Павло Жебрівський: “Наша стратегія — відновлення довоєнного кордону України”

- Встигли підібрати команду?

— Ми в процесі її формування. Не хочу робити різких рухів. Заступникам дано завдання сформулювати своє бачення і стратегію роботи. У результаті буде зрозуміло, чи залишаться вони на своїх місцях. Зараз тільки підготовлено зміну першого заступника. Це була вакансія, і ми очікуємо від Кабміну погодження. Він уже приїхав і поки що працюватиме радником. Щодо інших заступників — нічого особистого. Своє бачення того, куди рухаємось, я їм висловив. Якщо їхні погляди мене задовольнятимуть, то, безумовно, хтось із них залишиться, якщо ні, то лава запасних сформована й ми готові на кожну позицію запропонувати по дві-три людини. А вже вони формуватимуть управління, відділи, департаменти й решту. Окрім того, буде переглянуто роботу керівників військово-цивільних і райдержадміністрацій. Їм запропонуємо сформулювати завдання, які вони бачать перед районами та містами, й, виходячи з цього, або нагороджуватимемо, або даватимемо чистий аркуш паперу й ручку.

— Як вас прийняли? Не відчуваєте якогось опору?

— Протидії особливої немає. Люди в такому собі трохи приголомшеному стані. На вулиці війна, і, безумовно, розуміння “куди”, “що” і “як”, достатньо приглушене. Спротиву не бачу. Поки що хочуть почути й побачити. Як я до них придивляюся, так і вони до мене. Цей солодкий процес повинен закінчитись упродовж місця, потім чітко буде зрозуміло, чи є боєздатна команда. Тоді, може, буде якийсь супротив… Або робота в єдиному напрямку. За рік із лишком я вже третій голова облдержадміністрації — люди навіть якось звикли до швидкоплинної зміни керівника. Тому це не так уже й загострено сприймається.

— На який кадровий резерв розраховуєте? Принцип “поганий, але свій” дуже характерний для Донбасу. Знаєте, як це подолати?

— Держслужбовець має бути патріотом. Я взагалі не розумію поняття “проукраїнський” на території України. Розумію, що таке “проукраїнський” у Росії чи Польщі. А тут або українець, або ні. Іншого не сприймаю. Особа, яка оглядається на тих чи тих, не може бути на держслужбі. Друге, але не менш важливе, питання — професіоналізм і ефективність. Завжди кажу, що патріотизм — це необхідна, але недостатня формула успіху. Коли людина нефахова й неефективна, при всій повазі до її патріотизму скажу, що вона може наламати дров. І третє — моральні чесноти. Тобто знову повертаємось до трьох “П”: патріотизм, професіоналізм, порядність.

Окрім того, держслужбовці не повинні бути пов’язані з жодними бізнес-угрупованнями на території області. Не секрет, що середній бізнес достатньо умовний на Донеччині. Є фінансово-промислові групи, які, власне, не тільки займались економікою, а й делегували своїх людей у владу, і фактично вона обслуговувала ці ФПГ. Держслужбовці на тих чи тих посадах мають бути рівновіддалені від цих бізнес-груп. Ось четверта необхідна умова.

— Якою бачите співпрацю з патріотичними організаціями й активістами?

— Це дуже важливо. Є проблема з українськими організаціями, бо вони завжди були тут загнані. Дехто з колишніх керівників усвідомлює свою провину в тому, що сталося в Україні, дехто каже, що ми загралися з оцим розірванням. Спроба поширити свою владу не тільки на Донецьк, бо тут вона в них завжди була, а на всю Україну призвела до того, що сьогодні ми маємо частину території окуповану російським агресором або його найманцями. І таке переосмислення є. Але патріотичні організації тут на Донеччині були маргінальними. Не секрет, що в різні партії, зокрема й опозиційні, тодішня влада делегувала своїх представників.

