Не судись”, я запропонував їм зібрати з’їзд і відкликати мою кандидатуру. Потім я виграв два позови, і вони тільки за 7 днів до виборів зареєстрували мене кандидатом у депутати.

Коли я виграв вибори по мажоритарному округу, одразу після цього я хотів вийти з “Сильної України”. До мене звернулося керівництво вже обласної “Сильної України”, сказало: “Ти не поспішай”. І вони звільнили цього голову місцевого осередку партії. Це був не єдиний епізод. По суті, він зливав вибори під місцеву… мені важко сказати “Партія регіонів”, для мене це все “Партія корита”… Бо політики на місцях немає. Там є група людей, яка тримається влади і переходить з партії у партію.

Наприклад, мер міста Бровари. Він обирався від “Батьківщини” в 2006 році. В 2010 році, коли помінялася влада, вже обирався від Партії регіонів.

Потім вони зробили переоблік місцевого осередку “Сильної України”. За тиждень, поки йшов переоблік, жодна людина із 120, які значилися в обліку, не прийшла і не написала заяви.

- Тобто “Сильна Україна” — це фікція?

— Ми можемо так говорити про багато партій. А влітку 2011 року Тігіпко оголошує, що об’єднується з Партією регіонів. Він ні з ким не консультувався, ніяких з’їздів не проводив. Він просто з телевізора заявив. Я навіть цьому був трохи радий, бо написав у заяві, що припиняю своє членство в партії “Сильна Україна” у зв’язку з ініціативою лідера організації про об'єднання з Партією регіонів.

На той момент у мене вже розгорнулась фронтальна війна з керівництвом Броварської міської ради. Через три місяці роботи депутатом я зрозумів, що повз бюджет ідуть десятки мільйонів гривень щомісяця. Будівельний бізнес — це основний, який є в Броварах, і всі зловживання — в земельній і будівельній сферах. 50% населення Броварів працює в Києві, їхати 20 хвилин, в якійсь мірі це для багатьох мешканців — спальний район. Ціна на нерухомість не дуже сильно відрізняється від Києва.

До всіх їх зловживань я підійшов досить формально. Зробили щось в міській раді не по закону — от вам заява в міліцію, от вам заява в прокуратуру, от вам позов до суду.

- Тобто ви почали їх “тролити”?

— Я почав примушувати їх жити по закону. Мене абсолютна більшість не зрозуміли. Вмовляння, пояснення, що є закон — вони на мене дивилися так, наче прилетів якийсь інопланетянин. До мене почали приходити: хочете, ми дамо вам посаду в міській раді? Наприклад, начальника відділу підприємництва?

Багато хто вважав, що це якийсь ідеалізм, а у мене був прагматичний підхід. Я оцінив досить швидко, що служба в органах місцевого самоврядування для них — це бізнес, де можна щось вкрасти. Рентабельність — у безкінечність, витрати — до нуля. Навіть якщо їх спіймали, вони поділилися з міліцією, прокуратурою, 50% вкраденого віддали — і все. Жодного разу нікого не посадили. Я вирішив: добре, я спробую зробити їх “бізнес” нерентабельним.

КОЛИ НА МЕНЕ НАПАЛИ, СКАЗАЛИ ТІЛЬКИ: “ДОГОВОРИЛСЯ, ДЕПУТАТ”

- Вас не намагалися запресувати?

— Намагались. Минулої осені, був жовтень-листопад, я вперше задів інтереси Федоренка, масажиста Азарова. І десь через пару тижнів почалося. Було тиждень зовнішнє спостереження, причому з номерами, які “пробити” неможливо. Мною зацікавився УБОЗ. Але у мене немає ніякого бізнесу. Тому приходили до моїх знайомих або далеких родичів і казали: “Ага, це бізнес Різаненка. Є команда відібрати, порвати і так далі”. І людям доводилося пояснювати, що Різаненко до цього ніякого відношення не має.

Податкова перевіряла громадську організацію, яку я особисто фінансую, зі свого персонального рахунку. У квітні навіть отримав позов. Його надіслала податкова напряму мені, хоча мав направити адмінсуд. Суть — зобов’язати Різаненка подати податкові декларації за 2006-2010 роки. Суд, до речі, не прийняв цей позов до розгляду.

- Може, вони відчували, що ви будете балотуватися — і почали завчасно зачищати територію?

