Оксана Родак: “Красиві дівчата бояться йти в модельне агентство”

Коли в дитинстві пообіцяла собі, що або стане моделлю, або матиме свою агенцію, вочевидь, не підозрювала, що самотужки зуміє втілити в життя і те, і те. Свого часу проміняла столичний бомонд на львівський, аби довести, що й у нас існує й успішно розвивається модельний бізнес. Нині вона — директор львівського модельного агентства ANTURAZH та власниця глянцевого однойменного журналу. Про співпрацю з Владою Литовченко, сьогоднішніх моделей та гламур — у розмові з кореспондентом “Леополіса”.

- Оксано, яке воно — життя української моделі?

— У Львові закінчила модельні курси у школі Оксани Давидак. Це дало старт моїй кар’єрі. Пізніше розпочався серйозніший етап — київський. Модельні агенції Karin MMG, “Лінія 12”, “Олег та Єва” — ті, в яких проходила навчання і працювала моделлю. Розвиток модельного бізнесу в Україні не настільки перспективний на цей час, як за кордоном. Але якщо модель живе своїм заняттям, успішно працює, ще й не завжди в комфортних умовах, може мати великі перспективи спершу в Україні, а потім з успіхом “перетинати” модельні європейські кордони.

- Українські моделі затребувані?

— Звісно, але порівняно із закордонними моделями їхній рівень оплати суттєво нижчий. Моделі не так багато заробляють. Бути моделлю — складна робота, але перспективна. У дівчаток з’являється певне коло спілкування, їх оточують цікаві люди, знаходять собі наречених. Моделі стають зірками шоу-бізнесу, кіно і телебачення. Тобто, якщо в української моделі немає фінансових перспектив у цій сфері, вона має безліч можливостей для самореалізації в інших. Якщо, скажімо, модель заробляє гроші під час показів, реклами, фото- й відеозйомок, у той же час може бути ведучою конкурсу краси. Робота моделлю — не завжди основний вид заробітку, можна працювати і на іншій роботі.

- Розкажіть про вашу співпрацю із відомою екс-моделлю Владою Литовченко, нині благодійницею Владою Прокаєвою…

— Мені імпонує Влада, вона має особливий підхід до модельного бізнесу й до бізнесу взагалі. Спершу я була її моделлю, а потім ми почали з нею співпрацювати, як і з іншими модельними агенціями. Правда, тепер вона повністю віддалась благодійності. Ми з нею час від часу спілкуємось, інколи прошу в неї порад для свого молодого бізнесу.

- Не замислювались над тим, щоб у майбутньому, як і вона, відійти від кар’єри моделі і зайнятись чимось новим?

— Наразі ще рано серйозно про це думати, бо спершу треба “поставити” свій модельний бізнес. Якби ми були зараз у Києві, а не у Львові, звичайно, все це було б набагато цікавіше, розкрученіше. У нас моделі працюють менше, аніж у столиці. Хочу поставити на ноги свою модельну агенцію, почати співпрацювати з колегами в Україні і за кордоном. У планах — відкриття дитячої модельної агенції. І вже після цього зможу думати про “додаткову” кар’єру.

- Коли ви зрозуміли, що потрібно започатковувати щось своє і допомагати розвиватись іншим?

— Колись ще у школі сказала собі, що стану моделлю або матиму своє агентство. Започаткувати свій бізнес вирішила після приїзду до Львова, бо ж перші роки свого свідомого життя прожила у Києві. Через сімейні обставини залишилась тут і відкрила агенцію
ANTURAZH та однойменний журнал.

- Як молода бізнес-леді, маєте свої секрети успіху?

— Завжди намагаюсь гарно виглядати. Усього, чого нас вчили ще в модельній школі, — правила поведінки, догляд за собою, етика спілкування, правильна манера одягатися — намагаюсь дотримуватись. Стараюсь завжди усміхатися, коли спілкуюся з людьми, — це теж “наслідки” модельної школи. Вони дієво переносяться на ведення бізнесу.

- Окрім візуальних і психологічних “прийомів”, що ще є вирішальним для бізнес-початківців? Можливо, корисні знайомства? Знаю, вас пов’язує дружба із Ринатом Ахметовим…

— Ми не настільки тісно товаришуємо, адже це відома й зайнята людина. Деколи зустрічаємось, спілкуємось. Я — проста людина, а такі люди люблять простих людей. Мені легко спілкуватись із такими людьми, як Ринат Леонідович. Товаришую із багатьма “зірками” київського шоу-бізнесу, мій друг — відомий виконавець і продюсер Дмитро Клімашенко. Маю гарні стосунки із московським журналістом Отаром Кушанашвілі. У мене “широкий спектр” друзів для спілкування, але потрібно приділяти цьому багато часу. У мене його обмаль.

