Не тільки єврозона. Як світ може поділитися на валютні спілки

 Бразилія та Аргентина запускають підготовку до створення спільної валюти. Про це було оголошено 22 січня, під час візиту бразильського президента Лули да Сілви до Буенос-Айреса. Бразилія пропонує назвати нову валюту SUR (”Південь”); також від початку мається на увазі, що інші країни Латинської Америки отримають запрошення приєднатися до цього плану. Результатом може стати поява другого за розміром валютного союзу у світі: якщо він охопить усю Латинську Америку, то становитиме близько 5% світового ВВП.

Бразилія та Аргентина впевнені, що єдина валюта допоможе стимулювати регіональну торгівлю і знизити залежність від долара США. Головне завдання — розвивати регіональну економічну інтеграцію, щоб вибратися з пастки залежного розвитку. І вже є розуміння, що це має бути така інтеграція, в якій фіскальна політика стоїть на першому місці.

Власне, дві країни ще з 2007 р. обговорюють питання про єдину валюту. Навіть було створено фінансові інститути для цього: Bank of Sur 2007-го та Unasur 2008-го. Але переговори по суті заходили в тупик передусім через позицію центробанку Бразилії. Однак тепер обома країнами керують ліві уряди, тож є вже політична воля для створення SUR.

Водночас Бразилія та Аргентина, які займають майже половину всієї Латинської Америки, збираються розвивати Mercosur — спільний ринок країн Південної Америки, економічну та політичну угоду між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм, Парагваєм і Венесуелою. Очевидно, що у разі успіху проекту, SUR буде впроваджуватися насамперед у цих країнах.

Одночасно на іншому континенті, в Африці, відбувається дуже схожий процес. Там Східноафриканське співтовариство (САС) створить цього року регіональний центробанк — так званий Центральний банк Східної Африки. “Це дозволить нам гармонізувати фіскальну та монетарну політику країн-учасниць, а приблизно через три роки ми матимемо єдину валюту”, — заявив генеральний секретар САС Пітер Матукі.

Східноафриканська співтовариство — це міжурядова організація, яка включає сім східноафриканських країн — Бурунді, Демократичну Республіку Конго, Кенію, Руанду, Танзанію, Уганду і Південний Судан. (Ще Сомалі — кандидат на приєднання.) На території СAC зараз проживає 283 млн осіб. Так, поки що здебільшого це злидарі. Але все одно це величезний, перспективний ринок.

Cхідноафриканське співтовариство

Тут варто відзначити, що в країнах Центральної Африки знаходиться в обігу CFA (Центрально-африканський франк), емітований центробанком Франції і прив'язаний до курсу євро. CFA використовують Чад, Конго, ЦАР, Габон, Камерун, Екваторіальна Гвінея. Щоправда, CFA втрачає популярність у регіоні у міру того, як там втрачає свій вплив Франція, а відбувається це досить швидко.

Звичайно, само собою напрошується тлумачити південноамериканську та східноафриканську валютні ініціативи як природний рух до багатополярного світу. Адже “полюс сили” — це не так розвинена промисловість, високі доходи та сильна армія, як точка перетину інтересів різних країн. З них спочатку народжується взаємовигідна співпраця, а потім міцніший альянс, зокрема фінансовий.

Південна Америка має всі необхідні ресурси для створення власного регіонального союзу. Там є і викопне паливо, і всі види металів, і мегаполіси, в яких може розвиватися не тільки бізнес, а й наука. Якщо тепер найбільш значущі країни Південної Америки зможуть закласти базис єдиного простору із загальною валютою, правилами перебування та іншими атрибутами — це різко покращить перспективи регіону у ХХІ столітті.

Макроекономісти (такі як нобелівський лауреат Роберт Манделл) давно довели, що ідея валютних зон — правильна. Хоча досі єдину подібну значущу зону змогла створити тільки Європа. Але й вона до валютного союзу вона йшла майже 40 років — вперше про зону єдиної валюти заговорили наприкінці 1950-х в Європейському співтоваристві з вугілля і сталі (прообраз ЄС).

Саме Роберт Манделл сформулював теорію оптимальних валютних зон, два обов'язкові атрибути якої — єдиний ринок капіталу та єдиний ринок робочої сили. Тобто, якщо ви хочете отримати єдину валюту для кількох країн, то вам доведеться відкривати кордони, уніфікувати фінансове законодавство тощо.

Невдалі спроби створення валютних зон лише підтверджують це правило. Йдеться про єдину валюту пострадянських країн в ЄАЕС, яка так і не відбулася. А також про спробу членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки запровадити єдину валюту, відв'язавши свої власні від американського долара. Планувалося, що єдину грошову одиницю буде введено в Бахрейні, Катарі, Кувейті, ОАЕ, Омані та Саудівській Аравії до 2010 р. Але не вийшло.

Зате може вийти у країн Південної Америки та Східної Африки. Відомий американський соціолог, політолог і філософ, один із засновників світ-системної теорії Іммануїл Валлерстайн дійшов висновку, що майбутнє — за єдиними макроспілками. І навіть вивів нижній поріг ефективності такого союзу — 400-450 млн осіб. Цій цифрі сьогодні відповідає населення ЄС, населення Північної Америки (США+Канада+Мексика), Китаю, Індії та Південної Америки (населення на 2021 р. 438 млн осіб). Східна Африка поки що “не дотягує”, але якщо згадати, які там темпи приросту населення, то зараз саме час розпочинати створення валютного союзу.

Причина економічного успіху регіонального союзу країн (і, відповідно, єдиної валюти) — те, що, незважаючи на всі розмови про глобалізацію, країни воліють більше торгувати всередині своїх макроспілок, а менше — з далекими країнами. Так, наприклад, у тій же Європі на початку XXI століття 82% експорту європейських країн прямували до інших країн Європи, усередині неї покривалося і 78% імпорту. Тобто хоча Європа (не лише ЄС) — великий світовий експортер та імпортер, все одно основна частка торгівлі йде в її межах. І, відповідно, обслуговується єдиною валютою.

Широка глобалізація так і не вилилася у вільний товарообмін за принципом “усім з усіма”. Десятиліттями чи не найбільший у світі товарообіг фіксується між США та Канадою, а наступний за ним — між США та Мексикою. Останніми роками співмірний з ними торгівельний оборот тільки між США і Китаєм. За цим винятком найбільші у світі парні товарообміни генерують США з їхніми “сухопутними” сусідами.

Висока частка “сусідської” торгівлі характерна для більшості регіонів (крім хіба що “світової фабрики” — Китаю). Тож і південноамериканський, і східноафриканський валютні проекти можуть виявитися успішними. Більше того, після війни цілком можливе і зародження східноєвропейського або чорноморського валютного проекту за участю України. Адже Польща, Чехія, Румунія, Угорщина, Болгарія так і не перейшли на євро. Додамо сюди Туреччину, Молдову, Грузію… Ось і вимальовуються контури потенційного валютного союзу.

Денис СТАДЖІ