— Я так розумію, що у них в системі прийнято так: людей можна або залякати, або купити. І вони пробували всі методи.

Для мене це депутатство міської ради було певною мірою як експеримент, якщо чесно. Я отримав освіту в США, працював у міжнародних компаніях, виріс до керівної посади. У 2007 році я пішов з московського “Ренесанс капітал” небідною людиною. І от людина з таким світоглядом потрапляє до Броварської міської ради.

Спочатку все це виглядало смішно для них. Думали, що я граюся, що якийсь хлопчик приїхав з-за кордону... Потім — перестали сміятися, коли були порушені перші кримінальні справи у вересні-жовтні 2011 року. Кульмінацією цього був лютий 2012 року, коли на мене був здійснений напад.

- Що це була за історія?

— Мене попереджали про те, що можуть щось підкинути. Я здатен за себе постояти, і не вірив. Став більш обережний, перестав їздити сам за кермом. А 2 лютого біля власного під'їзду десь о 20:30 вечора бачу — біжать двоє. Я ще здивувався, чого біжать: холодно, 28 градусів. “Стоять! УБОП, спецоперация, на землю!”. Я — законослухняний громадянин. Стою з портфелем. Думаю: “Дивно. Що це таке? Може, зараз мені якусь постанову покажуть?”

Яка там постанова! Налетіли, один збиває з ніг, інший одразу гумовим кийком по голові. Ще двоє підбігали, але вийшов водій, вони — на нього. Причому його не били, його просто поклали на живіт, заламали руки.

Я портфелем голову закрив, крутився, ногами якось відбивався. Водій побачив, що мене просто б'ють, і ніхто не збирається мене затримувати. Ми почали кричати: “Міліція!”. Ті, що били, кинули по команді “Уходим”. Я потрапив у лікарню, порушили кримінальну справу, тільки за фактом хуліганства.

- Коли вас били, вам не казали “Тримай язик за зубами”?

— Ні. Там тільки одне було: “Договорился, депутат”. Причому люди абсолютно не місцеві, вони розмовляли російською мовою, нехарактерно для міста Бровари, там або українська, або суржик. У мене нема ні бізнес-конфліктів, ні особистих конфліктів, у мене була тільки ця діяльність в міській раді.

От тоді в лікарні у мене стало багато часу подумати. Я місяць лежав, було діагностовано струс мозку з гематомами і внутрішні забої.

Поки я був у лікарні, комунальна газета надрукувала статтю “Били чи не били”, де стверджувала, що ніякого побиття не було, що я це імітував навмисно. Тільки зараз виграв у них суд. Потім комунальні газети друкували цілий роман про Павла Різанка — не Різаненка, а Різанка — який народився в моєму селі, закінчив школу зі срібною медаллю, навчався у США, став депутатом міськраді — і поки він був у США, то його завербували в ЦРУ, у третій частині роману він уже свого колишнього друга дитинства вбив по завданню Держдепа. Реально, в двох комунальних газетах виходив цей роман!

- Будучи в лікарні, ви вирішили балотуватися?

— Паралельно, поки я був у лікарні, до мене звернувся голова київської обласної організації “УДАРу” Олег Великин: “Ну, ти дограєшся сам. Ти ж систему в Україні не зміниш. Вийдеш з лікарні, наступного разу тебе можуть і вбити, якщо не припиниш. Приєднуйся до “УДАРу”. Давай на вибори, ми тебе підтримаємо”.

В мене тоді ще не було рішення. Я кажу: “Подумаю”, а вони зробили офіційну заяву, що “УДАР готовий підтримати Різаненка кандидатом у депутати до Верховної Ради”. Для мене це було абсолютно неочікувано. Одна справа — якісь розмови, а інша — коли це публічно робиться.

- Особисто з Кличком ви обговорювали своє балотування?

— Вже пізніше, десь у червні. Коли він приїжджав у Бровари, ми проводили зустріч з виборцями.

Фото з фейсбуку Різаненка

- Зараз багато кажуть про те, що мажоритарники — це потенційні тушки...

— Я приєднуюся до фракції партії “УДАР”, от і все. Я брав на себе таке зобов’язання, я його виконаю.

- А сам “УДАР” як колективний орган може підтримати уряд або президента Януковича?

— Я не можу говорити за “УДАР”. Я можу тільки сказати свою думку: “УДАР” абсолютно не націлений на співпрацю з Партією регіонів. Це те, що я бачу і відчуваю зсередини.