Читайте також: Олександр Кіхтенко: “Ми не можемо повністю розірвати господарські відносини з окупованими територіями”

Фактично вони були з однієї яйцеклітини, але поділилися: той сьогодні відповідає за одну партію, той — за другу. Тож питання тут доволі делікатне. Уже буквально першого тижня була з ними зустріч. Я їх запросив до співпраці, але кажу: “Не потрібно поради зі сторони, працюймо спільно. Друзі, визначаймося із платформами”. Якщо в патріотичному середовищі є гуманітарна складова, ми готові працювати, економічна — також готові. Робитимемо спільну справу. Я вже казав, що одна з головних умов — це патріотизм і, коли серед таких людей, є охочі йти у владу, ми сприятимемо. Але зрозуміло, що мають бути в них і три інші критерії. Якщо чотири в одному, то це оптимально й, безумовно, саме із цієї категорії людей ми намагатимемося формувати органи нової влади на Донеччині.

— Якою бачите взаємодію з місцевою елітою? Вона на Донбасі специфічна: червоні директори, регіонали, багато хто співпрацював із сепаратистами… Чи є сенс шукати спільну мову?

— Обов’язково. Ті, хто підтримує сепаратистів, — це робота правоохоронних органів. Якщо є обтяжуючі докази колаборантства, вони мають бути притягнуті до відповідальності й покарані. З такими людьми діалог неможливий, вони мають сидіти у в’язниці. А з іншими, не засудженими, певна річ, співпрацюватимемо. Але це не означає, що підемо на їхні умови. Ключове завдання на сьогодні — сформувати зрозумілі правила економічного й політичного життя. Спільно обговорити ці правила, може, внести деякі корективи, але затвердити їх — і за ними повинні жити всі. Я переконаний, що ми не маємо нині займатися пошуком відьом. Винен — покарати. Так, ми працюємо із правоохоронними органами, і відповідне завдання вони від мене отримали. Не покараний, немає відомостей про злочинну діяльність — співпрацюватимемо. Безумовно, серйозну підтримку надаватимемо малому бізнесу — задля формування середнього класу. Бо чим насправді уславився Донбас? ФПГ. А середній клас у кращому разі мав грати за тими правилами, які формує така група. Однозначно, ми не дозволимо ФПГ продукувати й нав’язувати свої правила. Правила має встановлювати держава. Якщо їх дотримуватимуться в економічному й політичному житті, то жодних претензій від влади не буде. А якщо ні — оберемо сувору позицію. Характеру, щоб змусити грати за правилами, єдиними для всіх, нам вистачить.

— Місцеві вибори на Донбасі. Наскільки безпечно їх проводити, яка робота вже відбувається?

— Є прифронтова зона, і там буде дуже важко це зробити, хоча, безумовно, робитимемо. Під час об’їзду регіону я налаштовую людей на формування громад. Розказую про переваги й можливості. Хоча це добровільні утворення, але я їм пояснюю: коли ми не сформуємо громад і вибори проводитимемо в тих самих адміністративних одиницях, то потім настане дострокова електоральна кампанія. Сьогодні в мене зустріч із відповідальним за формування нових громад на території Донеччини. Люди нормально ставляться до цього.

Вибори відбудуться, і ключове завдання: не допустити на них реваншу попередньої влади. Дуже важливо завоювати довіру звичайних громадян, а вона може бути тільки тоді, коли ми вестимемо прозору політику, покажемо, що стабільність можлива. Ми визначили три ключові завдання на території області, над якими працюємо. Перше — це закон і порядок. Він має бути кращий, ніж у Києві. Багато працюємо із УВС, СБУ, наступного тижня запланована зустріч із суддівським корпусом. Закон понад усе. Він має діяти на території Донецької області. Хто не сприятиме цьому, нехай пише рапорт на звільнення. Відводиться місяць на зрушення в цій царині, потім робитимемо висновки. Не дивитимемося, чи це людина Петра, Василя, Степана, чи партій якихось.

Готовий співпрацювати, є результат — це мій партнер. Немає результату — я можу із цією людиною каву пити, можу її шанувати, вітати із днем народження, ми не будемо ворогами, але от на цьому етапі ми не спрацювалися. Не тому, що я такий, а тому що є завдання й мусимо його спільно виконувати. Або виконуємо, або ні. І тут нічого особистого — ефективність. Друге завдання — це інфраструктурні проекти. Є вже розуміння, де брати фінансовий ресурс, але тепер маємо облаштовувати дороги, адже багатьма з них навіть не проїдеш. Люди кажуть: “Як не роблять доріг, то, можливо, думають здати ці території”. Мусимо ремонтувати шляхи, навіть у прифронтовій зоні, міняти каналізацію тощо. Усіляких поборів та відкатів із бізнесу немає, але звертаюся до підприємців: є завод — довкола нього має бути порядок, тротуари, квіти, побілені бордюри. Є ресторанчик — наведи біля себе порядок. Це все має бути красиво. І сьогодні в цій частині ми багато чого можемо зробити. Інфраструктурний проект — це, зокрема, і створення нових робочих місць.

