“Нас позбавили прав та захисту”. Чому звільняють працівників культури

Близько тисячі робітників, лівих та профспілкових активістів виступили проти звільнення за бажанням роботодавця без зазначення причин, проти строкових трудових договорів і трудових договорів з нефіксованим робочим часом. При цьому міністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства Тимофій Мілованов запевняє, що новий закон про працю, навпаки, захищатиме права працівників краще, ніж чинний, і допоможе створити 1 млн нових робочих місць у наступні п’ять років.

Після впровадження строкових контрактів майже чотири роки тому сфера культури стала першим майданчиком для випробувань подібних неоліберальних реформ. Сьогодні долі культурних працівників і працівниць залежать від примх та інтересів їхніх керівників, контрактна система стала інструментом для безпідставного звільнення, а рішення про звільнення не потрібно обґрунтовувати й неможливо оскаржити в суді. Саме з цим зараз зіткнулися працівниці та працівники музичного театру на Подолі, де нещодавно звільнили голову профкому й артистку оркестру, тому що вони були незручні для адміністрації.

Перші суди

Протести проти строкових контрактів почалися ще у 2017 році — після того, як закон №955-8, який запровадив контрактну форму роботи у сфері культури, набув чинності 24 лютого 2016 року. За його умовами, протягом року з усіма працівниками культурних закладів повинні були припинити безстрокові угоди та перевести їх на контракти від одного до трьох років. 

23 лютого 2017 року 16 артистів і артисток Національної опери України звільнили через те, що вони відмовилися підписувати контракти на умовах, запропонованих адміністрацією театру. Артисти не раз влаштовували акції протесту під будівлею Національної опери. Адміністрація їх ігнорувала, а народна депутатка та співавторка законопроєкту Ірина Подоляк порадила артистам звернутися до суду, якщо вони вважають, що їх звільнили незаконно. Що всі вони і зробили.

На сьогодні тільки 7 осіб встигли пройти першу інстанцію, Верховний суд і подати скаргу до Конституційного суду України. Скарги надходили з літа 2018-го, а Конституційний суд вирішив об’єднати їх в одну справу. Були направлені запити фахівцям з трудового права по всій Україні. Так, у відповіді кафедри трудового права Університету ім. Ярослава Мудрого було сказано, що закон порушує п’ять статей Конституції (8, 22, 24, 58, 64). Але, попри висновки експертів і протести під судом, Конституційний суд став на бік уряду й виніс рішення, що нова контрактна форма не обмежує конституційних прав на працю, а лише змінює спосіб реалізації цих прав. Усі суди були програні.

“Кожен працівник культури — це реальна людина”

До звільнення Віра Корнілова грала в оркестрі Національної опери на віолончелі. Зараз вона працює в Національному симфонічному оркестрі. Віра — досі голова незалежної профспілки Національної опери України, але адміністрація навіть не пускає її на територію театру. Як голова профспілки протягом останніх трьох років Віра активно бореться за повернення колишніх трудових прав для себе та своїх колег:

“Прийнято вважати, що працівники культури — безтілесні істоти, яким не треба їсти, пити й годувати сім’ю. Ми думаємо тільки про музику й мистецтво, а все інше нас не повинно хвилювати. Насправді це не так. Кожен — реальна людина. Він хоче їсти, сім’ю прогодувати та мати впевненість у завтрашньому дні”.

Коли артисти Національної опери зверталися до Конституційного суду, вони наполягали на тому, що звільнення людей, які вже працювали на безстрокових трудових договорах — це порушення 58 статті Конституції: “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі…”. Не можна було звільняти людей, які вже працювали на безстрокових умовах, закон можна було направити лише на тих, кого тільки взяли на роботу.

“Те, що ми маємо — це навіть не контрактна система, — продовжує Віра. — Були безстрокові трудові договори, а тепер вони строкові. Ті договори, які у нас є, розроблені так, що тепер ми позбавлені своїх прав і захисту. Якщо ти контракт підписуєш, ти нібито добровільно це робиш, але насправді у нас немає вибору, бо інакше ми будемо звільнені. У суді можна було оскаржити звільнення з безстрокового договору, а зі строкового — не можна. Якщо закінчився контракт, і з тобою його не продовжують — це оскаржити неможливо”.

