Не тим Іллічем комбінат назвали

Не встигло в головах відданих ідеям ленінізму ватників відшуміти святкування 146-ї річниці з дня народження Владіміра Ульянова, як найпослідовніші в Україні любителі Ілліча завдали кремлівськіій мумії підступного удару нижче спини. На зборах акціонерів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча 25 квітня 2016 року було ухвалене рішення про перейменування в межах декомунізації — ні, не самого комбінату, а саме того Ілліча, іменем якого комбінат названо.

Тупо викинути меметичне по-батькові з офіційної назви акціонери ММК (тобто “Метінвест холдинг” Ріната Ахметова), як і було обіцяно, не наважилися. Адже, як наголошує комбінат у своїх повідомленнях, міжнародна торгова марка “Ilyich Iron and Steel Works” — це відомий бренд на світовому металургійному ринку, який є “гарантом якості продукції, що випускається комбінатом”, та “ніяк не асоціюється в споживачів з іменем радянського керівника Володимира Леніна”. А відтак, мовляв, “зміна торгової марки після багатьох років успішних продажів на експортних ринках викличе нерозуміння в покупців та ускладнить реалізацію традиційно впізнаваної української продукції”. З огляду на це Ілліч відтепер — не якийсь там комуняцький упир, а багаторічний директор дніпропетровського Інституту чорної металургії Зот Ілліч Некрасов, який декомунізації не підлягає, а от увічненню в назві маріупольського ММК — цілком.

Звісно, після ідеї міськради Комсомольська Полтавської області “перейменувати” місто на абревіатуру “КоМСоМоЛСК” (”Колектив молодих соціально мотивованих людей-справжніх козаків”) такі гримаси декомунізації вже мало дивують. Хоча й викликає подив мотивація ММК щодо впізнаваності бренду — складається враження, що металургійний гігант не експортує металопрокат серйозним промисловим клієнтам за довгостроковими контрактами, а торгує чавунними чушками просто на полицях західних супермаркетів. “Оце думав узяти сьогодні пару “Чушок Ілліча”, та щось завозити перестали. Не той тепер український металургійний імпорт пішов...” — так і постає в уяві картина розпачу заморських покупців від декомунізаційної катастрофи.

Але менше з тим, якщо кажуть ахметівці, що без тавра Ілліча жодного кілограму металу на Заході не продаси, то, певно, так воно й є. Просто чавунна чушка покупця ніяк не зацікавить, а от чушка “Ilyich Iron and Steel Works” — це вже як матрьошка в вушанці на Андріївському узвозі, обов'язковий сувенірний набір для будь-якого гостя Києва. Ну як не придбати? “Лише сьогодні й лише для вас! Ексклюзивний холоднокатаний сталевий лист із повалених та переплавлених в Україні чавунних ленінів! Підтримай українську декомунізацію — купи продукцію Ilyich Iron and Steel Works!”

Хоча такий підхід тут явно не спрацює — адже ММК наполягає, що осоружне по-батькові “Ільїч” у покупців узагалі не асоціюється з лєнін-мєдвєдь-водка-пєрєстройка-балалайка, а є символом України та її продукції. Тоді, певно, це має виглядати так: “— Куме Джоне, а ви чули, як українською чавун називається? Ilyich! — Красива назва, треба брати!”

Утім, що б там не казали в Ахметова, але слово “ілліч” західному світові не таке вже й невідоме. Інші річ, що через відсутність у більшості європейських мов поняття “по-батькові” його й справді навряд асоціюють зі словосполученням Vladimir Lenin. Зате цілком можуть асоціювати з людиною, якій “Ілліч” дістався від батьків як повноцінне ім'я, — легендарним міжнародним терористом Карлосом Шакалом, що добуває нині свого віку в пожиттєвому ув'язненні у французькій тюрмі Клерво. Ім'я Шакалові, за паспортом — Іллічу Раміресу Санчесу — придумав батько, переконаний марксист-ленініст, і, як підтвердив життєвий шлях венесуельського Ілліча (з десятками вбивств і терактів), придумав недарма.

