Не лише Україна: зіткнення Росії та НАТО намічається ще в одному місці

Генеральний секретар НАТО відвідав арктичну зону Канади. Держдепартамент США анонсував посаду посла з особливих доручень для Арктичного регіону. Ще два члени Арктичної ради приєднуються до НАТО. Загалом, рух арктичної криги дедалі більше впливає на світову політику.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг уперше на нинішній посаді відвідав арктичну зону наприкінці серпня. Як норвезький політик він добре розуміє арктичну проблематику і багато разів бував за Полярним колом. Але візит в арктичну зону Канади був важливий як перший із певного погляду. Генсек Альянсу не вирішує практичних військових питань. Тому його візит на об'єкти Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки можна вважати символічним. Однак цей символізм свідчить про політичну увагу, яку приділяють Арктиці в НАТО.

У новій Стратегічній концепції Альянсу, прийнятій у червні нинішнього року, Арктику формально не згадують. Там ідеться про деструктивні дії Росії на Крайній Півночі та про наслідки зміни клімату. Але, з іншого боку, Арктична рада (міжнародна структура, створена в 1990-х для координації дій країн, омиваних водами Північного Льодовитого океану) невдовзі перетвориться на ще одну Раду НАТО—Росія. Арктична рада об'єднує Данію, Ісландію, Канаду, Норвегію, Росію, США, Фінляндію та Швецію. На час створення це були п'ять країн НАТО, дві нейтральні країни та Росія. Через рік-два це будуть сім країн НАТО проти Росії. Арктичні Фінляндія і Швеція відмовилися від свого нейтрального статусу на користь членства в Альянсі, усвідомивши на прикладі України реальність російської загрози.

Дворічне головування в Арктичній раді торік перейшло до Росії. Але повною мірою поголовувати вона не встигла. На тлі вже тодішніх санкцій багато спільних із Росією проєктів було заблоковано. З початком широкомасштабного нападу Росії на Україну інші арктичні країни призупинили свою участь в Арктичній раді, залишивши Росію в агресивній самотності. На початку липня ці арктичні країни (незабаром усі вони — члени НАТО) оголосили, що відновлять роботу Арктичної ради без Росії, створивши певного роду “Арктичну сімку”. Таким чином, згодом цілком може оформитися A7 на додачу до G7, “великої сімки”.

Щоб така можливість ядерної війни залишалася лише теоретичною, НАТО підтримуватиме військовий баланс в Арктиці. Перед червневим самітом Альянсу Канада оголосила про виділення впродовж найближчих кількох років 4,9 млрд дол. на модернізацію Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки, об'єкти якого минулого тижня відвідав генеральний секретар НАТО. Упродовж двох десятиліть Канада планує витратити на зміцнення арктичної оборони 40 млрд дол., із яких 15 млрд — на поліпшення інфраструктури. 

Єнс Столтенберг прямо вказав на агресивну поведінку Росії та претензії Китаю як на безпосередні причини підвищення уваги НАТО до Арктики. Російські й китайські ідеологи бачать у цьому нову глобальну битву за викопні ресурси та транспортні комунікації. Китай готовий розширити російський Північний морський шлях до “Полярного Шовкового шляху”. Росія відчайдушно доводить на майданчиках ООН, що її континентальний шельф, багатий на викопні ресурси, простягається до берегів Канади.

У товщі дна Північного Льодовитого океану, за наявними оцінками, містяться 90 млрд барелів нафти. Цього достатньо для чотирьох років усього світового видобутку нафти на нинішньому рівні. Не менш істотно, що там є на один трильйон доларів рідкоземельних металів, важливих для економіки “зеленого” переходу. Росія вірить у нафту, Китай — у рідкоземельні метали. І всі, включно із НАТО, вірять у нову географію транспортних маршрутів, що виникає в результаті глобального потепління. Арктика теплішає швидше, ніж планета в середньому. Темпи потепління високі. Якщо температура в Арктиці підвищиться більш ніж на один градус, то не тільки відкриються нові транспортні маршрути, що заощаджуватимуть 20 днів на перевезеннях із Європи в Азію, а й виноградники з півдня Європи перемістяться на її Північ. Уже зараз вирощування винограду на шведському Готланді в Балтійському морі стає рентабельним.

У новій стратегічній концепції НАТО зміні клімату приділяється значна увага саме тому, що змінюються військова географія та умови ведення війни. Військові підводні човни не буритимуть нафтових свердловин. Але морська доставка військових вантажів із Північної Америки і Європи на Тайвань, у Японію та Південну Корею — питання актуальне уже в найближчій перспективі.

Адміністрація Джозефа Байдена налаштована щодо Арктики не так рішуче, як була налаштована адміністрація Дональда Трампа. Останній не дуже й жартував, коли пропонував, аби США купили в Данії Гренландію — найбільш наближений до Північного полюса масив суходолу. Такий практичний підхід до природних ресурсів був антагоністичний інтересам Китаю і Росії, але зрозумілий їм по суті. У Пекіні й Москві бачили в цьому близьке їм середньовічне прагнення до поділу світу.

Погляди адміністрації Байдена стосовно Арктики складніші й менш зрозумілі. Вони, мабуть, просто ще не сформувалися. Ідея підвищити ранг координатора з питань Арктики (який є у структурі Держдепартаменту) до посла з особливих доручень саме й означає прагнення сформувати політику. Нині зрозуміло, що роль Арктики залишається важливою з військового погляду, найближчим часом вона зростатиме у транспортному відношенні, і це теж матиме військовий вимір.

Імовірно, згодом стане важливою економічна роль Арктики як джерела ресурсів — риби, нафти й лантану. НАТО в Арктиці зараз точно не по це. Можливо, арктичною економікою займеться нова “Арктична сімка”, група країн Альянсу із загальними північними інтересами. З усім цим, імовірно, й муситиме розібратися новий американський посол з особливих доручень для Арктичного регіону.

Навряд чи можна серйозно сприймати російські наративи, що російсько-українська війна — це периферія якогось іншого протистояння, наприклад за вплив у Арктиці Але російсько-українська війна і танення арктичної криги, можливо, порівнянні за впливом на світову політику.