Профспілка проти свавілля керівництва

Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва (КМАТОБ) знаходиться на Подолі біля Контрактової площі. У кінці 2019 року, користуючись законом про строкові контракти, дирекція театру вирішила “законно” звільнити кількох членів профспілки. 

Першим, хто відчув на собі “переваги” нової системи, виявився Денис Вдовиченко, який працює кларнетистом у театрі з 1996 року. Восени 2018-го Денис став профоргом театру, а до цього близько десяти років був профоргом оркестру. Його трирічний контракт добіг кінця 31 січня, після чого його звільнили з театру.

Влітку 2018 року в КМАТОБ прийшов новий директор Петро Качанов. З того часу Денис вів переговори з адміністрацією з приводу укладення нового колективного договору. У новий договір Денис намагався внести пункти з галузевої угоди між Міністерством культури України та Професійною спілкою працівників культури України. Галузева угода регулює трудові відносини у сфері культури та збільшує соціальну захищеність робітників. Вона б зобов’язала дирекцію продовжувати контракти жінкам у декретних відпустках до досягнення дітьми трирічного віку, а також контракти з працівниками, яким залишилося менше трьох років до виходу на пенсію; продовжувати контракт з головою профспілки, поки він чи вона перебуває на цій посаді. Адміністрація театру була проти цих пунктів і у грудні 2019 року почала підштовхувати Дениса підписати договір на її умовах, від чого відмовився вже він.

31 січня 2020 року контракти в оркестрантів театру добігали кінця. За місяць до цього адміністрація повинна була повідомити про продовження чи непродовження контракту. Але процедура визначення, кому продовжувати контракт, у законі не прописана, тож директор КМАТОБ Петро Качанов вирішив проблему таким чином:

“Я посилаюся до закону: продовження чи непродовження контракту — це виключно рішення директора, художнього керівника. Оскільки я не знаю всіх оркестрантів, хористів, артистів балету, то я керуюсь службовою запискою головного диригента оркестру. У своїй службовій записці він мені рекомендував не підписувати контракт з окремими артистами. Я прочитав цю записку і прислухався до його рекомендацій”.

Тож у грудні в театрі було проведено внутрішнє прослуховування оркестру за участі диригента, директора оркестру та Дениса як голови театральної профспілки. Після прослуховувань директор запевнив Дениса, що контракт йому продовжать. Але вже в кінці грудня він отримав повідомлення, що цього не станеться.

Коли Денис спробував з’ясувати у головного диригента, які в нього були підстави для цього рішення, той йому сказав: “Навіщо вам та профспілка? Ви гарний кларнетист. Працюйте кларнетистом”, — і порадив іти на відкритий конкурс на власну посаду. Йти на конкурс Денис відмовився.

Чи звільняють Дениса через те, що він професійно не відповідає вимогам оркестру? Ні. До цього не було зафіксовано жодної скарги щодо його гри. Скоріше за все, річ у іншому. За останній рік профспілка на чолі з Денисом протидіяла систематичному порушенню табелювання робочого часу з боку адміністрації та спробі незаконно знизити заробітну плату вокалістам, знявши з неї додатковий коефіцієнт x2 до їхніх ставок, який нараховується через академічний статус театру. 

Короткострокові контракти змушують працівників і працівниць постійно йти на компроміс з роботодавцем. У разі непокори адміністрація може використати закінчення контракту як інструмент тиску. Саме це і сталося у випадку з Денисом.