- Але якщо пригадати, то канал “Інтер”, власником якого є Хорошковський, системно підтримував вас у конфлікті в Броварах. Вас, а не представника Азарова Федоренка.

— Ви на одному епізоді робите системний висновок. “Інтер” зробив історію по розслідуванню земельних оборудок. У нас в Броварах було дві резонансні історії, в яких згадується Федоренко — басейни і парки. Він пробував собі отримати у власність 7 соток де-факто парку. Її надали в оренду без аукціону, а потім він одразу хотів її викупити. Я цю тему підняв, ми зібрали мітинг, приїхало телебачення. Я вважаю, що “Інтер” використав ці матеріали у взаємовідносинах Хорошковського з Азаровим.

Так само сказали, що “УДАР” купив рух “Чесно”, тому що Різаненко профінансував їх на 100 тисяч гривень. Як і деякі інші проекти, я фінансував його сам по собі, тому що мені сподобалась ініціатива “Чесно”, незалежно від “УДАРу” — і ще до того, коли в мене викристалізувалися якісь остаточні відносини з партією.

У ПРИСУТНОСТІ АЗАРОВА ВИРІШИЛИ — МЕНЕ ТРЕБА ЗНІМАТИ З ВИБОРІВ

- Ваш конкурент на виборах Сергій Федоренко справді є масажистом Азарова — чи це прізвисько, як “Саша-стоматолог”?

— Сергій Федоренко — саме масажист, це факт. Я чув не від однієї особи і бачив сам, що Азаров дійсно приїжджав до нього у Бровари на процедури. Коли це відбувається, перекривають дороги, півміста незадоволені. Є відео в інтернеті, як Азаров виходить з цього приміщення басейну, який був відремонтований за гроші бюджету, а потім зданий в оренду приватному підприємству “Феско”, де 100% власником і гендиректором є пан Федоренко.

Я хотів отримати договори оренди, на яких умовах, і що конкретно орендується. Ці документи пробую витребувати вже рік як депутат міської ради. В мене отака пачка переписки, вони просто відфутболюють мої листи. Сподіваюся, коли в мене буде мандат депутата Верховної Ради, це допоможе.

- Коли стало зрозуміло, що ви можете перемогти Федоренка?

— Одразу, коли вирішив балотуватися. Я так розумію, у влади була певна гра, тому що губернатор Присяжнюк хотів висунути кандидатом від влади не Федоренка, який представляє Азарова, а мера міста Бровари, який мав дуже гарні шанси виграти ці вибори. І те, що “Інтер” зробив — це було не підігравання мені. Вони хотіли цими матеріалами збити Федоренка заради свого висуванця-мера міста.

Зі мною воювали чорнухою десь до середини серпня, а потім раптом перестали — аж до кінця вересня. Але в середині вересня в мене була зустріч з головою райдержадміністрації, і він мені каже: “Павло Олександровичу, ви все одно ці вибори не виграєте”. Я кажу: “А чого це я не виграю?”. “А вас не буде на виборах, вас знімуть рішенням суду”.

Хоча закон про вибори так написаний, що нікого зняти не можна! І от 3 жовтня я отримую перший позов окружкому — не до мене, а до комунальної газети “Нове життя”, яка передрукувала з чорнушної регіоналівської газети статтю “Снимет ли ЦИК УДАРовца”, в якій було зазначено, що я не проживав 5 років в Україні...

- А ви з якого року проживаєте в Україні?

— Я повернувся після роботи в Москві десь у лютому-березні 2007 року. Отже, позов було подано, щоб начебто визнати протизаконними дії газети. Але водночас витребувати в прикордонної служби дані про мій в'їзд і виїзд за межі України. Суд взагалі не повинен був відкривати провадження, бо права окружкому ніяк не порушені. Але суддя, до речі, подивилась і задовольнила позивача, сказавши, що з цієї інформації не вбачається, що Різаненко не проживав 5 років в Україні.

Вони подають апеляцію. Там дика ситуація. Позивач говорить: “Ми хочемо, щоб суд визнав, що Різаненко не проживав 5 років в Україні”. Судді апеляції просто сміялися. Вони кажуть: “А у вас юридична освіта є?” Якщо вони хотіли встановити факти, то мали іти не до адміністративного суду, а до цивільного.

