Невизначеність за кількома напрямками. Як кіт Лукашенко виявився крутішим за кота Шредінгера

Немає сумнівів у тому, що 9 травня, на параді в Москві, Лукашенко був тяжко хворий. Настільки важко, що, по-перше, виникало питання, як він взагалі поїхав у такому стані, і які засоби тиску застосувала Москва, щоб змусити його піти на це. По-друге, пішли чутки, що прилетів він здоровим, і був отруєний вже в Москві, за наполегливе небажання приєднатися до “спецоперації”. По-третє, коли за кілька днів Лукашенка вивели на публіку, він ще більше був схожий на труп, уже забальзамований. В мережі пішли суперечки, коли буде оголошено про його смерть, і чи живий він ще, чи вже мертвий.

У Москві, схоже, теж списали Лукашенка з рахунків, уявивши, що Білорусь уже в них у кишені і незабаром знову стане БРСР. Нічим іншим, крім такої гри уяви, неможливо пояснити появу 17 травня спільної заяви глав МЗС РФ і РБ “за загальним зовнішньополітичним пріоритетом Росії та Білорусі”, у класичному пізньобрежневському стилі. У ньому, зокрема, підтверджувався “особливий союзницький характер двосторонніх відносин та єдність підходів з питань міжнародного та регіонального порядку денного”, а також спільний рух шляхом створення Союзної держави. У Кремлі явно прикидали склад делегації для участі в похороні набридлого своєю спритністю “найкращого друга і союзника”, і фантазували з приводу поз, до яких вони ставитимуть його спадкоємця.

Найпрозорливішим виявився екс-глава СЗР України Микола Маломуж, який припустив, що Лукашенко вирішив зіграти в кота Шредінгера, який чи то живий, чи то мертвий, і зробив це з єдиною метою — розвести Кремль і Путіна, і отримати паузу перед візитом спецпосланника КНР Лі Хуея, який здійснює тур Європою з метою пошуку шляхів російсько-українського врегулювання.

“Лукашенко опинився в непростій ситуації, — написав Маломуж, вказуючи на довгу низку дивних обставин, що супроводжували “смертельну хворобу” диктатора . — Путін програє війну в Україні, і це може статися вже найближчим часом, тому постає питання, як Лукашенко дистанціюватися від злочинів Ось Лукашенко і намагається грати у свою гру, відмежовуючись від агресивних дій Росії, тому він неодноразово пропонував Мінськ як майданчик для переговорних процесів між Байденом і Путіним або між Зеленським і Путіним, а також третім сторонам. Він намагався заручитися підтримкою Сі Цзіньпіна. Іншими словами, Лукашенко всіляко намагається підстелити собі соломку, щоб, коли Путін програє війну, можна було заявити, що він виступав у ролі миротворця”.

Подальший перебіг подій повністю підтвердив цю версію. Негайно після візиту Лі Хуея до Києва Лукашенко, який раптово посвіжів, якого цитує “ Белта ”, оголосив дезінформацією заяви про українське контрнаступ, використавши це як привід для заклику повернутися за стіл переговорів, взявши за основу якийсь “новий документ”.

Тим часом Лі Хуей, вислухавши позицію України, вирушив у тур європейськими країнами. При цьому він зробив низку заяв про те, що переговори — це процес, і первісна розбіжність позицій сторін не є принциповою перешкодою для їхнього подальшого зближення. Це мало пом'якшити позицію МЗС України, яка виключала поступку територій або заморожування конфлікту. “Від кризи немає панацеї”, — сказав Зеленському Лі, якого цитує сайт МЗС КНР, а закінчення війни вимагатиме від усіх сторін “зміцнення довіри та створення умов для припинення вогню та мирних переговорів”.

Синхронно з візитом Лі Хуея Україна озвучила і власний, але вже неофіційний та щодо компромісний план перемир'я. Це зробив глава ГУР МО України Кирило Буданов, на думку якого таким компромісом може стати відведення російських військ на кордон 1991 року, та створення за її контуром демілітаризованої зони, шириною не менше ніж по 100 кілометрів з кожного боку. Така зона унеможливить обмін ударами внаслідок випадкових провокацій, без залучення коштів великої дальності, і не дозволить скоротити підлітковий час натовських ракет з боку України, що було однією з головних заявлених цілей Росії на початку СВО. Питання Криму та Севастополя, а також збереження там військової бази РФ може стати предметом окремих переговорів.

