Мукачівський нарив

...коли політики, розписавшись у власній непридатності й безсиллі, мало не довели народний протест до згасання. Майдан тоді вибухнув, зірвався з ланцюга переговорів, а сценічні богатирі, замість адекватно відреагувати і спробувати очолити процес, усе ще закликали не піддаватися на провокації.

Українські політики завжди запізнюються й гальмують в еволюційних процесах. Вони постійно плетуться позаду подій, а нині тим паче. Прогрес у них спостерігається лише в інтриганстві та мистецтві наживи, тут вони неперевершені. І те, що трапилося в Мукачевому, — чергове яскраве підтвердження сказаному. Як і реакція на ці події офіційної влади, що вкотре розписалася в нездатності вирішувати справжні проблеми.

Із розвитку ситуації на Закарпатті, яка спочатку нагадувала звичайні бандитські “розборки”, стає зрозуміло, що все насправді куди цікавіше. Мукачівські події за значенням суттєво перевищують усі реформаторські зусилля постмайданної влади: резонансні викриття, арешти, обшуки й перетасовки у верхах та на місцях. Мукачеве — бомба! Це фатальне місто знову, як і 2004 року, може стати відправною точкою великих неочікуваних переформатувань країни, новою точкою відліку. Тут прорвало великий і болісний нарив, яких десятки по цілій країні, але їх досі намагалися не помічати чи лікувати зеленкою. І не так важливо, щó там спрацювало детонатором: конфлікт контрабандистів, боротьба за сфери впливу та потоки, бажання справді припинити свавілля чи ще щось.

При уважному вивченні конфлікту бачимо дуже неприємну річ. Насправді на далекому квітучому Закарпатті, прикритому горами від решти України, виявляється, вже успішно реалізовано той сценарій, який так ревно намагаються втілити терористи на Сході, перетворивши на криваве місиво Донбас. На Закарпатті все зроблено інтелігентно і красиво. Там давно існує своя республіка, називайте її як подобається, місцеві еліти, себто бандити, повніс­­тю контролюють регіон, успішно залагоджують усі питання з Києвом і заробляють як їм замане­ться, дотримуючись лише своїх правил та законів. Промишляють контрабандою, риють тунелі під кордоном, спираються на свою міліцію, свою СБУ, своїх хлопців на митниці й живуть як у Бога за пазухою. Навіть тамтешній голова ОДА Василь Губа­­ль не соромиться казати, що перерозподіл контрабандних потоків завжди на Закарпатті визначався “законним шляхом”, і це не обмовка.

Вони могли б спробувати відділитися чи влаштувати щось таке, як на Донбасі, могли б попроситися до Угорщини чи Румунії, проголосити свою автономію, та мало що могли б… Але навіщо зайві клопоти, коли й так усе працює? Точніше працювало. Донедавна. Аж поки щось пішло не так і несподівано рвонуло. А рвонути рано чи пізно мусило. Пам’ятаєте, у класика: “в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”? Так от, у певний момент, безумовно, захочеться ще більше самоствердитись, не звертаючись по допомогу до далеких високих арбітрів, тим паче коли їм не до тебе й тобі нема чого особливо боятися? Князьки почуваються як ніколи в силі, їхні апетити і значущість тільки зростають, пропорційно до контрабанди цигарок і чого завгодно, а з Києва явно не варто очікувати великих наганяїв, бо тамтешнім можновладцям не до дрібниць. Там живуть по-новому, там війна й постійна загроза наступу, там сепаратисти вимагають собі несусвітніх привілеїв і не виконують надалі мінських домовленостей, та й, зрештою, там уже змирилися із саме таким станом справ у державі загалом і на Закарпатті зокрема. Адже важливіше імітувати реформи, щоб вибити ще один нещасний мільярд у МВФ, аніж спробувати хоч трохи попрацювати й за рік часу таки вплинути на проблеми, що роз’їдають країну.