-Ви якось заохочували суддів за це рішення?

— Ні. Я принципово таким не займаюся. Ніколи. І коли судився в 2010 році, і зараз.

Павло Різаненко. Фото Афіша-Бровари

- А потім за тиждень до виборів Азаров особисто приїздив в Бровари...

— Так. Десь 6 жовтня, коли було зрозуміло, що я позов виграю, я розслабився. Потім Об'єднана опозиція знімає свого кандидата Кіщука на мою користь. Я дивлюся, для мене взагалі ситуація фантастична. Але я одразу розумів, що мені потрібно вигравати не 3-4%. Мої штабісти мені сказали: “Паша, в цій країні ще рахують, тому потрібен відрив, як мінімум, 10%”. Бо, якщо зіпсувати по 50 бюлетенів на кожній дільниці, так 5-6% можна з'їсти.

І коли знявся Кіщук, пішов такий град чорнухи, що просто можна відкривати музей! Уже заднім числом я можу сказати, що якщо вони хотіли дискредитувати людину, потрібно було взяти одну легенду і її монотонно повторювати. А вони умудрились мене за півроку зробити то шпигуном ЦРУ в одному матеріалі, в іншому — шпигуном ФСБ, в третьому — що я отримую вказівки від хазяїв з Тель-Авіва; що Різаненко — проект Партії регіонів, бо він від Тігіпка. А в суботу за тиждень до виборів у Бровари приїжджає Азаров на збори активу…

- Куди нікого не пустили...

— …Так. До речі, люди, які там били камери, штовхалися — це не охоронці. Це перші особи району! Телефон журналістці розбив водій голови райдержадміністрації, який є його племінником. Заступник голови райдержадміністрації штовхав журналістів, а потім кореспондента “Інтера” Бочкалу спустив по сходах вниз!

І на цій нараді було прийнято рішення, в присутності Азарова та губернатора, знімати Різаненка з виборів. До мене ця інформація дійшла пізно ввечері в суботу. Неділя — тихо. В понеділок я дізнаюся, що подано три позови в трьох різних судах. У вівторок о 9 годині ранку адвокати їдуть до Баришівського суду, і вони запізнюються. Бо о 8 годині вже розглянуто і вирішено по суті!

У мотивувальній частині написали прямо так, як треба було виписати владі: “Суд встановив, що громадянин Різаненко не проживав останні 5 років в Україні та не має права балотуватися в народні депутати”. Отак прямо і написали! Уявляєте, в понеділок увечері подали, а у вівторок о 9 годині вже є рішення! Ми подали апеляцію, яку виграли 27 жовтня — а вибори були вже наступного дня.

Найцікавіше, що в суботу вийшла комунальна газета “Нове життя”, основний розворот — “ЦВК скасувала реєстрацію Різаненка”, фотокопія бюлетеня, штамп “вибув”. І цю газету розносили працівники комунальних служб, вчителі по селах — разом з агітацією за Партію регіонів!

Мені, до речі, розповідали про план на Київську область: “Батьківщина” домовляється з Партією регіонів про те, що за рахунок маленьких партій кожній з них докладуть по 10%. Я не знаю, він був реалізований чи ні. У нас по округу точно не був.

МЕНІ БІЛЬШЕ ПОДОБАЮТЬСЯ БРОВАРИ, НІЖ МОСКВА ЧИ КИЇВ

- Який результат для Партії регіонів був поставлений Присяжнюку як план?

— 25%. (За результатами ЦВК, Партія регіонів набрала в Київській області 21% — УП)

До речі, на останньому етапі губернатор Присяжнюк таки відмовився підтримувати Федоренка і поставив на самовисуванця з Баришівського району Семеняку, який посів друге місце. Він взяв 55% голосів у Баришівському районі та в Березані, там адмінресурс працював на цього кандидата. А Федоренку Баришівський район і Березань дали 2-3%.

І вже 3 листопада, після виборів, заяву в ЦВК про те, що я не відповідаю вимогам кандидата у народні депутати, подав Семеняка. І доклав те саме рішення Баришівського суду, забувши докласти рішення апеляції, яким скасовано вердикт першої інстанції.

Між іншим, закон про вибори не вимагає безперервного проживання на території України. В 2007-2008 роках я перебував за межами України більше 180 днів на рік. Причому чесно скажу, я про це сам не знав. Більшість моїх виїздів у той час були до Росії по внутрішньому паспорту.