- Які критерії і вимоги ви ставите для дівчат, котрі приходять у модельне агентство ANTURAZH?

— У наше агентство можна прийти не тільки для того, аби потім стати моделлю. Дівчина може прийти і просто удосконалити себе. Навчитись правильно одягатись, дефілювати. Часто хлопці приводять своїх дівчат, аби ті повчились лише для себе. Приймаємо майже всіх, не ставимо ні перед ким жорстких умов. Тим, хто прагне йти далі цією стежкою, звісно, “задаємо” параметри, близькі до 90-60-90, зріст хоча б 176 см. У Львові це — проблема, бо є багато гарних дівчат, але вони бояться себе реалізовувати, бояться йти в модельну школу.

- Віднедавна ви випускаєте і журнал  ANTURAZH — на яких читачів він розрахований?

— Не бачу у Львові достойних глянцевих видань. Мені подобається журнал StyleBoom, хоча він займає більше нішу моди та перукарського мистецтва. Лютневий випуск журналу ANTURAZH дасть про себе знати, і конкурентів у нас вже не буде. Поступово підвищуватимемо вікову категорію наших читачів, будь-хто зможе знайти для себе щось цікаве. В основному орієнтуємось на самодостатніх людей, які досягли чогось у житті, які відвідують дорогі ресторани, відомі заклади, театри, які займаються собою і рухаються вперед.

— Наскільки бізнесово вигідно видавати глянець на регіональному рівні? Коли розраховуєте на перші прибутки?

— Працювати з глянцем сьогодні в регіоні зовсім невигідно. Лише якщо робити це з комплексним підходом. А ми саме так і працюємо — у нас функціонує не лише журнал, а й модельна агенція і фотостудія. Самого видання було б недостатньо.

Та перші прибутки вже є. Не зупинятимемось і надалі. Розвиватимемося у тому ж напрямі. Плануємо розширюватися з регіонального рівня до загальнонаціонального.

- Ви — завсідниця світських і модних тусовок. Чи помітна відмінність в їх організації у Львові і, скажімо, у столиці?

— Деякі світські вечори, які проходять у Львові, у Києві можуть відбуватись лише за містом. Відчувається провінціалізм. У столиці на це витрачається набагато більше коштів. У нас немає таких ресурсів і спеціалістів. Тут люди, роблячи якусь вечірку, навіть не уявляють, як вона має виглядати. Рідко бувають цікаві заходи.

- Львівський бомонд орієнтується у понятті “гламур”? Що його характеризує, на ваш погляд?

— Кожен бачить під цим словом різні речі. Хтось ототожнюватиме це із блискітками на одязі, хтось — із дорогими прикрасами з діамантами. Гламурні люди — ті, які відвідують світські заходи певного рівня, де присутня відповідна публіка. Повинен бути відповідний одяг, статус і манери. Гламур — справжня культура. Культура правильної поведінки і спілкування — без нецензурщини, без пищання і вереску на публіці, як звикла наша молодь. Усе має бути вишукано і витончено. Гламурні люди напряму спілкуються із “зірками”, з високопосадовцями.

- Гламурна жінка в Україні тепер і років п’ять тому — яка еволюція?

— П’ять років тому було модно малювати губи темним олівцем і світлою помадою. Зараз усі намагаються бути натуральними, без надлишку макіяжу.

- Як відпочиваєте та відновлюєте свої сили поміж усіма справами та вечірками? Синочок відпускає вас щоразу на роботу та світські заходи?

— Мене часто запрошують на усілякі заходи, але найбільше люблю відпочивати вдома з дитиною — це приносить мені задоволення, бо багато часу віддаю бізнесу. Взимку люблю поїхати в Буковель на лижі, влітку — в Дубаї. Син справді часто не відпускає мене, прошу його піти разом зі мною, та він не хоче (усміхається. — Ю. Т.-Ч.). Увесь вільний час намагаюсь присвятити йому.

З досьє

Оксана Родак народилась у Львові, в травні 1985 року. Навчалась у школі смт Запитів Львівської області. Працювала у модельних агенціях Львова та Києва. Зараз здобуває фах юриста в ЛНУ ім. Івана Франка. Незаміжня, виховує сина. Хобі — дорогі авто, подорожі, фітнес, шопінг. Займається дайвінгом та любить екстремальні види спорту.

Юлія ТУНІК-ЧОРНА