Навряд чи сьогодні, коли війна на порозі, іноземний або інший інвестор почне заводити гроші на цю територію. Але нам потрібно створювати робочі місця, і державні інвестиційні проекти з фондів відродження інфраструктури Донбасу — це той ресурс, який допоможе на першому етапі задіяти людей. Вони мають бачити, що регіон відновлюється, незважаючи на війну. І третє завдання — сприяння бізнесу. Не бізнесмен має бігати за владою, а вона сприяти йому. Якщо він створює робочі місця, платить зарплату й податки, то не має місяцями чекати дозвільної документації, прийому в глави ОДА, заступників, мера тощо. Буквально два-три тижні формування команди і впорядкування, а потім обов’язково буде як мінімум година-півтори, щоб кожен підприємець зі своїми проблемами без запису міг зайти до мене й вирішувати свої питання. Я буквально на першому тижні зустрічався з фіскальними службами й казав: “Мене не цікавлять штрафи чи покарання. Якщо сьогодні потрібно реструктуризувати якусь фіскальну заборгованість, зробімо це”. Ключові питання — робочі місця, зарплати, поточні податки й поступове повертання боргів. На штрафах ми далеко не заїдемо. Бізнес повинен дістати максимальне сприяння від влади, бо той, хто платить податки, має бути найшановнішою людиною. І наше завдання не перетворити багатих на бідних, а зробити так, щоб на території Донеччини було чимало заможних громадян.

Читайте також: Люстрація по-махновськи

Не багатих а заможних. Тому що більшість українців за своєю натурою навіть не хочуть бути багатими, лише заможними. Завдання — сформувати цей клас куркулів у хорошому розумінні слова. Такі три перші умови, щоб здобути довіру людей, і стоять перед нами. А ще, звісно ж, відновлення довоєнних кордонів та впорядкування життя за європейським стандартом. Безперечно, стоїть завдання донести до людей, що армія — це не хлопці із Центральної чи Західної України, а їхні власні діти, батьки, брати. Збройні сили повинні мати сприяння й підтримку місцевого населення. Якщо наш юнак воює, він заслуговує на величезну шану, він герой. І для мешканця Донецької області теж. Але водночас, якщо він робить негідні речі, то повинен відповісти за це.

— І все-таки є технічний бік виборів. Частина області окупована, багато людей не зможе прийти на дільниці, є внутрішні переселенці — це потенційний адмінресурс. Чи вже зрозуміла модель, за якою вони голосуватимуть? Врешті, наскільки доцільно проводити електоральну кампанію до обласної ради з огляду на теперішні умови?

— Вибори треба проводити обов’язково. Вони мають бути 25 жовтня, як каже президент, і це не обговорюється. І, можливо, насамперед ідеться про Донецьку область. Адмінресурс достатньо умовна річ. Сьогодні його можна застосувати, якщо граєш за правилами “папєрєдніків”: “я начальник — ти дурак”. Він тоді реальний. А якщо ми намагаємося демократизувати Донеччину, створити громадянське суспільство, то навряд чи адмінресурс буде настільки ефективним. І власне тут говорити про серйозний його вплив безперспективно. Чи мають право голосу переміщені особи, ще треба думати, сьогодні тут кінцевого визначення не існує. Обласну раду вони мають обирати однозначно. А от стосовно голосування за депутатський корпус і керівників громад є питання. Я переконаний: кордони будуть відновлені, й люди з Донецька, який рано чи пізно повернеться в лоно України, не можуть обирати краматорського мера чи депутата. Треба про це дуже серйозно переговорити з органами центральної влади й визначитися. Тому моє бачення таке: обласну раду обирають, зокрема, й переміщені особи, а от за депутатів місцевих рад і керівників громад мають голосувати ті, хто постійно проживає на цій території. Я свій погляд на це висловлюватиму. Безумовно, наше завдання не допустити, щоб знову ФПГ формували місцеві парламенти, зробити так, щоб місцеві керівники були від них незалежні, і це величезний виклик, який стоїть перед обласною, районними та військово-цивільними адміністраціями. Це дуже важлива річ.