Подібні думки Кісінджер вже висловлював, хоч і менш категорично, але цього разу вони набули вигляду плану, що остаточно склався.

Але й Китай не єдиний претендент на роль миротворця по Україні. На підході група африканських країн, збита Лавровим під час його останніх вояжів Африкою. І ця група зробила сюрприз: миротворча делегація з Африки перед турне до Москви та Києва хоче отримати гарантії тимчасового припинення вогню та нового референдуму на Донбасі, про що повідомила Jeune Afrique. Іншими словами, навіть група країн, зібрана Лавровим для захисту російських позицій щодо України, не має наміру визнавати анексовані території частиною Росії. Про можливості проведення референдуму, як таких, і про те, хто має в ньому брати участь (як мінімум, видно дві спірні групи — українські біженці з Донбасу та російські підселенці на Донбас), розмова, звичайно, окрема. Але який сам підхід!

Politico публікує матеріал про те, що у Білому домі розглядають варіанти та проводять попередні обговорення тіньового заморожування конфлікту, без офіційного визнання існування такої угоди і, зрозуміло, без офіційних кордонів. Тобто питання про те, що Росія незаконно утримує частину території України, з порядку денного не знімається, а отже, і санкції залишаються чинними. Так, частково Росія їх обходить, але це тягне для неї додаткові витрати. І оминає вона не все. У довгостроковій перспективі навіть такі санкції вбивають російську економіку, а у середньостроковій збільшують втому російських еліт — від санкцій, війни та Путіна. При цьому про зниження поставок зброї Україні явно не йдеться, та й сама Європа, як і США, почали інтенсивно модернізувати та нарощувати свої армії. Так що далеко не факт, що час перемир'я в нинішньому розкладі працюватиме на Путіна.

І, нарешті, залишається ордер МКС. Його ніхто не скасовував, і скасовувати не збирається. Навпаки США висловили підтримку Міжнародному кримінальному суду в Гаазі, а також іншим організаціям, які ведуть розслідування російських злочинів в Україні.

І все це відбувається не за місяць, не за тиждень, а за два дні: 17 та 18 травня. Що буде 19-го, ще невідомо, але є відчуття, що теж щось цікаве — адже це дата старту хіросимського саміту G7, на якому тема України буде основною. Це означає, що Лукашенко вийшов зі своєю заявою вчасно: вчора було б рано, а завтра — пізно.

У Кремлі, зважаючи на все, панує розгубленість. Те, що Лукашенко, якого там уже подумки поклали в труну, і закопали глибше, раптово воскрес відійшло на другий план. На першому плані постала проблема переговорів. Можна, звичайно, впертись і заявити, що жодних переговорів не буде, а Росія воюватиме до переможного кінця та польського кордону. Але це означає вже повну ізоляцію. А якщо все-таки вести переговори, хай і з нескінченними затяжками, то в ситуації, коли Путін невиїзний карний злочинець, Лукашенко виявляється потрібен усім. І особисто Путіну, і російським елітам, поставленим перед питанням: чи так їм необхідний Путін і чи варто асоціювати себе з ним. Потрібен ЄС, Китаю, і навіть, можливо, США, хоча досі в Білому домі їм нехтували. І, в перспективі, Лукашенко може виявитися потрібним не лише у переговорах щодо України. Перед ним знову намалювалися дуже цікаві перспективи.

Звичайно, Олександр Григорович злочинець, психопат і рідкісний негідник. Але в нього принаймні немає ядерної зброї. І міжнародного ордера на його арешт також немає. Одне тільки це, порівняно з Путіним, робить його дуже милим та рукостисканим.

Так живий/померлий Лукашенко виступив у ролі кота Шредінгера, про якого, поки він закритий у ящику від спостерігача, неможливо точно знати, чи живий він чи мертвий, але можна робити різні припущення, прораховуючи їхню ймовірність. Причому, на відміну від кота Шредінгера, який існує на єдиній осі живий-мертвий, кіт Лукашенка має невизначеність відразу за декількома напрямками. У порівнянні з котом Шредінгера, він дуже спритна і хитра тварюка, і поки що успішно переграє всіх. Включно з Путіном, який уже не раз думав, що Лукашенко сидить у нього в кишені і нікуди не подінеться.

І, до речі, про Путіна: а хто це так голосно виє на Ватних Болотах?