- Чим ви займалися з 2007 року?

— Меценатською діяльністю.

- І взагалі жодних бізнес-зв'язків з Росією вже не мали, а займалися меценатською діяльністю? Ну ви як Пінчук!

— А до того, з 1996 року по 2007 рік знаєте, скільки я попрацював? Ви уявляєте, що таке робота аудитором в компанії Великої Четвірки “Ернс енд Янг Україна”, ненормований робочий день по 14-18 годин в business season? Три роки я був старшим аудитором.

Те ж саме investment banking, де ти орієнтований на результат, де тобі бонус виплачують в залежності до того, скільки ти заробив для компанії. Я працював у “Ренесансі” до 2007 року. Це дуже конкурентне середовище. Багато людей вважають, що інвестбанкіри не можуть бути психологічно здоровими людьми. Всі ці фільми про Волл-стріт...

- Так ви як герой тих фільмів?

— Чесно зізнаюся, втомився і розчарувався. Набридло.

- Хто були вашими клієнтами в Росії?

— У мене з 2002 року була спеціалізація — гірничо-металургійний сектор. Працював з Северсталлю, Евраз, ТМК.

- ТМК — це корпорація Дмитра Пумпянського, яка хотіла у Пінчука купити Інтерпайп? У цьому був сенс?

— Був. Але це окрема тема. Я не хочу, щоб людина, яку я консультував, власник ТМК, дізнався з мого інтерв’ю про якісь деталі конфіденційних переговорів.

- Процеси переділу власності в металургії після помаранчевої революції проходили через вас?

— Я ніколи не працював в українському офісі та, можливо, один чи два рази літав з Москви щодо консультацій на українському ринку, коли компанія “Арселор” відбивалася від поглинання “Міттала”. “Арселор” хотів стати більшим за нього. І ми консультували якраз ІСД в частині покупки їх “Арселором”. Але цього так і не сталося.

- Чому ви залишили Москву, залишили цей інвестиційний бізнес і повернулися в Бровари?

— Я звільнився з роботи. Я спочатку пішов у довготривалу відпустку на півроку, потім вирішив, що вже не буду повертатися.

Від того, що я був незайнятий, став займатися меценатською діяльністю. Мене цікавили проекти в освіті, рідна школа — ремонт зробити, конкурс з англійської мови. Навчання за кордоном змінило моє життя та світогляд, дуже сильно мотивувало... Тому переможці організованого мною конкурсу з англійської мови їдуть влітку до Англії на короткострокове навчання. Коли вони повертаються, у них просто голову зриває: “А-а-а, світ такий інший, ми хочемо щось робити...”.

- Ви могли залишитися в Москві, відкрити ресторан на накопичені кошти або туристичне агентство, або футбольну команду…

— Я розумію, про що ви говорите. Ти можеш купити собі приватний “кукурузник” і літати на ньому. Але до цього ти 10 років служив в повітряних силах і літав на F-16. Ти займався вищим пілотажем. Тому відкривати ресторан, ларьок чи ще щось — це нецікаво після великої міжнародної компанії.

- Ви не думали піти в уряд, якби вас звабили якоюсь посадою?

— Задумувався, але це неможливо на даному етапі. У мене є знайомі — правда, не тут, а в Росії — які стали успішними в бізнесі, а потім пішли на державну службу, “служить Отечеству”. Але люди з чистими намірами, які потрапляли в систему, навіть з моїх знайомих, через якийсь час починали грати за правилами системи. Брали хабарі, закривали очі на якісь відкати. В гіршому випадку — самі починали це робити.

Тобто або система їх ламала, або випльовувала. І вони самі ставали частиною корумпованої системи.

Я думав, що відпочину і, може, почну якийсь бізнес в Україні. Але навіть великий бізнес в Україні — це бої без правил. Ти одразу повинен давати хабарі, корумпувати клієнтів, суддів і так далі. Я на це подивився і подумав: “Ну, мені не хочеться таким займатися”. Я можу просто управляти своїм фінансовим портфелем і так само заробляти гроші. І для цього не потрібно ні хабарі давати, ні красти.

Тому я живу в Броварах, мої батьки там живуть, і батьки моєї дружини там живуть. І мені Бровари більше подобаються, ніж Київ. Бо там тихо, спокійно — і пробок немає.