— Як узагалі ви розумієте проблему відбудови Донбасу?

— Як казав професор Преображенський, “розруха в головах”. Найперше треба відновити психічне здоров’я українців, які живуть, зокрема, й на теренах Донеччини. Цей аспект дуже важливий, не менше, ніж економічний. От коли я казав, що ми маємо тактичне завдання на три чи чотири місяці, то далі нам слід чітко окреслити своє бачення Донбасу. Безумовно, збиткові та дотаційні шахти не мають перспективи. Але це не значить, що шахту зупинив — і, люди, давайте собі раду. Люди скажуть: “Закрили шахту, бо вона не прибуткова, а що нам робити?” Паралельно маємо сформувати бізнес-пропозицію для створення нових робочих місць. На місце безперспективних виробництва й бізнесу мають прийти нові, ХХI століття, а не XIX. І це вже буде наступне завдання для влади на місцях на наступні чотири місяці. Сформувати бачення економіки тієї чи тієї території на нових засадах. Створити умови. Це має бути комплексне вирішення.

— Точаться розмови про доцільність переведення деяких військових підрозділів на постійну дислокацію на Донбасі замість ротації. Що ви про це думаєте?

— Сьогодні поступово це впорядковується, і це правда. На території Донеччини та Луганщини майже не було військових з’єднань. Це неправильно. Згідно зі стратегією нацбезпеки, навіть коли ми намагалися вступити до ЄС, завжди вважалося, що загроза може походити із заходу, ну нехай із півдня, а зі сходу її немає: брати і т. ін. Після перемоги над східним агресором, дислокація військових з’єднань, безумовно, має бути тут, бо виключати загрозу зі сходу ми вже не можемо, і це вже усвідомили всі. На сьогодні деякі бригади та батальйони починають отримувати завдання формувати місця дислокації, військові містечка. І ми, безумовно, сприятимемо, щоб на терені Донецької області були військові формування на постійній основі. Таке важко зробити місцевим коштом, до того ж це обов’язок не місцевого бюджету, а центрального. Думаю, потрібні кошти будуть віднайдені, іншого виходу в нас немає.

Читайте також: “Сепаратизм” як універсальне заспокійливе

— Що думаєте про справу “Равликів”? Чи говорили про це з керівником обласного ГУ МВС В’ячеславом Аброськіним?

— На жаль, розмови на цю тему ще не було. Сьогодні фактично сьомий день, як я на території Донецької області. Обов’язково наступного тижня порушимо це питання й розбиратимемося. Чого однозначно не буде, то це зведення порахунків між собою. Можу гарантувати. Особистісна складова, якщо вона має місце, обов’язково буде усунута.

— А як узагалі оцінюєте роботу Аброськіна?

— Через місяць побачимо. У нього є місяць.

— Чи залучені ви до процесу обміну полоненими?

— На сьогодні ні. Якщо поставлять таке завдання, залучатимемося. Думаю, що сприяти такому обмінові, визволенню наших вояків та цивільних із полону — це одне із завдань влади будь-якого рівня. Отож сприятимемо.

— Ви наголошували на можливості амністії. За яким принципом слід визначати, скоїла людина злочин чи ні. Чи немає небезпеки легалізації відвертих злочинців?

— Це знову-таки ефективність роботи спецслужб та відповідних органів. На щастя (чи на жаль), можу констатувати, що так звані ополченці, а власне терористи, люблять смакувати свої злодіяння: селфі, повідомлення, реклама, “геройство”. На сьогодні триває формування бази злочинців, які, безумовно, мають зазнати покарання. Не може навіть обговорюватись питання амністії того, хто розстрілював полонених, катував, займався мародерством, скоював інші кримінальні злочини. Але насправді є частина людей, яких потрібно інкорпорувати в цивільне життя. Дідусь Ґеббельс у своїй труні вже став пропелером.

