Минулого тижня ЗМІ повідомляли, що президент Володимир Зеленський найближчими днями планує приїхати з візитом до Вірменії. Дата візиту офіційно підтверджена не була. Пізніше вірменські ЗМІ повідомили про перенесення поїздки української делегації до Єревану нібито через сигнали з боку Баку, з яким у України — давні і досить теплі відносини. Тим часом Вірменія все більше дрейфує від Росії, заявляючи про налагодження більш тісних відносин з Євросоюзом, принаймні на словах. Головна причина — неспроможність Росії, як формального її союзника, гарантувати безпеку. Внаслідок цього Вірменія уже втратила Нагірний Карабах, і можливо це не кінець. Особливо ж дрейф Єревана активізувався останнім часом. Що все це означає, розповідає “Апостроф”.
Половинчасті кроки
Єреван останнім часом подає серйозні сигнали світу про зміну міжнародного політичного вектору. У жовтні минулого року Національні збори Вірменії ратифікували Римський статут, на основі якого заснований Міжнародний кримінальний суд. Це символічний крок, але важливий, з точки зору політичних сигналів — Міжнародний кримінальний суд раніше видав ордер на арешт президента Росії Владимира Путіна. Тож тепер Путіну закритий шлях до і Вірменії, бо там його мусили б заарештувати.
Активізувалися і розмови про початок євроінтеграційного процесу з боку Єревану. У четвер, 29 лютого, спікер Національних зборів Ален Симонян заявив, що Вірменія повинна задуматися про можливість стати кандидатом на членство в Євросоюзі.
За кілька днів до того, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що його країна призупинила участь в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). За словами прем’єр-міністра, це означає, що Вірменія вже більше року не має свого постійного представника в ОДКБ, не бере участі у заходах на високому та вищому рівнях, проте і не ставить вето на прийняті рішення. Більше того, Пашинян погрожує оформити заморозку офіційно.
“ОДКБ всупереч своїм зобов'язанням щодо забезпечення відповідної позиції з питання безпеки Вірменії робить протилежне. Зараз ми де-факто заморозили (членство в ОДКБ), і якщо цей процес продовжиться, заморозимо і де-юре”, - заявив у парламенті прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.
І хоча йдеться про серйозні заяви, але вони наразі не підкріплені чимось серйознішим.
“Проблема в тому, що немає поняття заморожування членства у статуті ОДКБ. Це словесна формула, яку вживає Пашинян, не має перед собою правової основи. Статут ОДКБ передбачає лише участь чи вихід, - каже “Апострофу” доктор політичних наук, експерт з питань національної та військової безпеки Рача Арзуманян, — Це не є плідним і навіть шкідливо. Такі заяви можуть виводити із себе Росію, яка має сильний вплив у Вірменії. Ситуація, коли ти говориш, але потім не робиш, послаблює твою позицію, до тебе серйозно не ставляться”.
Переговори про мир і не тільки
На рівні лідерів держав між Вірменією та Азербайджаном відбулося кілька зустрічей: остання, під час Мюнхенської безпекової конференції, пройшла 17 лютого. Паралельно, у ці дні на рівні міністрів закордонних справ тривають перемовини щодо мирного договору. Посередником тут виступає не Росія, як часто було раніше, а Німеччина.
Перемовини супроводжуються резонансними заявами з боку обох сторін.
Так, президент Азербайджану Ільхам Алієв зустрічається із представниками громади “Західного Азербайджану” (нинішня територія Вірменії) і обіцяє що вони “повернуться на батьківщину своїх предків”.
А сам Нікол Пашинян публічно заявляє про ризик нападу з боку Азербайджану.
“Це може бути, наприклад, початок військової ескалації на якійсь ділянці кордону з перспективою переходу до широкомасштабної війни проти Вірменії”, - сказав він на засіданні уряду, 15 лютого.
Утім, це може бути просто риторикою для вирішення короткострокових завдань з обох боків.
“Я вважаю, що війна дуже малоімовірна. Цього дуже хотілося б Москві. Це саме їх план — напад Азербайджану на Вірменію, - каже “Апострофу” заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, — Думаю, Азербайджан використовує через експертне середовище, окремих політиків, публічних осіб погрози Вірменії, щоб прискорити підписання повноцінної мирної угоди. Але не бачу жодних ознак того, що Азербайджан збирається розпочати війну на Вірменію. Це проти його інтересів”.
У мирних переговорах з Азербайджаном залишаються проблемними три питання: повернення азербайджанських біженців у Вірменію; делімітація кордону; контроль Зангезурського коридору.
Останній пункт має стратегічне значення. Йдеться про південну частину території Вірменії, яка знаходиться між Азербайджаном та його відокремленим регіоном Нахічевань. А взагалі коридор є ключовим у логістиці між Азербайджаном та Туреччиною, а більш глобально — між Європою та Китаєм.