Фото: EPA/UPG

Ілліч Рамірес Санчес

Тож якщо продаж прокату під іменем відомого терориста не є хитрим маркетинговим ходом чи принциповою позицією Ріната Ахметова, то торгівельну марку імені Зота Ілліча Некрасова варто хоча б розширити — наприклад, Zot Ilyich Iron and Steel Works уже звучить не так загрозливо та значно більш декомунізовано, хоч і впізнаваність бренду залишається. Утім, найбільше питань викликає навіть не безльтернативність Ілліча в назві металургійного комбінату, а вибір самого Ілліча.

Якщо виходити з міркувань дотичності конкретного Ілліча до життєвого шляху ММК, то Зота Некрасова з Маруіполем поєднує хіба що Мелітополь, я якому Некрасов народився і який іноді плутають із Маруіполем невибагливі громадяни. Більшість свого життя Зот Некрасов прожив у Дніпропетровську, і Інститут чорної металургії, який він очолював, із 1991 року носить його ім'я (тобто прізвище — але, принаймні, точно не по-батькові). Маріуполь у його біографії взагалі не фігурує, тож якби не тато Ілля, не дочекався би науковець Зот такого вшанування.

Тому якби в Ахметова підійшли до вибору Ілліча з більшою повагою до історії комбінату, то ММК, наприклад, могли б назвати на честь екс-заступника гендиректора комбінату, колишнього голови наглядової ради Юрія Ілліча Чентукова. Але попри ідеальну для місцевої номенклатури біографію (Чентуков був депутатом міськради від Партії регіонів), Чентукову місце почесного Ілліча вже не світить — із комбінату його вичистили в 2013 році, а яке Рінатові тепер діло до старих кадрів Бойка?

Юрій Ілліч Чентуков

Якщо в історії ММК більше немає визначних іллічів, то теж не проблема — адже, наприклад, Пьотр Ільїч Чайковскій має до Маріуполя не менший стосунок, ніж Зот Некрасов. Чом би не увічнити в назві комбінату по-батькові шанованого маріупольцями російського композитора? І світовій металургійній спільноті чавун від Петра Ілліча явно би сподобався не менше, ніж від терористів Владіміра Ілліча чи Ілліча Раміреса Санчеса!

Чудовим Іллічем Арамом Хачатуряном могла би поділитися з Маріуполем Вірменія, не відмовився би від такої честі колега Володимира Бойка по Компартії, Ілліч-поет Борис Олійник. Неймовірного шарму чавунним чушкам додали би постаті Івана Ілліча Скоропадського, гетьмана Лівобережної України після Мазепи, чи Іллі Ілліча Мечникова, видатного українського мікробіолога. Та що там казати — навіть Дмитро Ілліч Гордон узяв би в Ріната тригодинне інтерв'ю, якби на нього звернули увагу маркетологи “Метінвесту”!

А якби раптом до власників ММК дійшло, що фіксувати видатну людину не за прізвищем, а за допомогою по-батькові — це якесь дивне панібратство, яке застосовувалося в СРСР винятково до меметизованих ініціалів В.І.Ульянова в межах культу його особи (навіть Вісаріоновича жодного в назвах не намалювалося), то вихід теж можна було би знайти. Адже в постсовковому світі ще лишилося стільки топонімічних Іллічів! Село Ілліч у Тайиньшинському районі Північно-Казахстанській області Казахстану, білоруські вьоска Ілліч у Пуховицькому районі Мінської області чи селище Ілліч у Рогачовському районі Гомельскої області, російські хутор Ілліч у Отраднєнском районі Краснодарського краю та навіть аул Ілліч у Зеленчуцькому районі Карачаєво-Черкесії!

Як бачимо, варіантів для більш ефективної заміни титульного Ілліча в Маріупольському металургійному комбінаті в Ріната Леонідовича було безліч. І навіть був один зовсім оригінальний — зателефонувати колегам із “Криворіжсталі” та спитати, чи сильно впали продажі та впізнаваність продукції після перейменування комбінату на “Арселор Міттал Кривий Ріг”. І врешті зрозуміти, що навіть назва “Leonidovich Iron and Steel Works” — і та звучить пристойніше, ніж уперті спроби загримувати під щось людиноподібне остогидлу кремлівську мумію.

Юрко КОСМИНА