Він неймовірно заздрить Путіну, ефективності його пропаганди. Коли починають і закінчують день розіп’ятими немовлятами, розібраними на частини й проданими на Захід дітьми, коли сто перший раз це звучить по телевізору, то навіть освічена людина, починає на рівні підсвідомості якось усе це допускати. І тому не треба применшувати ефективність цієї пропаганди. На це варто зважати, усвідомити, що дуже багато осіб на тій стороні є заручниками. Заручниками Путіна та його агітпропу, і їм, тим, що десь щось охороняли, але не скоювали тяжких злочинів, безумовно, треба дати меседж: друзі, українці, поки ви не перейшли Рубікону, поки не опинилися за межею, отямтеся, бо рано чи пізно за тяжкі злодіяння доведеться розплачуватися своєю свободою. Думаю, що таке звернення має іти від нас. І від обласної, і від центральної влади. Це пересторога. Завдяки їй ми збережемо багато життів як серед мирного населення, так і серед наших вояків.

— Але як донести цей посил, як пробити стіну?

— Стіну важко пробити. Але є ключові завдання для відновлення українських кордонів, як я їх бачу. Перше — це вишколена, сучасно озброєна армія, запорука відновлення кордонів. Друге — облаштування життя тут. Це не менша його запорука. От сьогодні моє завдання, як керівника військово-цивільної адміністрації, налагодити співпрацю між місцевим населенням та військовими, максимально посприяти військовим чим можемо, утримати їх від деяких нехороших речей. Але ще більш важливо облаштувати тут життя, щоб були закон, робота, зарплата, комфортне життя. Маємо створити тут біле, а там чорне. Хоч би що ми казали, а люди ходять у пенсійні тури, продовольчі тури, із тієї ж таки Горлівки чи Донецька. Люди, хай би які вони були, коли побачать різницю між тим, що відбувається там і тут, що тут міліціонер — це дядя Стьопа в хорошому розумінні слова, а там — бандит, то безумовно, вони самі голими руками того Захарченка задушать. І це не менш важливе завдання, ніж збройний наступ на посіпак.

Читайте також :Внутрішні неповерненці: Донбас

— Нині на Донбасі мільйони переміщених осіб, які потребують особливої уваги держави, але часто вона замість допомагати породжує ще більші клопоти: складність з оформленням документів, проблеми з виплатами допомоги, проблеми з житлом і працевлаштуванням. Як усе це виправити?

— Має бути максимальне сприяння і спрощення всіх цих процедур. Але водночас не безумовне. Тому що в нас досі колишні так звані міліціонери, що перейшли на бік терористів, отримують пенсію. Окрім того, ми маємо не створити утриманців. Є різні переселенці. Одні кажуть: “Дайте роботу, ми хочемо заробляти на життя”, а другі: “Ви нам винні”. Отже, на першому етапі треба максимально підтримати людей, які втратили майно, житло тощо, максимально забезпечити їх роботою. І підтримку насамперед повинні дістати люди, які хочуть працювати. Однак для цього робочі місця мають бути. Тобто дуже важливо, щоб не сформувався клас утриманців. Це дуже важлива межа, бо потім буде дуже важко повернути цих людей до нормального життя, якщо вони звикнуть. Завжди знаходитиметься якесь виправдання. Тому сьогодні завдання як держави в особі центральних та місцевих органів влади, так і самих людей — якомога швидше ввійти в життя громади, де вони живуть, і тут потрібна чітка прагматична робота.

— Чи доцільно підтримувати зв’язки з окупованою територією і які?

— У нас є величезна проблема. Потрібно визначитися, що таке відносини з тією стороною. Це стратегія чи її елемент? На мій погляд, наша стратегія — відновлення довоєнного кордону України. А от уже контакти з тими територіями — це елемент стратегії. Чи правильно було б ввести економічну блокаду? Якщо це короткотерміновий, шоковий захід, можливо. Наприклад, підготували військо, озброїли, збираємося відновлювати, робимо шокову блокаду, забороняємо рух коштів, товарів, людей. Тоді це економічна блокада, хоча вона має достатньо умовний вплив, бо з Росією кордону немає і вона буде одностороння. Але як до короткотермінового заходу до цього можна вдатися.

Що маємо сьогодні? Стан напіввагітності. Даємо туди пенсії, але кажемо: “Товарів вітчизняного виробника вам не постачатимемо. Ідіть, за українські гроші купуйте російські товари”. Фактично, ми підтримуємо виробника РФ. Як це назвати? Але й зберігати такий стан, як нині, неправильно. З одного боку, не заборонено, із другого — не дозволено. І через те Вася стоїть на блокпосту (чи це СБУ, чи міліціонер, чи військовий, немає значення), і руки сверблять, спокуса велика… Це треба унормувати. Визначити, яку продукцію туди постачаємо, хай за російські гроші розвивають українського виробника. Але чітко регламентувати. Тоді не буде розмов про контрабанду, “кришування” тощо.