“Вірменії буде вигідно регіональна інтеграція, частиною якої є цей транспортний коридор. Це в її інтересах також — отримати додатковий трафік через свою територію. Питання в тому як це юридично представити. Чи будуть здійснюватися митні перевірки, наприклад. Хто буде стояти на кордоні — вірменські прикордонники чи війська ФСБ, які зараз охороняють кордон”, - зазначає Сергій Данилов.
Частина вірменського суспільства підтримує такий сценарій. Але інша — різко проти.
“Україна з Росією теж підписувала Мінськ-1 та Мінськ-2. Підписи договорів із такими країнами як Росія, Азербайджан та Туреччина не мають жодного сенсу: вони не виконуватимуться. Тому мені незрозуміла позиція Нікола Пашиняна, який так багато пов'язує із цим договором. Цей договір не проживе жодного дня, як не виконувалась і заява від листопада 2023 року. Говорити з противником, у якого військова перевага, не має сенсу. Це в кращому разі перепочинок для підготовки масштабнішого наступу”, — зазначає Рачья Арзуманян.
Гарантії безпеки
Тож на випадок, якщо Азербайджан та інші гравці відмовляться дотримуватися майбутньої угоди, потрібні гарантії безпеки. І точно не з боку Росії. На території Вірменії досі знаходиться російська військова база Гюмрі. Втім, за деякими даними, РФ вивела з неї більшу частину військових для війни проти України. Крім того, має інші потужні важелі впливу на Вірменію.
“Росія фактично веде військові дії разом із Туреччиною через проксі — Азербайджан проти Вірменії. У тому числі, на території Вірменії, оскільки має військову присутність. Тому перед Вірменією стоїть більш ніж складне завдання — як нейтралізувати ворожі дії на своїй території з боку ворога, який має тотальний вплив на твою економіку, інформаційну сферу тощо. Вірменія об'єктивно стоїть перед екзистенційною загрозою російсько-турецького альянсу. На південному Кавказі Росія та Туреччина є союзниками”, - каже Рачья Арзуманян.
У цих умовах Вірменія шукає нових союзників — на Заході. У Євросоюзі загалом “поворот” Єревана сприймають позитивно. 28 лютого Європарламент ухвалив дві резолюції, які закликають негайно запровадити санкції проти Азербайджану та призупинити меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічного енергетичного партнерства із Баку у разі агресії.
Але бюрократична машина в Брюсселі як завжди довго запускається. Тож швидші результати дає взаємодія з окремими країнами ЄС.
Так, в жовтні минулого року Франція та Вірменія підписали угоду про постачання зброї та військової допомоги. Єреван уже отримав від французьких виробників першу партію зброї. Найближчим часом поставлять також бронемашини “Бастіон”. Окрім того, Париж буде готувати вірменських військових.
“Якщо Вірменії потрібні системи ППО, то будуть надані ракети малої, середньої та великої дальності”, - заявив міністр оборони Франції Себастьєн Лекорню під час свого візиту до Єревану, 23 лютого.
Франція також поставить три радари GM200 зі здатністю виявляти літаки на глибині до 250 км та відправить у Вірменію військового спецрадника для консультування партнерів щодо розташування ППО.
Однак, проблема в тому, що у Франції ресурси обмежені. Окрім допомоги Україні, ключовою проблемою для Парижа є колишні французькі колонії у Західній Африці. “Апостроф” уже писав, як там в результаті низки переворотів за участі російських вагнерівців вплив Франції поступово витісняється. І Париж цьому нічим не може зарадити.
Утім, у цій ситуації Вірменія може отримати підтримку принаймні ще одного гравця — свого південного сусіда Іран. У Тегерані попри союзницькі відносини з Росією не дуже зацікавлені у спалаху ще одного конфлікту на своїх північних кордонах. Та чи буде Іран активно втручатися, чи просто спостерігатиме як у попередні раунди конфлікту, залежить від вірменської та французької дипломатії.
Так само з боку України зростає увага до того, що робить Єреван. Україна намагається долучити Вірменію до Саміту миру, який планується на цей рік. За даними “Апострофа”, одне з завдань — зменшення Росії можливості обходити санкції через цю країну. Але тут серйозні обмеження створюють хороші стосунки Києва з Азербайджаном.
“Українські інтереси полягають в ослабленні Росії. Як в символічному полі — призупинення участі Вірменії в ОДКБ, навіть якщо не передбачено статутом, є достатньо помітним ляпасом Росії на просторі ОДКБ і прикладом для інших. В наших інтересах, щоб на Південному Кавказі були дружні Заходу уряди. Процес вислизання Вірменії з російських обіймів йде дуже не просто. Чи це вдасться, і чим закінчиться для самого Пашиняна, поки що сказати важко”, — резюмує Сергій Данилов.
Водночас ключовою задачею Україною залишається збереження балансу у стосунках з усіма гравцями в кавказькому регіоні — щоб покращуючи стосунки з одними, не посваритися з іншими.
Роман КОТ