Утім, трохи не розрахували. Хоча станься таке неподобство ближче до лінії фронту, його з чистим сумлінням списали б на Путіна і швидко забули. Поведися на провокацію не “Правий сектор”, а якісь менш відомі активісти чи добровольці — й історія не пролізла б далі заголовків місцевих газет. Але тут спрацював цілий комплекс речей, і країну пересмикнуло від несподіванки. Власне, не виключено, що Путін причетний і до мукачівської стрілянини. Цей гібридний ботоксний комбінатор руками своїх шакалів здатен улаштувати бійню де завгодно, він мастак. Це найвигідніша з версій. Хоча приписувати йому все на світі було б завеликою честю. Може, якісь ниточки й тягнуться до Кремля, напевне, так і є, але, швидше за все, йдеться про цілу галактику зірок, які просто зійшлися. Занадто розкішна комбінація, де чорт голову зломить, і занадто тупа, незлагоджена реакція на неї учасників та офіційної влади.

Єдине, що наразі чітко проглядається, — це ланцюжок, у якому Мукачеве — лише одна з ланок глобальної дестабілізації країни: Одеса, Харків, Закарпаття, Львів… На російський слід наштовхує багато аргументів, тим паче якщо розглядати їх на тлі активізації терористів, що збіглася з дивною ротацією на фронті, коли боєздатні частини замінюють новачками, а від лінії зіткнення на деяких ділянках відводять навіть міномети. Можна говорити і про дискредитацію добровольців та бажання їх позбутися, бо влада справді боїться цих гайдамаків, і її страх сильніший від здорового глузду. Але вся ця комбінація може бути і прелюдією до реваншу, тож сліди комбінаторів варто пошукати ще й поміж ображених та люстрованих спеціалістів широкого профілю з темним емведешним чи есбеушним минулим. Хто-хто, а ці хлопці завжди раді “прислужитися Батьківщині”, особливо коли трапляється добра нагода. Вони завжди готові знову повернутися до виконання обов’язків, паралельно повернувши все на круги своя. А нагода ж нині просто чудова. Влада явно залізла в глухий кут зі своїми благими намірами, реформ немає, а ті що є, далекі від очікувань, годі й казати про ідеали. Керівництво силових структур, вочевидь, не справляється й неадекватно відповідає на виклики, влазить у непотрібні конфлікти і обростає інтриганством. То чому ж не запропонувати свої послуги в наведенні ладу в країні? Довірте нам, старим професіоналам, чорну роботу, ми гарантуємо, що все вирішимо за лічені дні, адже чудово знаємо, що і як, ми зуби з’їли, на відміну від цих молокососів і політиканів, котрі геть не справляються з обіцянками. Яка в біса реформа, коли країна розвалюється на шматки і скоро буде страшно виходити на вулицю?..

Питань наразі більше, ніж відповідей, і на багато з них навряд чи прозвучать найближчим часом. Проблема, що відкрилася з мукачівською стріляниною, набагато глибша, аніж того хотілося б, і на її тлі люди з АК, кулеметами чи “мухами” в мирних містах — це дурничка: ні для кого не секрет, що зброя в країні вже давно у вільному обігу. Тому, хоч би хто був натхненником і організатором, із якими мотивами чи інтересами, головна відповідальність усе-таки лежить на владі, і вона це зобов’язана визнати. Ховати голову в пісок і звично переводити стрілки більше не можна. Бо наступного разу схожа історія може виявитися фатальною. Загибель півсотні осіб в Одесі, котли й безглузді поразки на фронті, мукачівська стрілянина — всього цього можна було уникнути, якби ті, хто іменує себе владою, справді нею були й чесно, професійно та адекватно виконували свої обов’язки. Не крали, не торгувались, не “рішали”, не прикривали тітушків та йовбаків, а просто діяли в межах закону і здорового глузду. На жаль, поки що такого дива не спостерігається. А тому, швидше за все, далі буде...

Роман МАЛКО