“Негативна селекція” триває. Думки з приводу

У часі поєдналися дві події — на перший погляд, зовсім не дотичні одна до одної і політично різнорівневі: відставка голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського та його команди і наказ про звільнення у запас із лав ЗСУ начальника штабу 20-го окремого мотопіхотного батальйону полковника Віктора Покуси, який виступив на сторінках газети “День” з листом до керівництва України, присвяченим аналізу причин невдач української армії та її здатності очистити Донбас від ворога.

Насправді ці дві події видаються ланками одного ланцюга, складовими одного цілого, елементами однієї системи. Бо ж і Коломойський, і Покуса насмілилися виокремитися із загального ряду і не тільки мати власну думку й власні оцінки ситуації, а й виносити їх “на публіку”. Й от вони відставлені. Ще й у супроводі деяких надзвичайно цікавих коментарів. Скажімо, експерт аналітичного центру “Атлантична Рада” (США) Адріан Каратницький назвав Ігоря Коломойського “найнебезпечнішою людиною на підконтрольній Україні території”. З ним солідаризувався екс-віце-прем’єр уряду Азарова Олександр Вілкул, заявивши: “Думаю, що новий губернатор, передусім, сфокусує свої зусилля на стабілізації ситуації, відновленні економіки й ефективної системи управління областю, соціальними питаннями і припинить беспредєл, який нав’язав регіону Коломойський”. А народний депутат Антон Геращенко наголосив: “Народ хоче того, щоб Україна йшла шляхом до Європи, а значить, щоб при владі були професійні політики та менеджери, а не особи з обкладинки “Форбс”, що захищають свій вплив на державний сектор економіки”.

Ну, а на виступ полковника Покуси такої гучної реакції не було, але колишній заступник начальника Генштабу генерал Ігор Романенко прокоментував критику керівництва Генерального штабу ЗСУ, яка була і в листі Покуси, й у зверненні командирів підрозділів, які вийшли з Дебальцева, до Верховного головнокомандувача: “Саме Муженко до закінчення основних бойових дій повинен стояти на чолі українського війська… Народне прислів’я каже, що коней на переправі не міняють. Генерал-полковник Віктор Муженко сам сідав у танк і виводив всіх… Коли ситуація зміниться на воєнно-політичну, тоді потрібно проаналізувати роботу начальника Генштабу й зробити висновки”.

Цікава вимальовується картина, чи не так? Заокеанський експерт (а у нас звикли з повагою ставитися до позиції цих експертів) благополучно “забув” і про справу Гонгадзе, і про політичний ренесанс Леоніда Кучми, і про “вишки Бойка”, і про тих олігархів, які на перших етапах підтримували донецьких “новоросів”, прагнучи наварити на тому політичний капітал, і про тих, хто сьогодні фінансує мас-медіа, що ведуть антиукраїнську пропаганду… Всі лиха — від Коломойського! Може, справа у тому, що Каратницький свого часу опублікував десятки статей про те, що Янукович, ставши президентом, “змінився”, “нормально сприймає компромісний характер політичного плюралізму” і “прихильно ставиться” до демократичного устрою? І саме це визначає збіг його позицій з екс-віце-прем’єром Вілкулом? Ну, а кого мав на увазі Антон Геращенко, ведучи мову про “професійних менеджерів”? Чи не тих, хто працював у корпораціях “Рошен”, “Богдан” і на 5-му каналі? Чи, може, таких персонажів, як згаданий уже “опозиційний” Вілкул, що нині охоче підтанцьовує чинній владі?

Узагалі, дуже цікава вимальовується картина. Українська держава, як повідомив сайт Радіо “Свобода”, не має жодних претензій до Дмитра Фірташа. І до Ріната Ахметова претензій немає. І до Віктора Нусенкіса. І до Юрія Бойка. І до Вадима Новинського. І до інших олігархів, кого б і що б вони не фінансували і куди б не виводили з України гроші. І до Володимира Литвина та Володимира Рибака, які в бутність головами Верховної Ради ледь не кожного сесійного дня порушували Конституцію та Закон про регламент, санкціонуючи сфальшовані “голосування” і “скорочену процедуру” (реально — відсутність будь-якої процедури) розгляду законопроектів, претензій немає.

Ба більше — академік Литвин ще й підводив “теоретичне” обґрунтування систематичного порушення Конституції при голосуванні — мовляв, ми лише вчимося демократії, от колись-таки навчимося, і тоді, нарешті, поважатимемо Основний Закон… Ясна річ, до них претензій немає. Точніше, претензій з боку державних структур. З боку громадянського суспільства ці претензії є, і про них політично активні громадяни не забувають. І не забудуть.

Цю цікаву картину доповнює те, що полковника Віктора Покусу з його значним бойовим досвідом і здатністю до оперативно-стратегічного аналізу звільняють у запас, а “паркетних генералів” та “лакейських полковників” ніхто не чіпає. При цьому найпереконливішим свідченням неадекватності керівництва Генштабу є якраз слова генерала Ігоря Романенка, який сам не розуміє сенсу того, що він сказав. Бо ж якщо начальник Генштабу змушений сам сідати у танк і виводити війська з загрозливих ділянок фронту, то це означає, по-перше, що Генштаб не працює і не керує військом (інакше не доводилося б в останній момент рятувати військовиків), по-друге, що багато які командири частин і з’єднань призначені за будь-якими принципами, крім професіоналізму (вони самі мали б вчасно виводити бійців), по-третє, що рівень генерал-полковника Муженка — це максимум командир бригади, а не начальник Генштабу. Бо ж останній — це мозок армії. І нічия особиста хоробрість не компенсує того, що цей мозок, м’яко кажучи, погано мислить.

Власне кажучи, проблема навіть не в особистостях, а в системі. По-перше, чинна в Україні система влади (в тому числі — й армійська “вертикаль”) побудовані не в останню чергу на принципі негативної селекції, тобто доборі та просуванні “нагору” не найкращих, найпрофесійніших і найморальніших, а тих, хто “не висовується”. Істотних змін у цій системі після Революції гідності, на жаль, не сталося. По-друге, у цій системі превалює принцип персональної відданості тому, хто “нагорі”, та поблажливого ставлення до персонажів “свого кола”, нехай і політичних противників. Тож, скажімо, нинішня місія Леоніда Кучми як офіційного представника Української держави на Мінських переговорах — це закономірність. По-третє, одна з головних проблем, які об’єктивно постали перед Революцією гідності, — це знаходження не тільки патріотичних і професійних, а й непідкупних лідерів на всіх рівнях, згори й донизу. Чи треба пояснювати вагу цієї проблеми?

Керівник парламентської фракції Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко радісно відзначив з приводу повного розв’язання, як він вважає, конфлікту між президентом і тепер уже колишнім головою Дніпропетровської ОДА: “Коломойський залишився визнаним патріотом, впливовим громадським діячем і великим бізнесменом. Порошенко довів, що Україна змінюється і державні фінансові потоки відтепер без посередників мають йти у державну кишеню. При цьому у Президента і його політсили є чітке розуміння, що це — лише початок. Всі олігархи мають відійти від державних ресурсів”.

А тим часом підвищення тарифів на електроенергію, газ, опалення і воду, додасть мільярди й мільярди передусім тим олігархам — власникам облгазів й обленерго, — які свого часу були головними спонсорами режиму Януковича й одержали величезну, до цього державну, власність за безцінь в обмін на свої “послуги” цьому режиму та особисто його вождеві… І грошові потоки з України в офшори — воістину колосальні — так і не перекриті…

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