Звільнена, бо незручна

Постраждала від введення контрактної системи у подільському театрі і концертмейстер гобоїв Ніна Галай. Останній рік Ніна грала без регульованого графіку роботи, бо її як солістку нікому було замінити:

“У вересні та жовтні у мене було по 30 виходів на першому соло-інструменті, такого немає ні в одному театрі. У нас були переробки. У жовтні я працювала по 9 годин. У нас репетиція, спектакль денний, а потім ввечері ще спектакль. Плюс ще є самопідготовка, на яку наш директор закриває очі. Він, навпаки, говорив нам, що ми недопрацьовуємо. У нас ненормований робочий графік, і це завжди було прописано в колективних договорах. Завжди враховувалося, що репетиційний час — три години, а в день концерту репетиції немає. Враховувався час на самопідготовку. Зараз все це нівелюється”.

До внутрішнього прослуховування Ніна готувалася два тижні. Та виявилося, що результат прослуховування не мав жодного значення. Диригент не хотів працювати з жінкою, бо, як переповідає Ніна, “у неї складний характер і вона незручна”. Після атестації він прямо їй про це заявив: “У мене до вас немає ніяких зауважень, все добре. Просто я тепер хочу вас послухати на відкритому конкурсі”.

“Мені для того, щоб дожити до відкритого конкурсу, треба виживати. У мене четверо дітей ростуть, нам потрібно 500 гривень в день на життя. Я ходжу і шукаю роботу, не пов’язану з музикою, щоб у мене була зарплата, як у театрі. Я сказала диригенту, що у мене фізично не буде можливості готуватися до конкурсу, тим більше немає передумов навіть сподіватися, що він візьме мене за результатами конкурсу”.

Через тиждень після прослуховування Ніна оформила дві заяви: на десятиденну оплачувану відпустку з 2 січня і на декретну відпустку з 12 січня до 25 квітня, тому що її молодшій дитині ще немає трьох років. Адміністрація навідріз відмовлялася підписувати заяви. Якби Ніна вийшла в декретну відпустку, керівництво повинно було б продовжити з нею контракт мінімум на рік. Замість цього адміністрація наполягала, щоб Ніна підписала повідомлення про припинення її контракту, від чого, в свою чергу, відмовляється вже Ніна. 30 грудня Ніна прийшла до відділу кадрів, де їй у черговий раз відмовили. Після того, як жінка викликала до театру поліцію, її заяву на декретну відпустку таки прийняли, але підписали лише до 31 січня — дати закінчення контракту.

Це лише бізнес

У кінці грудня біля 50 працівників і працівниць театру підписали колективні листи з вимогою переглянути рішення адміністрації і продовжити контракти Ніні та Денису, які направили в департамент культури КМДА та директору театру. Але директор не чує власний колектив. У минулому Петро Качанов — приватний підприємець, і до управління театру підходить як бізнесмен:

“Особисто я до контрактної форми ставлюся з розумінням і позитивно. Керівник будь-якої організації теж буде ставитись до цього позитивно. В театр приходить глядач, він купує квиток і хоче побачити якісну виставу. Я думаю, що всі знають, що в театрі чи в будь-якій організації та компанії є працівники, які не відповідають фахово займаній посаді. Якщо не буде контрактної форми — ці люди можуть працювати в державних установах вічно. У бізнесі та приватних структурах це вирішується дуже просто. Цінний працівник цінується на вагу золота, поганий — звільняється протягом двох тижнів без всяких розмов. Оскільки у нас державне підприємство, наш важіль — це контрактна система, і я як керівник нею керуюся у виконанні своїх посадових обов’язків”.

Профспілка живе

24 січня, за тиждень до звільнення Ніни та Дениса, в театрі відбулося засідання профкому. Денис озвучив пункти галузевої угоди, за включення яких у колективний договір він боровся останній рік. Профспілка проголосувала за те, щоб наступний профорг продовжував відстоювати їх перед адміністрацією.

А 30 січня у Києві та багатьох інших містах пройшла “Хвиля гніву” — друга акція профспілок проти законопроєкту “Про працю”. Адже у разі прийняття законопроекту строкові контракти стануть реальністю для всіх працівників в Україні, а профспілки позбавлять права втручатися у процес звільнення їхніх членів. І все, що зараз переживають робітники культури, розповсюдиться на інші сфери праці.

Костянтин МАГЛЕОНЮК