— А від кого все залежить, хто це мусить зробити?

— На сьогодні мають бути пропозиції від нас. Департаментам поставлено завдання підготувати свої пропозиції для затвердження в столиці. Звичайно, ми бачимо тільки зі свого терикона, а Київ —глобальніше. Але без наших пропозицій просто критикувати, що це Київ щось зробив чи не зробив, неправильно. От ми й готуємо їх. Через тиждень маю поїхати, як буде нагода, зустрітися із президентом, прем’єром, профільними міністрами. Висловлю своє бачення, надам пропозиції і вже тоді з їх урахуванням мають прийняти рішення органи центральної влади.

— Що думаєте про ахметовський конвой? Чи є можливість його нормально оглядати?

— Нині на пунктах пропуску в нас є прикордонники і фіскали і перевірити його реально. Можливо, огляд треба робити не на передовій, а кілометрів за 30 до неї. Думаю, що гуманітарна допомога має бути. Знаю, що й центральна влада готова її надавати, й Червоний Хрест. Підтримка тих українців, що стали заручниками, є дуже важливим аспектом.

— А як щодо транспортного сполучення з окупованою територією?

— Знову-таки, воно залежатиме від того, яку тактику обрати. Якщо повну економічну блокаду, то маємо зупинити всі контакти, зокрема і сполучення. Насправді це дуже важко. Сьогодні все ріжеться і рветься по живому. Українські патріоти, які втекли з-під окупації, не змогли вивезти своїх батьків. Люди, яким 70—80 років, категорично не хочуть виїжджати. І от я пробую поставити себе на місце цих патріотів. Там хворі тато й мама. Як утриматись і не відвідати їх? Як не допомогти? Це дуже важко. Це речі не технологічні, це на рівні відчуттів. Якщо я шаную своїх батьків, я ж не кину їх у клітку й не вивезу. Це серйозний морально-етичний аспект. І тому дуже важливо, щоб цей стан, який є, надовго не затягнувся.

Економічна блокада разом із санкціями наших європейських друзів має бути жорсткішою і підштовхнути до цього. Звичайно, я категорично проти, щоб Росія нам “парила” Захарченків та Плотницьких, інкорпоруючи їх у владу. Цього не повинно бути, не можуть злочинці очолювати якусь територію. Це виключено. Зараз кажуть, що вибори на тимчасово окупованих землях неможливі без амністії. Амністії для кого? Хто скоїв тяжкий злочин, той не має прощення. Хто застрелив полоненого чи мирного жителя під дією наркотиків чи алкоголю або ж просто тому, що мав зброю, повинен бути покараний. Хто довів ситуацію до того, що люди ховаються і сплять у підвалах, не заслуговує на помилування. Треба працювати над тим усім, і нам важливо не затягнути процес відновлення контролю української влади над цією територією. Я розумію своє завдання, готовий працювати 24 год щодоби задля результатів.

Кажуть, що на сьогодні розрив уже цілковитий. Аж ніяк. Я спілкуюся з людьми, які часто бувають на тій території. Там є частина, яка, вибачте, повністю з’їхала з глузду й розказує про “ДНР” та Росію, але більшість просто хоче миру. Я переконаний, що коли юрисдикція української влади пошириться на ту територію, то великих проблем із поверненням до єдиної України не буде.

Біографічна нота

Павло Жебрівський, голова Донецької ОДА. Народився 1962 року на Житомирщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював на заводі залізобетонних конструкцій, пройшов службу в Радянській армії, був міліціонером ППС, слідчим і старшим слідчим УВС Києва. Покинувши службу, займався підприємництвом. Народний депутат України IV—VI скликань. У 2005 році — голова Житомирської ОДА. Від серпня 2014-го — доброволець, воював у складі 54-го окремого розвідувального батальйону. Після демобілізації в січні 2015-го очолив управління Генпрокуратури України з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами, які займають особливо відповідальне становище. 11 червня 2015 року призначений головою Донецької ОДА, керівником військово-цивільної обласної адміністрації

Роман МАЛКО